ХАПА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., перех.
1. Швидко, поривчасто брати, схоплювати, підхоплювати кого-, що-небудь. [Дженні:] Геть звідси, геть, бо я тебе уб’ю! (Хапає кия, що попавсь під руку, і заміряється на індіанку) (Л. Укр., III, 1952, 55); Час від часу дзвонив польовий телефон і капітан Сидорчук нервово хапав трубку (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 7); Хлопець хапає Тоню й при всіх цілує, цілує самозабутньо, і мовчки дивляться на їхнє прощання чабани та чабанки (Гончар, Тронка, 1963, 329); Батько хапав його на руки, високо підкидав угору і, цілуючи, казав: — Молодчина Петро! Потомствений шахтар Петро Маслюк! (Багмут, Щасл. день.., 1951, 53); Коли караван з’являвся в свято, Шевченко хапав олівці, ішов з фортеці на цілий день із скибкою хліба і штовхався на міняльному дворі, милуючись соковитими барвами східного одягу, верблюдами, ішаками, виставленим на продаж крамом (Тулуб, В степу.., 1964, 180); З піхов шаблю цар хапає, На Івана наступає, Вже той Голик не втече — Ось його він посіче! (Перв., Казка.., 1958, 72); Хоч руки Слинька не зовсім ще загоїлись, він часто хапав терпуг або молоток, заходжувався допомагати слюсарям (Шовк., Інженери, 1956, 460); *Образно. Затяжний, глибокий кашель час від часу хапає хлопця за горло і немилосердно душить (Кир., Вибр., 1960, 289); Пронизливий вітер навально хапає.. в холодні обійми і засипає обличчя дрібними голочками дощу (Коз., Серце.., 1947, 27); // Братися, чіпляючись за що-небудь або повисаючи на чомусь. З того, як приятель мій, сопучи, хапав руками пучки очерету, підтягаючи вперед човна, я зрозумів, що й він був неабияк зацікавлений швидше вздріти дивну людину серед безмежних боліт-плавнів (Досв., Вибр., 1959, 409); // Поривчасто схоплювати кого-небудь за щось, затримуючи, зупиняючи його. Мати хапала старшого сина за руку, примовляючи: — Гаврюшо! Що-бо ти робиш? Гаврюшо! (Тют., Вир, 1964, 93); Тільки я витикаюся з-за хати і хочу попід призьбою тихенько пройти до дверей, як татова рука хапає мене за праве вухо (Мик., Повісті.., 1956, 20); Він чує тільки, як чиясь рука хапає його за чуба, і бачить, як усі його малюнки летять на підлогу (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 50); // Захоплювати зубами, кігтями (про тварин). [Канупір:] Уїдлива у вас ота куценька собачка,— так і хапа за литки, так і хапа!.. (Кроп., II, 1958, 137); Левиця пазурами хапає перелякану тварину за крижі або за бік. Миттю валяє на землю (Наука.., 9, 1971, 50); // перен. Зачіпати, чіпляти галузками, сучками, колючками і т. ін. (про рослину). Навислі гілляки хапали Юру за крисаню (Фр., IV, 1950, 420); З незвички Серьожка весь час за щось чіплявся, кущі хапали його за поли, обдерті руки гостро щеміли (Гончар, IV, 1960, 60); // Швидко, жадібно підбирати що-небудь, з’їдаючи; жадібно пастися (про тварин). З хлівця прожогом вискочила невеличка свинка й кабанчик — і давай похапцем хапати зерно (Мирний, І, 1949, 129); Він знехотя поплентався в двір і почав заганяти в хлів овечки, котрі розсипались по дворі і хапали зелений шпориш попід тином (Н.-Лев., VI, 1966, 308); Пан офіцер.. вів коня, що понад шляхом жадібно хапав зубами нескошений овес (Чорн., Визвол. земля, 1959, 132); // Ловити ротом, поглинаючи; захоплювати дзьобом (про рибу, птаха); клювати. Крячки стрілами падали на воду і хапали рибу: то був знак, що риби наплило до берега доволі (Н.-Лев., II, 1956, 227); Смагляве личко [хлопчика] сяяло від щастя, Округлими ставали оченята, Коли хапав наживу окунець Чи лящик хитрий (Рильський, II, 1960, 303); Кури хапали з-під заступа черв’яків (Донч., Вибр., 1948, 219); Галченя пожадливо хапало комах, черв’яків і похапцем ковтало (Коп., Як вони.., 1948, 32).
