СЛАБИ́Й, а́, е́.
1. Хворий, недужий. У невеличкій кімнаті лежить на ліжку слабий хлопчик (Л. Укр., III, 1952, 487); Він довго не признавався, що він слабий, насилу волочив ноги, а все-таки ходив на роботу (Н.-Лев, II, 1956, 211); — Слабий я був, не міг битися, але ж не здригнулася рука: забив ротмістра, як собаку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 410); *У порівн. — Чого він став такий блідий, як смерть, та нужденний, неначе слабий? (Н.-Лев., II, 1956, 344); // у знач. ім. слаби́й, бо́го, ч.; слаба́, бо́ї, ж. Хвора людина. [Диякон (до Нартала):] Тебе прошу, посидь коло слабого, поки ми з панею зготуєм купіль (Л. Укр., II, 1951, 406); [Писар:] Гарна бісова дівчина: оком поведе — й слабого з постелі зведе (К.-Карий, І, 1960, 47); Слаба жалібно стогнала день і ніч (Коцюб., І, 1955, 465); // на що, рідко чим. Хворий якою-небудь хворобою; у якого щось болить. Недавно оселився тут один галичанин, слабий на туберкульоз (Коцюб., III, 1956, 408); Миша давно вже поїхав у Холм, хоч трохи пізніше, як усі гімназисти, бо був слабий на горло (Л. Укр., V, 1956, 8); Червоні заплакані очі були сухі, як у людей, слабих гарячкою (Н.-Лев., VI, 1966, 69); // Який не відзначається міцністю (про здоров’я). Дорош знав, що працювати фізично йому буде тяжко, бо здоров’я його ще слабе (Тют., Вир, 1964, 110); // Який функціонує з відхиленнями від норми (про організм, його орган). Слабий організм; Слабі легені; Слабе серце.
2. Який має невелику фізичну силу; протилежне сильний. Слабий, боязливий, негарний з лиця, Він сирота був, без гнізда, без вітця (Фр., XIII, 1954 412); Третій чоловік, низенький, слабий, навіть трохі горбатенький, був усім відомий Коростильов (Тют., Вир, 1964, 464); // у знач. ім. слаби́й, бо́го, ч.; слаба́ бо́ї, ж. Той, хто не має великої фізичної сили. Слабий з дужим не борись (Номис, 1864, № 1417); Хома любив Павла так, як слабий любить сильного (Тют., Вир 1964, 372); // В яких немає достатньої сили (про руки ноги, м’язи і т. ін.). Смирнесенько коло молодиці сиділа ся дівчинка малая,.. часом горнучись до старої, що її з плачем обнімала й пригортала слабими, недолугими руками (Вовчок, І, 1955, 369); Вона бігла, хоч ноги в не були слабіші, ніж вчора (Коцюб., І, 1955, 363); // Який знесилився, ослаб від хвороби, втоми, голоду і т. ін Тоді я був після хвороби ще слабий. Тепер трохи подужчав (Мирний, V, 1955, 423); — Запав я у сніг; хоч що вже мучусь, не здвигну [сани] й на п’ядь. Конята змучені, і слабий (Фр., XIII, 1954, 38); Обличчя дівчинки порожевіло, але вона була ще така слаба, що не могла говорити і лежала з закритими очима (Тют., Вир, 1964, 429) // Неміцної будови, схильний до захворювань; хворобливий. — Як я одружився, на перший рік послав нам бо сина, оцього Івана. Уродився він дуже слабий (Стор., І, 1957, 214); // Який погано, повільно росте (про рослину); // Який втратив колишню гостроту, притупився; (про слух, зір, пам’ять). Не його слабим очам продивитися ту густу темноту, яка зараз обняла хату!.. (Мирний, І, 1954, 321).
◊ Слаба́ стать див. стать; Слаби́й як уче́тверо мо́туз ірон.— дужий, сильний.
3. Який не відзначається твердістю, стійкістю, вольовим характером. Його натура була слаба,.. він хотів, як кажуть, щоб упасти і не забитися (Мирний, III 1954, 186); Між родиною в печері На спині, слабий душею, Атта Троль лежить, задумавсь (Л. Укр., IV 1954, 142).
4. Який не має великої сили, влади, великого впливу авторитету. [Старий:] Той християнський бог від наших слабший, лиш над хоробами він має силу (Л. Укр., II, 1951, 519); Слаба держава; // у знач. ім. слаби́й, бо́го, ч.; слаба́, бо́ї, ж. Той, хто не має великої сили влади, великого впливу, авторитету. Хто, коли, ставши в обороні бідних і слабих, не прийшов в розлад з можними й сильними?! (Кобр., Вибр., 1954, 37); Ленін іде! Слово його беріте, Бідні, обдерті, слабі (Павл., Бист рина, 1959, 5); // Який втратив свою воєнну міць, здатність до опору, наступу і т. ін. (про армію, її підрозділ).
5. Незначний силою, ступенем вияву. Я упав від мук; Захитався стяг в слабім стиску рук Серед темряви непрохідної (Граб., І, 1959, 343); Із слабим шумом, схожим на шум тополиного листу, злітали [посмітюхи] поперед морди коня (Тют., Вир, 1964, 99); Слабий посміх; // Неяскравий, тьмяний. В обозі Турна тих стало, І тілько-тілько що блищало Од слабих блідих огоньків [вогників] (Котл., І, 1952, 220); Де-не-де блищали на стовпах ліхтарі-керосинки, кладучи слабі відсвіти на землю (Гончар, І, 1959, 37); // Неголосний. Все це сказано було поволі, хоча слабим, але рівним рішучим голосом (Фр., VI, 1951, 300); // Незначний, малий. Треба було робити, не дивлячись ні на слабу силу, ні на нездорове тіло, щоб не пропасти з голоду (Мирний, І, 1954, 50); — Моя душа занадто мала для великих терпінь, мої сили занадто слабі… (Хотк., II, 1966, 223).
Слаби́й ви́слів (ви́раз) — вислів, який не може передати всієї повноти почуттів, думок і т. ін. Я так звик до тебе, ні, це слабий вираз, краще, так поріднився з тобою, що ти мені потрібна, як повітря, як вода… (Коцюб., III, 1956, 149).
6. Непереконливий, необгрунтований. Слабий доказ.
7. Який не досягає потрібного рівня розвитку; відсталий. — Ферма в нас була слаба, породистих корів не було, а тепер у артілі є новий завфермою, він це діло повернув (Тют., Вир, 1964, 178); // Який не має певних знань, навиків і т. ін. Слабий фахівець; // Недосконалий у художньому відношенні. Поряд з хорошими віршами є вірші слабі, розтягнуті (Рад. літ-во, 1, 1962, 13).
◊ Слаба́ голова́ — те саме, що Слабка́ голова́ (див. слабки́й); Слаба́ струна́ (стру́нка) див. струна́, стру́нка; Слабе́ мі́сце; Слаба́ сторона́ — те саме, що Слабке́ мі́сце; Слабка́ сторона́ (див. слабки́й). Батареї сміливіше пристрілюються до гусениць [танка], колупають дорогу, луплять в лоб, шукають слабого місця в броні (Ю. Янов., І, 1954, 54); — Я знаю їх [панів] слабі сторони, їх привички, їх непрактичність, непорядність, негосподарність (Фр., VII, 1951, 231); Слаби́й на уто́ри див. уто́ри.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 340.