КИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. кипля́ть; недок.
1. Клекотіти, вирувати, пінитися під час нагрівання, випускаючи гарячу пару (про рідину). В чорнім котлі кипить вода, дим збивається вгору, під дах, і вилітає крізь гонти (Коцюб., II, 1955, 329); [Гаврило:] Ви ж підете спочатку в пекло і будете.. дивитись, щоб кипіла добре смола і сірка в казанах (Корн., І, 1955, 216); // безос. В кухні кипить і горить, печеться й смажиться (Ю. Янов., IV, 1959, 134); // Нагрівшись до 100 &́186;С, випускати пару (про посудину з рідиною). В передпокої.. на електричній плитці кипить закрита каструлька (Коч., II, 1956, 452); Хтось побіг у суміжну юрту, де кипів самовар, і не піалу чаю, а весь самовар притяг до хворого (Тулуб, В степу… 1964, 19); // Доходити до точки перетворення на пару; закипати. Вода кипить при 100° Цельсія; // Варитися. Риба кипіла в казані, а кругом казана на дзигликах сиділи рибалки (Н.-Лев., II, 1956, 229); // Топитися (про метал). Багато разів бачив Семен Крутояр, як кипить сталь, і завжди складалося враження, ніби кипить вона по-новому (Собко, Біле полум’я, 1952, 231); Кипів метал, розтоплений до краю, Летіли іскри (Шпорта, Запоріжці, 1952, 64); * У порівн. Усе крутилося, немов у казані кипіло (Кач., II, 1958, 16).
◊ Кипі́ти в ключ (ключе́м) — бурхливо кипіти, шумувати. Мудрий борщ кипів уже в ключ; сичав, стікаючи на черінь (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 414); Як (мов, на́че і т. ін.) в окро́пі (у казані́) кипи́ть (кипі́ло) — про дуже жваву, енергійну роботу, діяльність. День у день тобі як в окропі кипить. Полагодив хату, давай погріб обчищати та оброблювати (Мирний, І, 1949, 324).
2. перен. Бурхливо вирувати, бурхати, клекотіти (про холодні, не підігріті рідини). Вода кипіла під веслами, човни тремтіли й скакали на воді, як живі (Коцюб., І, 1955, 351); Навколо плоту кипіла білим шумовинням вода (Петльов., Хотинці, 1949, 176); * Образно. В Ташані вода як синькою розведена, і сині хмари киплять у ній, миються гнівною хвилею, яку безупинно гонить свіжий вітер-весняк (Тют., Вир, 1964, 126); // Шумувати (про вино, пиво та ін. напої). Вино з його іскрами било, Блищами мріло, струмочком кипіло (Щог., Поезії, 1958, 205); // Про посуд, у якому шумує напій. Кипить келих вина.
◊ Кипи́ть (кипі́ла) кров див. кров; Кипи́ть (кипі́ла) кров на ра́нах — кров запікається на ранах. О, не даремно тут лунав до бою клич, Кипіла кров на ранах! (Рильський, І, 1946, 193); Кипля́ть (кипі́ли) сльо́зи в (на) чиїх оча́х — хтось готовий заплакати, близький до плачу. — Геть! Геть! Геть! — закричала вона, стиснувши руки в кулачки і кусаючи губи. В очах її кипіли сльози (Тют., Вир, 1964, 294).
3. ким, чим, перен. Бути наповненим або вкритим ким-, чим-небудь, що швидко рухається, ворушиться. Кипіло плесо рибою (Гонч., Вибр., 1959, 256); Лівий берег кипів, клекотав, ревів, скреготав тисячами моторів, гусениць, коліс (Дмит., Розлука, 1957, 276); // безос. Навколо аж кипіло від людей (Дім., Ідол, 1961, 79).
4. перен. Бурхливо, палко виявлятися (про почуття, переживання). У місті було тихо. Лише на базарах кипіли оголені пристрасті (Мик., II, 1957, 320); В ньому кипіла радість, і він беззвучно сміявся (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 50); Заруба мить затримався з відповіддю. Гостре почуття образи кипіло в ньому (Кучер, Прощай.., 1957, 476); // Бурхливо, палко відчувати, переживати що-небудь. Хоч всі в родині кипіли злістю і завзяттям.., але ніхто не міг докладно розказати Іванові, звідки пішла ворожнеча (Коцюб., II, 1955, 310); Обидва ще кипіли ненавистю, обидва були ще напівсвідомі (Ірчан, II, 1958, 300); Любочка, хоч і сиділа нерухомо, вся кипіла від збудження і хвилювання (Собко, Справа.., 1959, 223).
◊ Кипи́ть (кипі́ло) се́рце; Кипи́ть (кипі́ла) душа́: а) про стан великого збудження, хвилювання тощо. Йосип мовчав, доки кипіло його серце, доки було мочі мовчати (Мирний, IV, 1955, 37); Петру зривається з місця, йде по шляху. Душа його кипить. Потім він потроху заспокоюється (Чаб., Балкан. весна, 1960, 197): б) (на кого — що) обурюватися на когось, із чогось. Наталка мовчить. Почуваю, що душа її аж до самого дна кипить на мене та на мою професію (Ю. Янов., І, 1954, 21).
5. перен. Відбуватися, здійснюватися дуже швидко, енергійно, бурхливо. Скрізь кипіла робота, скрізь ворушились люди (Н.-Лев., III, 1956, 74); Напрочуд грають кобзарі, Кипить шпарке весілля (Граб., І, 1959, 413); Життя в семінарії кипіло: співи, музика, диспути, вечірки, література (Вас., Вибр., 1954, 43); Між друзів ясночолих Кипить розмова (Зеров, Вибр., 1966, 40); // Відбуватися, проходити запекло, напружено (про війну, бій, боротьбу). Бій кипів, скрізь валялися трупи (Граб., І, 1959, 517); Даль ясна, і в голубому небі спокій, а на землі кипить війна (Сос., II, 1958, 396).
◊ Кипи́ть (кипі́ло і т. ін.) в чиїх рука́х що — хтось дуже швидко й вправно щось робить, виконує. У неспокійного діда завжди знайдеться якась робота, усе він знає, усе кипить в його руках (Стельмах, II, 1962, 261); За що б не взявся [Усман] — робота кипіла в його руках (Гончар, Маша.., 1959, 5).
6. перен. Бути дуже великим, лютим (про мороз). Ось схопилась хуртовина, Закурилася долина, І кипить мороз у полі На просторі та на волі (Щог., Поезії, 1958, 83); А час линув. Кипіли морози, завивала хуртовина, царював холод (Коцюб., І, 1955, 69); // Тремтіти, дрижати. Земля кипить під кулями. Наче градом б’є на землю з цієї страшної ревучої хмари (Ю. Янов., І, 1954, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 150.