ПЕНЯ́, і́, ж.
1. Грошове стягнення за невиконання або прострочення взятих за домовленістю або встановлених законом зобов’язань.
2. заст. Штраф (у 1 знач.). Накладали [пани] велику пеню на того, хто пропускав у жнива дні (Н.-Лев., II, 1956, 261); [Кармелюк:] Бачте, справа така: я наклав на нього [пана Стася ] пеню і дав йому три дні строку, щоб її виплатив, а ні, то обіцяв сам навідатись до його в гості (Вас., III, 1960, 182); Сотник знав кримінальні закони Речі Посполитої, якими керувалися і воєводства на Україні: за побій поселянина той закон карав грошовою пенею (Ле, Наливайко, 1957, 62).
3. заст. Незадоволення або скарга. — На кого маєте пеню, скажіть: я брата рідного не пожалію, аби б по правді доказ був, — так сказав голова (Кв.-Осн., II, 1956, 396).
◊ Зво́дити (звести́, наво́дити, навести́ і т. ін.) пеню́ на кого — що — те саме, що Зво́дити (звести́) на́клеп (див. на́клеп). — З щирого серця запомогу вам приносимо, а ви пеню на нас ізводите, що, замісто Дениса, хочемо лукавим способом громаду одурити! (Гр., II, 1963, 355); Склада́ти (скла́сти, злива́ти, зли́ти і т. ін.) пеню́ на кого — перекладати, звалювати провину на кого-небудь. — Сама ходить по хатах, піддурює людей іти з собою, а на мене складає пеню (Н.-Лев., II, 1956, 338).
4. заст. Біда, горе. — Чи бачиш, як ми обідрались! Убрання,постоли порвались, Охляли, ніби в дощ щеня! Кожухи, свити погубили І з голоду в кулак трубили, Така нам лучилась пеня (Котл., І, 1952, 72); Кахи! кахи! Се за гріхи мене пеня спіткала! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 134).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 117.