УКО́ЧЕНИЙ1 (ВКО́ЧЕНИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до укоти́ти1. Чорно-бура земля, вмішана ніби з побитим склом та дрібненькими камінцями, була вкочена котками (Досв., Гюлле, 1961, 60).
2. у знач. прикм. Без вибоїв, грудок, із гладкою поверхнею. Сашко вів машину вправно і швидко. Вона летіла весело, то плавно спускаючись з дороги на вкочені узбіччя, то вилітаючи знов на рівний грейдер (Кучер, Трудна любов, 1960, 268); Дорога стелилась рівна і вкочена (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 47).
УКО́ЧЕНИЙ2 див. вко́чений1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 422.