&́9671; Бо́га за бо́роду хапа́ти — здійснювати те, що здається неможливим; опановувати що-небудь. А дзвіниця Лаврська хрестом на вас нахваляється: — Бога,— мовляла,— за бороду хапаєш? До ангелів дорівнявсь?! Літаєш?! (Вишня, І, 1956, 211); За гаря́че й студе́не хапа́ти див. гаря́чий; Зірки́ з не́ба хапа́ти див. зі́рка; Хапа́ти бика́ за ро́ги — те саме, що Бра́ти бика́ за ро́ги (див. бик1). «Дивно,— подумав [Форст] про себе,— я ніби чогось нервую». І вирішив діяти навально, одразу ж хапаючи бика за роги (Коз., Блискавка, 1962, 244); Хапа́ти го́лову в ру́ки; Хапа́ти себе́ за го́лову — те саме, що Бра́тися (хапа́тися) за го́лову (див. голова́). — Залишіть, прошу, свої ради при собі. Мені їх не треба…— носився по хаті Аркадій Петрович, хапаючи голову в руки (Коцюб., II, 1955, 399); Хапа́ти за ба́рки (за гру́ди, за пете́льки́, за ко́мір і т. ін.) кого — те саме, що Бра́ти за ба́рки (див. ба́рки). — Що? — скрикнув він, хапаючи цигана за барки. — Мене не пускати на мій виноградник?! (Коцюб., І, 1955, 212); — За що ж ти мене душиш, гад? — хрипів Дорош, хапаючи німця за груди (Тют., Вир, 1964, 319); [Загуба (хапає його за груди):] У, задушив би такого! [Мисочка (виривається)] Ну-ну! Ти мене за петельки не хапай! (Мам., Тв., 1962, 503); Філька схоплюється на ноги, щоб втікати звідси, але в цю ж мить несподівано чиясь сильна й нещадна рука хапає його за комір (Шиян, Баланда, 1957, 110); Хапа́ти за го́рло — те саме, що Бра́ти за го́рло (див. го́рло). — От вони й хапатимуть один одного за горло з приводу кожної дрібниці… А знаєш, я не від того, щоб вони посперечались (Шовк., Інженери, 1935, 193); Хапа́ти за по́ли (за плащ, за стреме́на́ і т. ін.) — беручи кого-небудь за одяг, стремена, благати, просити про щось. — Проси ще, та не лінуйсь, кривись добре.. І не відчепись, за поли хапай, аж поки дасть (Коцюб., І, 1955, 130); — Не вибігала ж за ним услід моя паніматка, як у тій пісні, не хапала за стремена, не прохала вернутись, напитись варенухи, прибратись у голубий жупан та хоч раз іще подивитись на свою милу (П. Куліш, Вибр., 1969, 97); Хапа́ти сторчака́ (сторчаки́) див. сторча́к1.
