КО́ШТУВАТИ, ую, уєш і рідко КОШТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Мати певну ціну, вартість у грошовому вираженні. Груші були здорові і дорого коштували на ярмарку (Н.-Лев., II, 1956, 379); Одна лише біда, що кошик з ягідками коштував аж цілих десять крейцерів (Кобр., Вибр., 1954, 72); Ті цимбали Копійок двадцять п’ять Івану коштували (Рильський, Поеми, 1957, 243).
2. Вимагати певних грошових витрат; обходитися в якусь суму. [Храпко:] Це діло трудне, забарне та й грошей багато коштує (Мирний, V, 1955, 167); Дві ями відразу копати і цямрувати, то день у день коштує (Фр., IV, 1950, 10); Оті переносини [друкарні] й нове поповнення в обладнанні мусило коштувати не менше трьох тисяч злотих (Вільде, Сестри.., 1958, 149); // чого та з інфін., перен. Вимагати певних зусиль, утрат для свого здійснення. Тоді тільки Кирило побачив, скільки сил коштувала гонитва (Коцюб., II, 1955, 218); [Зет:] Заспівав би краще. Ну, що коштує спробувать? (Л. Укр., І, 1951, 451); Про те, щоб взяти перевал в лоб, не могло бути й мови. Це коштувало б занадто багато жертв, але успіху не гарантувало (Гончар, І, 1954, 85).
◊ Це ко́штувало [вели́ких і т. ін.] зуси́ль див. зуси́лля; Що б там (то) не ко́штувало — за будь-яких умов, незважаючи ні на що.— Що б там не коштувало, одривай [хату], а ні, я сама одірву,— говорила Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 361); Пам’ятав я: треба дійти до своїх [у штаб], що б то не коштувало (Ю. Янов., І, 1958, 88).
КОШТУВА́ТИ див. ко́штувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 318.