КРОВ, і, ж.
1. Червона рідина, яка, циркулюючи в замкнутій кровоносній системі організму, забезпечує живлення його клітин і обмін речовин у ньому. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте (Шевч., І, 1951, 354); Вогкий холод зціплював кров у жилах (Коцюб., І, 1955, 96); Порізаними, липкими від крові руками Яресько хапається в темряві за мерзлу.. землю (Гончар, II, 1959, 437); * Образно. Чорні вишки Баку кров землі посилають У труби (Сос., Щоб сади.., 1947, 58); * У порівн. Ставок зачервонів проти заходу, неначе политий кров’ю (Н.-Лев., III, 1956, 343).
До кро́ві — так, що аж кров виступила, потекла. Одна люба, тиха дівчинка вкусила мене колись до живої крові, як я силоміць піднесла її на руки… (Вовчок, І, 1955, 381); Ішли [заробітчани], розбиваючи ноги до крові (Гончар, Таврія, 1952, 5); Замовля́ти (замо́вити) кров див. замовля́ти; Запекти́ся кро́в’ю див. запіка́тися; Затамо́вувати (затамува́ти, зупиня́ти, зупини́ти) кров — припиняти кровотечу; Схо́дити (зійти́, стіка́ти, стекти́ і т. ін.) кро́в’ю — втрачати кров від поранення. Намацав [Гуменний] гарячу.. ранку і міцно затиснув її, щоб не сходити кров’ю (Гончар, Новели, 1954, 18); [Знахар:] Ти, сину, зараз помреш, бо кровлю стік (К. —Карий, II, 1960, 386); У кро́ві — закривавлений. Хіба знати, як швидко живе ніч, коли отак у льоху побитий і весь у крові (Головко, II, 1957, 162).
∆ Зара́ження кро́ві див. зара́ження.
◊ Випива́ти (ви́пити) кров див. випива́ти; Висиса́ти (ви́ссати) кров див. висиса́ти; Висмо́ктувати (ви́смоктати) кров див. висмо́ктувати; До оста́нньої кра́плі кро́ві боро́тися (би́тися і т. ін.) див. кра́пля; Закипа́є (закипі́ла) кров див. закипа́ти; Заморо́жувати (заморо́зити) [всю] кров [у жи́лах] див. заморо́жувати; Запа́лювати (запали́ти) кров (ого́нь у крові́) див. запа́лювати; Зро́шувати (зроси́ти) [вла́сною, своє́ю] кро́в’ю зе́млю (тра́ви, шляхи́ і т. ін.) див. зро́шувати; Кров відступа́є (відхо́дить, відійшла́ і т. ін.) з обли́ччя (лиця́ і т. ін.) у кого, рідко кому — хтось блідне від раптового неприємного враження. — Я.. відчув, як при її словах зникла мені чи не вся кров з лиця (Коб., III, 1956, 285); Кров гра́є (загра́є, загра́ла, зашумі́ла, кипи́ть і т. ін.) у кому-чому, у кого та без додатка — хтось відчув приплив енергії, пристрасті. Часом так погано, що й на світ не дивився б, а часом чую, як кров у мені грає (Коцюб., І, 1955, 300); У вбранні зеленім ти пройшла повз мене, глянула — шалено зашуміла кров (Сос., III, 1958, 59); Колись було — ..кров кипіла, Тремтіли нерви, наче струни в грі (Фр., XIII, 1954, 29); І він [кинджал] порою любо грає. Привабливо дзвенить. На дзвін його душа палає І в серці кров кипить (Зеров, Вибр., 1966, 402); Кров залива́є (залила́) обли́ччя (лице́ і т. ін.) див. залива́ти; Кров застига́є (засти́гла, холо́не, захоло́ла) в жи́лах див. жи́ла1; Кров з молоко́м; Мов (як і т. ін.) з кро́в’ю молоко́: а) рум’яний, рожевовидий (про людину та її обличчя). Венера білолика, красна Курносенька, очима ясна І вся, як з кров’ю молоко (Котл. І, 1952, 212); б) здорова, рожевовида людина. Гриць був хлопець незвичайної вроди, кров з молоком (Фр. III, 1950, 266); Тут якраз мені одна підвернулась.. продавцем у крамниці працювала, кров з молоком (Збан., Єдина, 1959, 147); Кров зупиня́ється (зупини́лася) див. зупиня́тися; Кров кипи́ть (кипі́ла) на ра́нах див. кипі́ти; Кров псува́ти (зіпсува́ти): а) (кому) псувати настрій комусь, дратувати когось. У Калитки не одного кров Зіпсувало трактора тріщання (Рильський, І, 1960, 303); б) (собі) нервувати. [Завадський:] Та що там.. Чи то варто собі кров псувати задля такої марниці? (Фр., IX, 1952, 367); [Кіттельгавс:] Щоб не псувати собі крові ще більше, то чи не доладніше було б, пане начальнику, попробувати якось миром влагодити? (Л. Укр., IV, 1954, 238); Кров ударя́є (уда́рила, ки́далася, кида́ється, бу́хала, бу́хає і т. ін.) в го́лову (до голови́, обли́ччя і т. ін.) кому — кров припливає комусь до голови, обличчя внаслідок сильного збудження. Остапові вдарила кров до лиця. Несила йому слухати синові речі (Горд., II, 1959, 304); Бжозовський згадував про бурлак.., і вся кров кидалась йому в голову (Н.