КУ́ЖІЛЬ, желя, ч., КУЖІ́ЛЬ, же́лі, ж.
1. Прядиво або вовна, намотані на кужівку. Ой піду я за ворота білу кужіль прясти. Там мій милий, чорнобривий жене воли пасти (Чуб., V, 1874, 76); А в зимі, то мами прядуть кужіль та й співають свої дівоцькі співанки (Стеф., І, 1949, 99); Порожньою бічною вуличкою пробігли дівчата з пухнастими кужелями (Стельмах, Хліб.., 1959, 129); * Образно. Кужелі золотавого пилу Піднімав суховій на соші [шосе]… (Мас., Степ, 1938, 53).
2. рідко. Те саме, що кужі́вка, кужі́лка. А мати Сидить на призьбі коло хати Та вовну з кужеля пряде (Шевч., II, 1953. 316).
КУЖІ́ЛЬ див. ку́жіль.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 386.