2. розм. Те саме, що лови́ти 2, 4. Навиклим рухом Іван хапа вівцю за хребет і тягне до себе (Коцюб., II, 1955, 324); [Матушка гуменя:] Беріть його!.. в’яжіть його! Він злодій, злодій… украв добро наше. [Люди (хапають Василя):] Ану, пане отамане, показуйся личком (Мирний, V, 1955, 114); Сполоханий, розлючений ховрах, чхаючи й пирскаючи, висовував мокру морду, отут його й хапали, злодюгу (Ів., Вел. очі, 1956, 106); // Нападаючи на кого-небудь, пожирати. — А ти [шуліка] подумай, пане-брате, Яке життя твоє завзяте: Весь вік курчат і пташечок хапав, Ні ласки, ні жалю не знав (Гл., Вибр., 1951, 131); // Вистежуючи кого-небудь, затримувати, заарештовувати. У Києві було багато.. арестів [арештів], поліція забралась навіть в самий університет.. Почали хапати студентів (Л. Укр., V, 1956, 185); На селах часто шарили жандарми, все вивідували, все випитували та хапали комуністів, яких ще не встигли замкнути (Чорн., Визвол. земля, 1959, 108); // перен. Охоплювати, полонити кого-небудь (про почуття, стан і т. ін.).
&́9671; [Аж] за о́чі хапа́ти — надто інтенсивно виявлятися; вражати, засліплювати. Сонце міцно припікало, а блиск його проміння аж за очі хапав, і все від нього сяяло, блискотіло (Кобр., Вибр., 1954, 142); Далі пішла гущавина, сумерки хапали за очі, і пан чигиринський сотник мусив злізти з коня, взяти його за поводи і вести далі, ногами мацаючи стежку під собою (Фр., IV, 1950, 174); — Пане,— додав жандарм,— у Тимофія така гарна жінка, що аж за очі хапає (Казки Буковини.., 1968, 98); Моро́з хапа́є (хапа́в) за що: а) про різке відчуття холоду, замерзання. Під ногами скрипів сніг, мороз хапав за обличчя та руки, стискував лещатами взуття (Збан., Єдина, 1959, 72); б) про неприємний дріж від несподіваного сильного переляку, переживання тощо. Він ніколи не сумнівався в існуванні відьом на світі, і тепер мороз хапав його за плечі од одної думки, що його рідна донька — відьма (Коцюб., І, 1955, 270); О́дур хапа́є див. о́дур; Хапа́ти дрижаки́ (дрижакі́в) див. дрижаки́; Хапа́ти за ду́шу (за се́рце) — те саме, що Бра́ти за ду́шу (за се́рце) (див. бра́ти). Пісня звучала, хапала за душу, хвилювала, глушила тривогу, збурювала думки, будила сили й бадьорила, кликала в нові бойові походи (Баш, Проф. Буйко, 1946, 92); Морози взялися люті. На палець замурувало в хаті шибки, аж сумом хапало за душу: коли-то вони тепер відтануть! (Гончар, II, 1959, 163); Дика радість хапає за серце… (Коцюб., II, 1955, 132); Ковалів продовжував ходити до річки, записувати щось у блокнот, мугикати собі під ніс довгими осінніми вечорами, коли за серце хапав смуток за домівкою (Чаб., Тече вода.., 1961, 81); Хапа́ють ко́рчі́ кого — корчить кого-небудь. Вірі ставало все гірше і гірше. Вже три дні вона пила лише чай. А починала їсти рибу, її одразу нудило, хапали корчі (Багмут, Щасл. день.., 1959, 197).
