ПРОСВІ́ЧУВАТИ1, ую, уєш і рідко ПРОСВІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСВІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док.
1. перех. Проймати, пронизувати світловими променями (про джерела світла). Сонце, схиляючись до обрію, просвічувало золотими пасами вершки дерев (Трубл., Мандр., 1938, 41); Сонце просвітило воду і заграло в ній світлими тонами (Тют., Вир, 1964, 520); // Пропускаючи світло крізь предмет, робити його прозорим або доступним для зору якусь його частину. Скільки потім не просвічували зварене місце, ніякої вади начальник лабораторії не міг найти (Собко, Біле полум’я, 1952, 287); // Робити рентген. Просвічуючи рентгенівським промінням людей чи тварин, ми.. бачимо ясно скелет (Знання.., 9, 1965, 26); Лікарі так і не стали витягати осколків із Степуриних ніг. Просвітили рентгеном, порадились і зійшлися на тому, що краще цього добра не чіпати (Гончар, Людина.., 1960, 210).
2. перев. недок., неперех. Світити, проникаючи крізь що-небудь (про джерела світла). Сонце.. деколи просвічувало крізь берези (П. Куліш, Вибр., 1969, 151); Крізь віти груші де-не-де просвічує тоненький ретязьок місяця (Вас., II, 1959, 162); Він закліпав сонними очима. Де-не-де крізь туман ще просвічували вогники, але небо вже сіріло (Панч, На калин. мості, 1965, 117).
3. перев. недок., чим і без додатка, неперех. Виднітися в проміжках, щілинах, просвітах і т. ін. між чим-небудь, проглядати крізь щось прозоре і т. ін. (про предмети). Теодосій стояв перед Данилом у обшматаній шапці і подертому кафтані, крізь дірки просвічувала кольчуга (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 490); Таня не терпить цього Штепи.. Тихий, чистенький, прилизаний, а на тім’ї вже лисина просвічує (Гончар, Людина.., 1960, 35); // чим. Проглядаючи крізь що-небудь, приваблювати зір якоюсь зовнішньою яскравою ознакою. Будівля не була ще вивершена: вона просвічувала червоною цеглою крізь золотисте мереживо риштувань (Смолич, День.., 1950, 118); Повела [Надійка] очима у бік степу, що просвічував золотистими стернями крізь зелене віття дерев (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 141); Небо між верховіттям просвічувало клаптями потемнілої блакиті (Перв., Дикий мед, 1963, 142); // Виділятися кольором на фоні чого-небудь. Всередині зеленого камінця просвічували сріблясті ниточки (Жур., Звич. турботи, 1960, 170); С. Васильківський починав з живопису досить бідного за кольором, часто з коричнюватим підмальовком, що просвічував крізь основний шар фарби (Мист., 1, 1966, 26); // Злегка проблискувати, час від часу показуватися з-під чого-небудь. Оксамитна хвиля ледве просвічувала з-під сміття (Л. Укр., III, 1952, 611); З-під її опущених чорних вій просвічували сині рисочки довгастих очей (Юхвід, Оля, 1959, 19).
4. перех. Робити світлим, освітлювати що-небудь. Коли вони під’їздили до Грякового, вечірня зоря вже погасла, а дорогу їм просвічував місяць (Панч, Гарні хлопці, 1959, 165); Світи, світи, місяцю, гей, Ще й ясна зоря, та гей, гей, гей, гей! Просвіщай доріженьку Аж на край села (Нар. лірика, 1956, 230); Світи, місяць, Ой, да світи, ясний.. Ой, тай просвіти ж ти Милому дорогу (Укр.. лір. пісні, 1958, 359); // Пропускаючи світло через себе, наповнювати ним що-небудь. Вікна були високі, але вузькі, не просвічували великих кімнат, там завжди панував півморок (Загреб., Диво, 1968, 125).
5. тільки 3 ос., тільки недок., неперех. Мати властивість пропускати світлові промені. Це скло добре просвічує; Море.. прозоро просвічувало аж до дна і зверху було веселим, синім (Гончар, Тронка, 1963, 234).
6. перев. недок., неперех., перен. Проявлятися, відбиваючись на обличчі, в очах або знаходячи своє відображення в листах, творах і т. ін. (про риси характеру людини, її досвід, уподобання, почуття і т. ін.). Доброта так і просвічує в його одкритому лиці (Коцюб., І, 1955, 446); [Руфін:] Тут уже немає і того талану, що в листах Павла усе-таки просвічує (Л. Укр., II, 1951, 348); Він був уособленням лагідності, доброти.., а весела натура так і просвічувала з усього його обличчя (Збан., Сеспель, 1961, 272); В очах його ледве просвічувала цікавість (Трубл., Шхуна.., 1940, 131); // чим. Виражати внутрішній стан, настрій, характер і т. ін. (про очі, посмішку тощо). Розплющив [поранений] очі лише на мить. Але погляд, тінь посмішки вже просвічували життям (Коз., Гарячі руки, 1960, 128); Ясні голубі очі просвічують глибокою думою (Кучер, Дорога.., 1958, 78).
◊ Просві́чувати очи́ма кого — пильно, гостро вдивлятися в кого-небудь. «До чого це він гне?» — пронизливими, з холодним відливом очима просвічує Терентія, і тому на мить здається, що Омелян дивиться крізь нього, мов крізь скло (Стельмах, І, 1962, 115).
7. неперех., перен. З’являтися в думках, у пам’яті, у сні і т. ін. Мрії про сміле апостольство і мучеництво за віру наповняли його голову і просвічували в його снах (Фр., II, 1950, 137).
Просвіти́ло в голові́ кому, безос. — кого-небудь вразила якась раптова думка або здогад. Мені нараз, мов блискавкою, просвітило в голові й обняло холодом. Ось що, вона, очевидно, знаходилася під впливом.. моєї матері (Коб., III, 1956, 40).
ПРОСВІ́ЧУВАТИ2 див. просвіща́ти2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 280.