ПОЖИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЖА́ТИ, жну́, жне́ш, док., перех.
1. Зрізати під корінь стебла хлібних злаків серпом або жниварською машиною; жати. Не ти [враже] пожнеш пшениці стиглий лан (Гонч., Вибр., 1959, 209).
2. перен. Одержувати що-небудь унаслідок зробленого, здійсненого; користуватися наслідками зробленого, здійсненого. [Юда:] Що він посіяв, те й пожав! Сам винен! (Л. Укр., III, 1952, 141).
◊ Пожина́ти ла́ври див. лавр; Пожина́ти плоди́ чого — одержувати те, що є наслідком праці, діяльності; користуватися чим-небудь одержаним, досягнутим у праці і т. ін. Роки вирішальних успіхів соціалістичного будівництва, коли радянський народ уже міг пожинати плоди своїх зусиль, стали новим етапом у творчому розвитку Максима Рильського (Криж., М. Рильський, 1960, 63).
3. тільки док. Жати якийсь час. Саме жали ячмінь, а він уже перестиг — сиплеться, тільки й можна по росі ранками жати, отож пожали [мати з сином], поки можна було, та й вернулися із степу зарані перед обідом (Головко, II, 1957, 422).
4. тільки док. Вижати, зжати все або багато чого-небудь, у багатьох місцях. Чи я в полі не пшениця була..? Взяли мене да й пожали, У снопики пов’язали (Чуб., V, 1874, 438); Де був єчменець [ячмінець], овесець високо, — давно пожали (Хотк., II, 1966, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 775.