СЛА́БІСТЬ, бості, ж.
1. Властивість і стан за знач. сла́бий 2-5, 7. Слабість сюжету — вразливе місце багатьох поем (Мал., Думки.., 1959, 62); Коли схематизм походить не від поспішності, не від слабості таланту, його причини треба шукати в першу чергу в недостатнім знанні життя (Талант.., 1958, 80).
2. Недостатність або занепад фізичних сил. Зривається [Прісцілла], хапає Руфіна за руку. Але опускається на коліна, тремтяча від слабості і крайньої стурбованості (Л. Укр., II, 1951, 505); — Прийшла на мене старість та слабість (Н.-Лев., І, 1956, 109); Він почував таку слабість у всьому тілі, що, здавалось, ляже отут у баюрі, як спрацьований кінь (Кол., Терен.., 1959, 369); Хвороба вже минала, але в ногах ще почувалася слабість (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 3).
3. Хвороба, нездужання. Ця людина або довго нездужала й тільки що встала з постелі, або має в собі якусь задавнену слабість, невигойну й смертельну (Н.-Лев., IV, 1956, 322); Їх [камер для хворих в’язнів] усіх чотири: для тифусових [тифозних], шкірних, хірургічних та очних слабостей (Фр., IV, 1950, 178); — Занедужав [дядько], Дмитре. Чи то на холодній землі слабості дістав, чи вода застудила (Стельмах, II, 1962, 409).
Паду́ча сла́бість див. паду́чий.
4. Відсутність твердого характеру, сили волі. Вчителька відчула, що нічна їхня розмова зачепила такі струни і так розчулила Павленка, що він боявся її продовжувати, може, він навіть засуджував свою хвилинну слабість (Скл., Хазяїни, 1948, 127); Він швидко кліпав віями, немов боявся, що зрадлива сльоза викотиться з ока, а негоже йому, старому, показувати свою слабість, плакати перед невісткою (Перв., Дикий мед, 1963, 455).
5. Звичка, нахил (перев. негативні), від яких немає бажання або сил відмовитися. Пан радник був відомий своєю слабістю виголошувати тости (Фр., VI, 1951, 211); Мав Цимбал свої слабості, над якими в Криничках кожному дозволено було потішатись. Завзятий голуб’ятник, він міг годинами гасати з малечею по селу за голубами (Гончар, І, 1959, 10); // Прихильність, схильність, пристрасть до кого-, чого-небудь. За чимало років, що прожив [Корній] з Павлом, знав виключну слабість до жінок і те, що не щастило «біднязі» (Головко, II, 1957, 412); // Те, що викликає до себе чию-небудь симпатію, є чиєюсь пристрастю.-Кінь— це моя слабість. Третій рік я тут лікарем і весь час мріяв про власний виїзд… (Збан., Малин. дзвін, 1958, 35); — Це [сигналізація] — моя слабість, я — інженер за освітою (Ю. Янов., І, 1954, 195).
6. Вразливе місце кого-, чого-небудь. Він бачить свого класового супротивника, а разом з тим знає свою слабість і свою силу (Еллан, II, 1958, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 341.