СКИ́БКА, и, ж.
1. Те саме, що ски́ба 2. Йому хотілось їсти. Він сів за стіл, відрізав скибку хліба і грубо посолив її (Коцюб., І, 1955, 28); Коли караван з’являвся в свято, Шевченко хапав олівці, ішов з фортеці на цілий день із скибкою хліба і штовхався на міняльному дворі, милуючись соковитими барвами східного одягу (Тулуб, В степу.., 1964, 180); [Шалімов:] Дайте мені яблука. [Xламушка:] Почекай, я зараз очищу. (Чистить і дає йому скибку) (Коч., II, 1956, 459); * Образно. Тьмяно червоніла скибка молодого місяця (Шовк., Інженери, 1956, 340); Високо вгорі пливе золота скибка місяця (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 146).
◊ Відрі́зана ски́бка [від хлі́ба] — те саме, що Відрі́зана ски́ба [від хлі́ба] (див. ски́ба). [Xивря:] Тільки оце і дитини осталось, що Любка. Векла вже відрізана скибка від хліба (Укр. поети-романтики.., 1968, 474); Доньки — одрізані скибки — повиходили заміж, осіли на власнім хазяйстві (Ю. Янов., Мир, 1956, 132).
2. Те саме, що ски́ба 1. Плуг повзе повз борозну, чересло одбатувало скибку чорної пахучої землі (Головко, II, 1957, 23); Нам вчулося, як шумить отакий плуг, перерізаючи полинь та тирсу і кладучи полицею довгу скибку (Ю. Янов., V, 1959, 127); Велике щастя — латочка землі!.. Крутиться оден з одним на своїй скибці, а сам ходить чорний, як земля… (Коцюб., II, 1955, 8); — Революція ж зразу нас із моря темної простоти людьми зробила. Без неї ніхто б нам ані життя, ані скибки землі не дав би (Стельмах, II, 1962, 177).
3. Зменш. до ски́ба. Ой ори, ори, синку, дрібненьку скибку (Сл. Гр.); Осінь матусі їсти несе: Борщик у горщику, кашка у жменьці, скибка у пазусі, грушки в хвартушку (Тич., І, 1957, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 261.