-Лев., II, 1956, 204); Кров бухала йому до голови, як морська хвиля (Коцюб., І, 1955, 397); Набира́тися (набра́тися) кро́ві див. набира́тися; Налива́тися (нали́тися, налля́тися) кро́в’ю; Набіга́ти (набі́гти) кро́в’ю — червоніти від злості, напруження тощо. Лице її мінилося: раз наливалося кров’ю, мов буряк, то знов блідло, мов полотно (Фр., V, 1951, 396); Очі в провідника наллялися кров’ю і вилізли наверх, як у барана (Коцюб., І, 1955, 295); Обличчя хлопчика набігло кров’ю, зуби заскреготали (Фр., VI, 1951, 172); Обкипа́ти (обкипі́ти) кро́в’ю див. обкипа́ти; Пи́ти (смокта́ти, сса́ти і т. ін.) кров чию — тяжко визискувати когось, експлуатувати. — Цей дідок.. пив нашу кров і на ній збудував.. хату під залізом (Мик., II, 1957, 311); — А панич Льольо? ..Як ссав народну кров, так буде і далі ссати (Коцюб., II, 1955, 85); Се́рце кро́в’ю облива́ється (облива́лося, обкипа́є, обкипі́ло і т. ін.) перев. чиє — хтось дуже сильно переживає, мучиться, страждає. Серце її обливалося кров’ю, сльози заливали очі (Коцюб., І, 1955, 83); Щодня моя старша доня ходила.. на мітинги. Я мовчала, хоч серце кров’ю обкипало (Дн. Чайка, Тв., 1960, 128); Хвилюва́ти (бенте́жити, бунтува́ти, розпа́лювати і т. ін.) кров у кого — викликати хвилювання, неспокій у когось; збуджувати когось. Плач, злість, досада разом піднімались з душі [Метрі], бунтували стару кров (Мирний, І, 1949, 411); Воля, воля і воля! Це чарівне слово.. розпалювало кров у хлопця (Коцюб., І, 1955, 339); [Хоч] кров з но́са — незважаючи на будь-які труднощі. [Халява:] Коли б ми оце були на Подолі, вже б хоч кров з носа, а добули б хоч по.. чарчині! (Кроп., V, 1959, 263); — Розшукати партизанів на чім би не стало. Кров з носа! (Головко, І, 1957, 365).
2. перен. Людські жертви при якому-небудь зіткненні, боротьбі, війні тощо; убивства, кровопролиття. Окопне життя, злигодні, кров, вогонь і рани посіяли в мільйонах сердець тривогу (Довж., I, 1958, 41); Треба буде крові та крові, щоб вибити його [противника] вдруге… (Гончар, III, 1959, 367).
◊ [Безневи́нна, неви́нна] кров ллє́ться (тече́, текла́ і т. ін.) — [безневинні] люди гинуть у боротьбі тощо. — Грицьку!.. Ти бачиш? кров безневинна ллється… (Мирний, І, 1949, 305); Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла (Шевч., І, 1963, 106); Втопи́ти в крові́ див. втопи́ти; Залива́ти (зали́ти) кро́в’ю див. залива́ти; Зато́плювати (затопля́ти, затопи́ти) в (у) крові́ див. зато́плювати2; Захлина́тися (захлину́тися) у вла́сній крові́ (вла́сною кро́в’ю) див. захлина́тися; Змива́ти (зми́ти) кро́в’ю со́ром (ганьбу́ і т. ін.) див. змива́ти; Кров за кров — відплата, помста вбивством за вбивство. Замучені руки Розв’язались — і кров за кров, І муки за муки! (Шевч., І, 1963, 114); — А що ж, вони наших рубатимуть, .. а ми з ними цяцькатись?.. — Ні, зуб за зуб! Кров за кров! (Гончар, II, 1959, 232); Кро́в’ю [та кістка́ми] здобува́ти (здобу́ти, добува́ти, добу́ти і т. ін.): а) досягати чого-небудь у боротьбі ціною великих жертв. Потомки козачі копалися в сирій землі, понівечені, зубожені, темні, якісь каліки, а не люди, без пам’яті про бувальщину дідів своїх, котрі добували кров’ю «славу та волю» (Мирний, І, 1949, 369); — Хто ж її [землю] їм наділяв, як вони своєю кров’ю та кістками її добували? — злюче увернув Пищимуха (Мирний, IV, 1955, 365); б) добувати тяжкою, непосильною працею. Що діди та батьки кров’ю здобули, те нерушиме (Коцюб., II, 1955, 53); Приходилось мало не кров’ю своєю здобувати найпростіші речі для.. Оксани (Л. Укр., V, 1956, 426); Упива́тися (упи́тися) кро́в’ю чиєю (кро́ві чиєї) — заспокоюватися кривавою помстою. — Котилися І наші козачі Дурні голови,.. Упивались і чужої І своєї крові!.. (Шевч., II, 1963, 43); Чо́рна кров — про загиблих ворогів. Притуплялися шаблі від крові чорної контрреволюційної (Сос., І, 1957, 265).
