ВПИВА́ТИСЯ 1 (УПИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВПИ́ТИСЯ (УПИ́ТИСЯ), увіп’ю́ся, увіп’є́шся і уп’ю́ся, уп’є́шся, док. 1. у що. Присмоктуватися до кого-,чого-небудь. Кожна пташка стрепенулась; З вітки злітує [злітає] на вітку, І метелик впився в квітку (Щог., Поезії, 1958, 181); // Припадати (губами). Обвила [Мокрина] свої.. руки кругом його шиї і впилась в його губи своїми.. губами (Н.-Лев., II, 1956, 236); — Серце моє! Галочко! — не витерпів він і.. п’явкою упився у її повну щічку (Мирний, IV, 1955, 150); // чим і без додатка, перен. Міцно вхоплюватися, вчіплюватися. Кинулася [мати] до Ганнусі І в коси впилася (Шевч., І, 1951, 167); Його пальці впиваються в струну (Вас., І, 1959, 109); Олена, впившись пальцями в тин, довго стояла на другому боці вулиці (Скл., Хазяїни, 1948, 231).
2. Глибоко входити, проникати в що-небудь (про тонкі, гострі предмети); встромлятися. Мов з води В огонь попав він: колючки густі Щокрок йому впивалися у тіло (Фр., X, 1954, 359); Терешко відчув, як боляче впилися Софіїні нігті в його долоню (Шиян, Гроза.., 1956, 375); // чим. Всаджувати, встромляти (зуби, жало, кігті тощо). Собака впивається зубами в тіло (Хижняк, Тамара, 1959, 197); Своїми острими пазурами впився Кіт Кабанові в хвіст і почав гризти його зубами (Фр., IV, 1950, 90).
◊ Впива́тися (впи́тися) очи́ма (по́глядом) в кого — що — не відводячи очей, дивитися на кого-, що-небудь. — Ну, ще не йдеш до свого? — впивається [батько] очима в налиту болем постать доньки (Стельмах, І, 1962, 600); Загледівши Мурашка, юродивий впився в нього злим, розпаленим поглядом (Гончар, Таврія.., 1957, 192); Шерхне в бур’яні — кинеться [Федорка], у темряву пильно очима уп’ється (Головко, І, 1957, 233).
ВПИВА́ТИСЯ2 див. упива́тися1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 749.