ХА́ТА, и, ж.
1. Сільський одноповерховий житловий будинок. Без хазяїна двір плаче, а без хазяйки хата (Укр.. присл.., 1963, 261); Жваво, з юнацькою енергією заходився Семен ставити хату (Коцюб., I, 1955, 125); Кругом садочки, біленькі хати, І соловейка в гаю чувати (Л. Укр., І, 1951, 29); — Вибачайте, кумонько,— мовить [Журавель], випорожнивши горнятко,— чим хата богата [багата], тим і рада (Фр., IV, 1950, 57); Мої мости калинові, хати на помості, Прийшов, прийшов Василечок ба й до мене в гості (Коломийки, 1969, 139); — Пам’ятаєш приказку? Яка хата, такий тин, який батько, такий син… (Кучер, Голод, 1961, 329); — В кожній хаті лампочки Ілліча горять. А у Марії там така хата, як дзвін. Колгосп збудував (Цюпа, Назустріч.., 1958, 435); *У порівн. Сам, каже [Демко], губернатор їде у колясці, що скрізь у вікнах, мов хата яка! (Кв.-Осн., II, 1956, 481); // Домівка, господа. Віщує серце, що в палатах Ти розкошуєш, і не жаль Тобі покинутої хати… (Шевч., II, 1963, 11); Кожний [бурлака] згадував за свою хату, за свою жінку, своїх дітей (Н.-Лев., II, 1956, 208); // Тимчасове пристановище для кого-небудь. Смеркло.— Збирайтеся, бабо,— каже мама,— та йдіть шукати хати на ніч, а то пізно буде (Коцюб., І, 1955, 456); Не стало видно ні хутора, ні полтавського стовпового шляху, тільки невиразно бовваніла табірна хата, в якій збиралися ночувати орачі (Тют., Вир, 1964, 14); Тоня й Віталій.. пливуть оглянути Сухомлинів причал та рибальську хату-пустку, де восени рибалки ночують, ховаються від негоди, а зараз на їхніх нарах пилюки на палець (Гончар, Тронка, 1963, 232).
&́9671; Аж ха́та трясе́ться див. трясти́ся; Верта́тися (верну́тися, поверта́тися, поверну́тися і т. ін.) до ха́ти — повертатися до рідного краю, додому. Знаю я: він [мандрівник] вернеться до хати, Він побачить приязні вогні… (Рильський, Голос. осінь, 1959, 5); Моя́ ха́та скра́ю [, я нічо́го не зна́ю] — мене це не стосується, це не моя справа. — Я не чинитиму перешкод твоєму бажанню, але і не допомагатиму.. Моя хата скраю, я нічого не знаю (Бурл., Напередодні, 1956, 111); — То як же буде з Наталкою? З мене ж пан спитається.. — Буде так, як і було,— відповіла Лимариха.— Ну, як знаєте. Моя хата скраю (Добр., Очак. розмир, 1965, 26); Не держа́тися ха́ти — часто не бувати вдома. Марина не знала, як догодити, як власкавити чоловіка, що завжди дома нудьгує, марудиться, не найде собі місця, не держиться хати (Горд., Дівчина.., 1954, 102); Не при ха́ті зга́дувати (зга́дуючи) див. зга́дувати; Тиня́тися по чужи́х ха́тах див. тиня́тися.
2. Внутрішнє житлове приміщення такого буднику. Вийшли з хати батько й мати В садок погуляти (Шевч., II, 1953, 363); Ми з Чайчихою, упоравшись у хаті, пішли до Насті (Вовчок, І, 1955, 263); В хаті стояла задуха, пахло сухими васильками, якісь тіні ходили по стінах у присмерку (Коцюб., І, 1955, 229); Іван ходив по хаті хмурий, як осіння темна ніч (Мирний, І, 1949, 217); Як сіпне [адвокат] дверми д’собі! Трохи-трохи що не запоров я носом у поміст. Нема що кому казати, бо в чужій хаті й тріска б’є (Март., Тв., 1954, 205); — От тобі на! — сказала Онися, заглядаючи в вікно,— за вовка промовка, а вовк у хату (Н.-Лев., III, 1956, 14); *Образно. Як понесуть товариша В новую світлицю, Загомонять самопали, Гукнуть гаківниці. Як положать отамана В новій хаті спати, Заголосить, як та мати, Голосна гармата (Шевч., II, 1963, 205); // Кімната. — Іди до секретаря! — сказав [сторож] і повів Чіпку аж через три хати, де сиділо багато судовиків (Мирний, І, 1949, 253); Ми пішли в її хату,— властиве, панночка займала три хати; в першій хаті на столику, на видному місці, стояв той портрет, що вона хтіла мені показати (Л. Укр., III, 1952, 600).
Вели́ка ха́та — простора, світла кімната для прийому гостей; світлиця. Ночував він у Оксена. Олена перевела дітей в хатину, а велику хату віддала гостеві (Тют., Вир, 1964, 102); Мала́ ха́та — хатина (у 2 знач.). — А де ж Ганна, Катерино? Я пак і байдуже! Чи не вмерла? — Ні, не вмерла, А дуже нездужа. Ходім лишень в малу хату, Поки випрягає Воли батько: вона тебе, Марку, дожидає (Шевч., І, 1963, 321).