3. Порода, породистість тварин. Гнат Щербина.. своєю лапатою рукою крізь шкуру безпомилково відчував силу і кров скотини (Стельмах, І, 1962, 69).
4. перев. з означ., перен. Про рід, походження, національність людини. — Бери, хлопче. Гарна дівчина. Пізнаю кров! — сказав Щорс (Довж., І, 1958, 156); — Козарлюга з тебе хоч куди, справжня чумацька кров (Стельмах, І, 1962, 330); Українська кров у когось; // у сполуч. з присв. займ., розм. Про близьких родичів (переважно про дітей). — Щоб мене мій син, моя кров, та прив’язав налигачем..? — сичала Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 363); Жалко матері своєї дитини. Уже який.. він не лихий.., а все ж таки своя кров… (Мирний, І, 1949, 214); — Вам свідчуся.., що отсей Мошко.. показав мені в.. біді більше серця, .. ніж моя власна кров (Фр., IV, 1950, 407).
◊ Блаки́тна (голуба́, дворя́нська) кров у кого [тече́ в жи́лах кого, чиїх], заст.— про чиюсь родовитість, шляхетність. — Іване Юхимовичу, ви ж,— каже [пан],— благородний; у ваших жилах тече дворянська кров (Мирний, III, 1954, 168); Вони [юнкери] довірливо вручають.. свою долю йому [Врангелеві], обрусілому шведові, в жилах якого тече голуба кров вікінгів (Гончар, II, 1959, 207); Го́лос кро́ві чий гово́рить (обзива́ється, обізва́вся, озива́ється, озва́вся) в кому — чому — з’являється почуття кровної спорідненості з кимось. Батьківський голос крові Озвався в душі моїй (Забашта, Вибр., 1958, 92); Кі́стка від ко́сті, кров від кро́ві див. кі́стка; Прокля́ття (проклі́н) кро́ві, заст.— прокляття, яке тяжіє над нащадками за вчинки їх предків. [Елеазар:] Ви не кленете. Я прощаю, браття, вам всі слова. А все ж проклятий я страшним прокльоном крові (Л. Укр., II, 1951, 145).
5. з означ., перен. Про вдачу, характер, темперамент людини. [Річард:] Мої всі кревні волі домагались.. Така вже кров (Л. Укр., III, 1952, 51); Гаряча кров у когось.
◊ Вхо́дити (увійти́) в кров див. вхо́дити; Гово́рить (заговори́ла, обзива́ється, обізва́лася, озива́ється, озва́лася) кров чия — виявляються погляди, настрої, звички, властиві комусь. Аркадій Петрович уже сміявся над собою: Ха-ха! Заговорила дворянська кров… (Коцюб., II, 1955, 393); А наймолодший [син]— мій вогник, .. як він востаннє спалахнув! вся батьківська кров обізвалась! (Л. Укр., І, 1951, 231).
6. перен., розм. Проте, що придбане важкою працею, великими зусиллями. Один бурлака схопив з стола золотий годинник.. — Не зачіпай! Це наша кров! — крикнув Микола (Н.-Лев., II, 1956, 203).
$ Пролива́ти (ли́ти, проли́ти і т. ін.) кров: а) (свою) діставати поранення або бути вбитим, борючись за кого-, що-небудь, відстоюючи щось. [Міріам:] Учителю! чи ти мені позволиш пролити кров мою? (Л. Укр., II, 1951, 117); Не раз, Україно, в жорстокім бою Ти кров проливала священну свою (Рильський, III, 1961, 238); б) (чужу) убивати когось, завдавати ран комусь. [Жірондист:] Кров Цезаря проливши, Брут обмив усе болото цезарських тріумфів (Л. Укр., II, 1951, 164); І сам я особисто пролив крові ворожої.. чимало (Довж., І, 1958, 279); Пуска́ти (пусти́ти) кров кому: а) лікувати випусканням крові. Похвалився чабан, що й кров [вівці] ретуше, ну, а щось невесела-таки (Головко, II, 1957, 198); б) сильно бити. [Шметелюк:] Я авантюрник? ..Я тобі кров пущу за такі слова! (Мик., І, 1957, 242); в) убивати когось, завдавати ран кому-небудь. — Покиньмо кров врагам пускати, Пора нам відсіль уплітати,— Низ Евріалові сказав (Котл., І, 1952, 226); — Знову.. підводять голову [фабричні],— нахмурився Гаркуша.— Мало їм у п’ятому крові пустили… (Гончар, І, 1959, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 358.