ПІРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до пірна́ти. От-от доплив [рибалонька]. Пірнув, виринає — І утоплену Ганнусю На берег виносить (Шевч., І, 1963, 161); Червоний чобіт став на самий берег і пірнув у воду (Н.-Лев., II, 1956, 62); Літак.. круто пірнув до землі (Ле, Право.., 1957, 111); Я пірнув у бомбосховище (Сміл., Сашко, 1954, 104); Сини.. вийшли в люди. Федько в науку увесь пірнув, ось вже і став професором (Рибак, Час.., 1960, 129); По відході о. Василя Раїса пірнула в ліжко (Коцюб., І, 1955, 318).
◊ Як (мов і т. ін.) у во́ду пірну́ти — те саме, що Як (мов і т. ін.) у во́ду впа́сти (див. вода́). [Тетяна:] Тут ось дівчина безвісти пропала!..Як у воду пірнула! (Мам., Тв., 1962, 262); Мов у воду був пірнув Санько Паскуда і ось виринув. Виринув слідчим у поліції (Збан., Єдина, 1959, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 540.