РЕБРО́, а, с.
1. Дугоподібний скелетний утвір людини і хребетних тварин, який іде від хребта до грудної кістки. Грудні хребці сполучаються з 12 парами ребер. Ребра мають вигляд вузьких зігнутих пластинок, які на своєму передньому кінці переходять у хрящі (Анат. і фізіол. люд., 1957, 33); Горленкові стало погано. Шабля Потоцького розрубала йому плече, ключицю і перші ребра (Тулуб, Людолови, І, 1957, 37); Пара клубилась над опуклими ребрами конячини (Ільч., Серце жде, 1939, 172); * У порівн. Вікна [халупок] були повидирані, комишові стріхи обсипались, і кінці лат стирчали з них, як ребра кістяка (Коцюб., І, 1955, 368).
◊ Ада́мове ребро́ див. ада́мів; Аж ре́бра зна́ти на кому — хто-небудь дуже худий. — Чого ви колись були сухі, аж ребра на вас було знать, а тепер од ситі трохи не луснете? — питає кішечка в собак (Н.-Лев., III, 1956, 298); Гачко́м за ре́бра (зачіпа́ти) див. гачо́к; М’я́ти ре́бра див. м’я́ти; Облама́ти ре́бра див. обла́мувати1; Полама́ти ре́бра див. полама́ти; Полата́ти ре́бра див. полата́ти; Полічи́ти ре́бра див. полічи́ти; Полоскота́ти ре́бра кому — сильно побити кого-небудь. — Левко похваляється добре полоскотати ребра Юркові Дзвонарю. — На що добре, а на це в Левка вистачить розуму (Стельмах, І, 1962, 521); Порахува́ти ре́бра див. порахува́ти; Ре́бра сві́тяться: а) дуже виснажений. Худий, аж ребра світяться (Номис, 1864, № 8551); б) голий без одягу. Голе, аж ребра світяться (Укр.. присл.., 1955, 41); Ре́брами світи́ти — бути дуже худим, виснаженим. [Загуба:] Коні були — хоч на виставку, а тепер, мабуть, ребрами світять? (Мам., Тв., 1962, 487); Сивина́ в бо́роду, а чорт (біс) у ребро́ див. борода́.
2. Частина кістяка якої-небудь споруди або предмета, яка щось підтримує чи скріплює собою. Коромисло [жатки].. складається з двох пластин.., зміцнених ребрами.. і з’єднаних одна з одною заклепками (Зерн. комбайни, 1957, 106); Панель [перекриття] складається з часто розміщених ребер, зв’язаних одне з одним тонкою плитою (Наука.., 2, 1955, 9); Працювали дружно й весело. Вже на другий день, наче кістяк велетенського ящура, стирчали над обмілиною шпангоути — ребра майбутнього корабля, міцно вправлені в килеву колоду (Тулуб, В степу.., 1964, 260).
◊ Світи́ти (світи́тися, зя́яти) ре́брами — бути напівзруйнованою (про споруду). Пригадувалося далеке село на Катеринославщині. Голод там. Розкриті хати, повітки світять ребрами (Головко, І, 1957, 87); Декілька років потім стояла вона [хата] на крутому горбі — мертва, як кістяк, зяяла чорними дірками своїх вікон та дверей, голими ребрами кроков (Крот., Сини.., 1948, 23).
3. Місце, лінія перетину двох площин. Грані кристала перетинаються в ребрах (Рентгеногр. мет., 1959, 79); Кристали обмежені плоскими, підпорядковано розміщеними гранями, які збігаються в ребрах та вершинах (Знання.., 2, 1966, 1); // Виступ або кут, утворюваний у місці перетину двох площин. Гора так і нависла кам’яними ребрами над рікою (Фр., III, 1950, 7); Хід сполучення.. викопаний на ребрі гори (Ю. Янов., II, 1954, 242); // Вузький край або бік якого-небудь предмета (по його довжині). Динченко сидів згорбившись і замислено водив пальцем по ребру стола (Шовк., Інженери, 1956, 53); Ящики з листовим склом ставлять на ребро вздовж кузова [автомобіля] на підстилку з соломи (Підручник шофера.., 1960, 306).
4. у знач. присл. ребро́м. Вертикально.
◊ Ста́вити (поста́вити) пита́ння ребро́м — питати про що-небудь або заявляти щось відверто, принципово, категорично, з усією рішучістю. — Я зла нікому не робив, Лише собі робив добро, — Один «добряк» так заявив, Питання ставлячи ребром. Ну, що йому я відповім? Якщо лише про себе дбав, Ти заподіяв шкоду всім (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 468.