ХНЮ́ПИТИ, плю, пиш; мн. хню́плять; недок., розм.: Хню́пити го́лову (но́са, ніс) — те саме, що Ві́шати го́лову (но́са) (див. ві́шати). — Наша доля за царськими палацами лежить, по панських кишенях прихована. А тільки не треба хнюпити носа. За долею, юначе, нашому братові треба добре понаганятися. Та й не одному. Знаєш́ Один у полі не воїн (Коцюба, Перед грозою, 1958, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 99.