&́9671; Вино́сити (ви́нести) смі́ття́ з ха́ти див. вино́сити; Добри́вечір [вам] у ха́ту — усталена форма вітання, яку вживають, заходячи до хати ввечері. Тут саме ввійшли [братчики] в хату.. — Добривечір у хату,— привітали всі москалиху, що стояла посеред хати з ключами в руках (Мирний, І, 1949, 330); [Горпина:] Добривечір вам у вашу хату! (Н.-Лев., IX, 1967, 223); Здоро́в (здоро́ва, здоро́ві) [був, була́, були́, будь, бу́дьте і т. ін.] у ха́ту див. здоро́вий; Здра́стуйте вам у ха́ту див. здра́стувати; На всю (на ці́лу) ха́ту, у знач. присл.: а) дуже голосно; гучно. Бабина онука Христя,— дівка сімнадцяти літ, низенька, некрасива, чогось важко зітхала на всю хату (Мирний, І, 1949, 292); — Геть, проклята, геть! — заревів на всю хату Прокіп і, вчепившись Орисі в коси, смикнув її до себе, щоб викинути з хати, як щеня (Тют., Вир, 1964, 97); Петрик розплакався на всю хату (Стельмах, II, 1962, 398); Максим кричав на цілу хату. О! Він знайде спосіб на упертість зятя! (Коцюб., І, 1955, 34); б) дуже сильно. [Євфросина:] Ніде дітись: треба показати (Йде в кімнату й виносить сережки й браслет). [Всі:] Ой, гарні ж! Аж блищать, аж горять! Так і сяють на всю хату (Н.-Лев., IX, 1967, 232); Лампочка без скла чаділа на всю хату (Коцюб., І, 1955, 65); Наговори́ти по́вну ха́ту див. нагово́рювати; Нагомоні́ти по́вну ха́ту див. нагомоні́ти; Не вихо́дити з ха́ти — не бувати серед людей, сидіти вдома. Давненько ми вже Марусю не бачили, то за горем своїм, то за сваркою тією межи старими, та й Маруся наче ховалася: з хати, сливе, не виходила (Вовчок, І, 1955, 209); Десь, певно, вітер пройняв мене, і я схопив бронхіт, два дні не виходжу вже з хати (Коцюб., III, 1956, 431); Не [могти́] перейти́ ха́ти див. перехо́дити; Носи́ти (понести́) смі́ття́ під ха́ту див. смі́ття́; По́вна ха́та кого, чого — велика кількість, дужо багато кого-, чого-небудь. — Що ж ви нічого не робите слабій? — Замфір махнув рукою.— Де там нічого… Ворожок та шептух була повна хата… (Коцюб., І, 1955, 229); — А за що ж ви п’єте? — А тобі яке діло?.. Он бач. Добра була повна хата, а тепер одна пустка зосталася!.. (Мирний, І, 1949, 290); — Гостей було — повна хата! (Тют., Вир, 1964, 159); Про́симо до ха́ти! — уживається як ласкаве запрошення завітати в дім. — Оце я до вас у гості… Буде де переночувати? — питає становий. — Коли ваша ласка, просимо до хати! — запрохує Чіпка (Мирний, II, 1954, 265); Сиді́ти в ха́ті — бути, лишатися вдома. Що то ти робиш, синочку, тепер, коли й Лізи нема, коли з дому трудніше вирватися? Певно, сидиш в хаті та читаєш (Коцюб., III, 1956, 189); У ха́ті — вдома. Не знать, звідки і ким пронеслося, що в Павла у хаті недобре… (Вовчок, І, 1955, 170); У ха́ту наплюва́ти див. наплюва́ти; Хоч з (із) ха́ти тіка́й див. тіка́ти; Хоч утіка́й з ха́ти див. утіка́ти1.
3. Родина, люди, які живуть, перебувають в одному такому приміщенні. [Диякон:] Усі ми здавна знаємо Прісціллу і можемо їй вірити на слово. [Парвус:] Але ж не жінка хаті голова, а чоловік, не їй його судити, не їй за його й ручити… (Л. Укр., II, 1951, 410); Бідолахи днями й ночами всею хатою сидять і роблять ложки.. по 10 крейцарів від копи (Фр., II, 1950, 131); Хата мовчала. Клим у задумі слухав синову річ (Горд., II, 1959, 206).
&́9671; Відбива́тися (відби́тися) від ха́ти — те саме, що Відбива́тися (відби́тися) від до́му (див. відбива́тися).
4. розм. Квартира (у 1 знач.). Хата наша — 2 кімнатки — нічого собі. На другому поверсі (Коцюб., III, 1956, 145).
5. Уживається у складі назв деяких сільських установ.
Ха́та-лаборато́рія — лабораторія колгоспної дослідної станції. Показали ми їм [румунським делегатам] багато чого: і клуб, і хату-лабораторію, і зерносушарню, і в дитячий садок повели (Мур., Бук. повість, 1959, 300); Ха́та-чита́льня — заклад на селі в перші роки Радянської влади, призначений для проведення політико-виховних та культосвітніх заходів; приміщення, в якому проводилися ці заходи. Давид сидів кінець стола, рився в книжках і виписував якісь цифри, помітки на клаптику паперу (мав же сьогодні в хаті-читальні робити доповідь про міжнародне становище, то й вибирав цифри і складав конспект) (Головко, II, 1957, 121); Кіно показували в хаті-читальні тільки зимою, а літом крутили прямо надворі, в садку (Тют., Вир, 1964, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 29.