3. розм. Брати, захоплювати що-небудь із поспіхом, у великій кількості, без розбору. Василина перелякалась навіки, хапала все з стола і ховала під лавку (Н.-Лев., II, 1956, 56); Дині хапали [люди] з рук, платили втроє дорожче і щасливими пропихалися з натовпу (Ле, Міжгір’я, 1953, 300); З усіх кутків і закутків діти кинулися до казана, обсіли довкола, руками хапали гарячу картоплю і їли її без хліба і солі (Чорн., Визвол. земля, 1959, 15); // перев. із сл. п о в і т р я. Жадібно, із зусиллям вбирати, втягувати в себе. Всміхався [ти] в простори й жадно хапав легенями весняне повітря, насичене пахом ріллі (Головко, І, 1957, 68); Раз по раз хапала [жінка] грудьми густе повітря з димом, широко розплющила на лампу великі очі, повні невимовного жалю (Мик., II, 1957, 41); Раптом їй зробилося погано. Вона добрела до дверей і, тримаючись руками за косяк, пожадливо хапала гарячим ротом свіже морозне повітря (Тют., Вир, 1964, 511); Хропуть чуйні коні, хапаючи ніздрями важкий сморід тліючого ганчір’я, горілої сажі, газу недавно вибухлих мін (Гончар, III, 1959, 378); // Спішно збирати (врожай). Людське жито вже сипалось, а осавула все загадував на панщину на панський лан, щоб хапать своє жито та пшеницю (Н.-Лев., II, 1956, 185); // Одержувати невисокі (перев. погані) оцінки. Валентин хапав переважно трійки, а Борис був чесним відмінником, і на зборах його під оплески обирали в президію (Гончар, IV, 1960, 77); // Загарбувати, привласнювати, красти, відбирати що-небудь. [Анзорге:] Тепер пани не вірують ні в бога, ні в чорта.. Отож і крадуть нам остатній шматок хліба і хапають нам з-перед рота кожну рісочку, де тільки потрапляють (Л. Укр., IV, 1954, 220); Магнати у Варшаві підняли гвалт, що Єремія свавільно хапає та присвоює собі чужі маєтності (Н.-Лев., VII, 1966, 96); Колонізатори, які по-хижацькому грабували багатства поневолених ними народів, хапали те, що обіцяло їм великі бариші, те, що легше й дешевше діставалося (Ком. Укр., 2, 1965, 43).
&́9671; Хапа́ти з вогню́ (з огню́) — швидко брати що-небудь. Бичковський задумався. — Чого ви думаєте? Індик довго думав та й здох… Тут треба.. з огню хапати, хоч би й руки попекти, а не йти полапки! — крикнула Христина.— Зараз беріть листок паперу та й пишіть до Каралаєвої (Н.-Лев., VI, 1966, 81).
4. перен. Жадібно, швидко сприймати, осягати що-небудь (розумом, органами чуттів); ловити. Навіть брати Басараби, видячи, як пильно хапають ріпники їх слова і як живо розвивають їх далі по-своєму, почали щиріше приставати до нового руху (Фр., V, 1951, 371); Вони [молоді робітники] не вбирають, а хапають, хватають художнє слово, пісню, музику, танок (Вишня, І, 1956, 334).
&́9671; На льоту́ (лету́) хапа́ти див. літ1; О́чі хапа́ють що — погляд спиняється на чому-небудь, виділивши його з інших предметів. Несподівано мої очі хапають казенний пакет на столі (Вас., II, 1959, 296); Дипкур’єр умирає. Його очі хапають стіни (Ю. Янов., V, 1959, 123); Хапа́ти вершки́ — вивчати, пізнавати що-небудь поверхово. Не на користь книжку читать, коли вершки лише хапать (Укр.. присл.., 1963, 282); Хапа́ти ви́со́ко (дале́ко) — сягати далеко розумом, думкою, уявленням. [Галя:] Яка ти, Дуню, наївна!.. [Явдоха:] Тобто дурна? [Галя:] Навіщо ти, Дуню, так далеко хапаєш? Можна бути й не дурним, та простим (Мирний, V, 1955, 134); Хапа́ти ко́жне сло́во — те саме, що Лови́ти ко́жне сло́во (див. лови́ти). Її розум, як губка, хапав кожне слово Курбали і, поєднавши їх із тим, що знав раніш, уважно, обережно вибирав з хаосу цих всіх речень окремі моменти (Досв., Вибр., 1959, 280).
ХАПА́ТИ2, а́є, недок., безос., діал. Вистачати (у 1 знач.). Катря не жаліла своїх ніг: скільки хапало духу, мчалася, спотикалася об груду, падала у високі кучугури снігу і, викарабкавшись, знову неслася далі та далі (Мирний, IV, 1955, 305); — На чужій землі хата, і сніп на чужій землі; зажнем стільки, що й не хапає (Барв., Опов.., 1902, 502).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 19 - 21.