Стислий переказ твору «За сестрою» Андрій Чайковський

І

Село Спасівка було на правому березі ріки Самари, в десяти милях від Дніпра. В часи татарських набігів селяни будували прості будинки біля води чи лісу. Поселилися саме на Спаса, від чого походить назва. Спасівчани щоночі ставили вартових до воріт, готували бочки зі смолою на випадок нападу татар.

Жив у селі славний козацький рід Судаків: 70-річний дід Андрій, його син Степан, жінка Палажка, сини Петро (пішов до козаків) і Павло (15 років), дочка Ганна (13 років). Дід навчав Павлуся козацькому ремеслу, через що малий отримував наганяй від батьків. Тоді Ганна просила за нього вибачення, і шукала його у схованках. Брат і сестра дуже любили одне одного.

Однієї неділі в червні все село відпочивало. Діти веселилися, і Ганну сіпнув за плече хлопець. Брат Павлусь став захищати сестру, кинувся на бешкетника.

Тої ночі дід Андрій сильно тривожився, і не даремно: напали татари, підпалили село з чотирьох боків. Його вбили, Степана зв’зали, Палажку вбили ножем. Ганну забрали татари. Павлусь тим часом ховався від розбійників. Йому вдалося вкрасти їхнього коня і втекти. Вартовий татарин погнався за Павлом, поцілив у ребро, але не наздогнав.

ІІ

На березі Самари було місце збору козаків — Свиридова могила. Там якраз ночував кремезний, сильний, літ 30-ти козак Семен Непорадний. Він готував кашу, коли побачив хлопця у білій свиті на татарському коні. То був Павло, який впав від знемоги на траву. Козак обмив йому рани, напоїв горілкою, козак порався біля татарського коня. Виявилося, що у сідлі було багато вкрадених грошей, тож малому поталанило.

Потім приїхали інші козаки із ватаги Остапа Тріски. А з ними був і 80-річний характерник Панас, що добре стріляв із рушниці та лікував зіллям. Козаки деякі хотіли повеселитися, але дід заграв на бандурі невеселу думу. Заспокоїлися втомлені воїни, почали їсти кашу. Прокинувся Павло, і впізнав серед інших свого брата Петра Судака. Усе розказав хлопець. Козаки, почувши про Спасівку, хотіли наздогнати татар. Але послухали поради старого Панаса, і полягали відпочити після важкої дороги. Непорадний знову лишився вартувати.

ІІІ

Коли всі спали, у степу з’явився татарин. Непорадний кинувся на нього з арканом, після боротьби таки вдалося зв’язати непроханого гостя. Козаки прокинулися, почали допитувати татарина. Дід Панас перекладав, бо знав добре татарську. Полонений злякався, розповів, що їх було 400 людей, ватажкував Мустафа-ага, син Ібрагіма, ханського Давлетгірея, а сам він за частоколом сторожив.

Раптом налякали інших новоприбулі із сотні Андрія Недолі. Потім він почав радитися із Тріскою та дідом Панасом, а інші козаки забавлялися із татарином. Показали йому Павлуся, домовився з хлопцем сідлами помінятися. Але через Непорадного не вдалося.

Козаки домовилися піти під татарський кіш. Тріска зі своїми воїнами виманить їх, а Недоля несподівано нападе. Дорогу показуватиме зв’язаний татарин.

IV

Перед від’їздом Петро посадив Павлуся на коня. Хотів за братом дивитися, але честь козацька не дозволяла пасти задніх. Менший брат дістав із кишені бублика, що мати пекла. Вдвох з’їли та обійнялися. Сотник Недоля зрозумів, що відбувається, і наказав двом залишатися при ньому між посильними козаками.

Вже біля фортеці козак перерізав горло охоронцеві. Проте потім вийшли двоє, не побачивши свого охоронця на місці, затривожилися. Татари сіли на коней півмісяцем, і хотіли лише оборонятися. Але план козаків спрацював, була справжня різанина. Тріска сконав, бо стримував багатьох татар. Непорадний впіймав Мустафа-агу. Бранця вирішили передати полковнику.

Вранці козаки поховали вбитих побратимів. Іншого бранця відпустили на волю. А Недоля скомандував йти в похід на татарський кіш.

V

Серед бранців був Степан Судак. Він розв’язав мотузку, визволив інших бранців, кинувся втікати. Втікачі переночували у комишах, а зранку зустріли козаків. Деякі спасівчани верталися додому, дехто, в тому числі і Степан, пристали до бравих захисників. Наздогнали вони татарський кіш, відібрали награбоване добре. Але не знайшли Ганни – дітей і дівчат татари забрали раніше і повезли до Криму.

Козаки розбили табір. Павлусь питав у батька та брата, чи не поїхати їм рятувати Ганнусю. Але пропали б вони всі там окремо. Тоді вночі хлопець одягнув кожух, взяв сумку з сухарями у брата, два пістолі, мішечок з кулями, ріжок з порохом, шаблю, та втік на своєму коні. Рано Степан із Петром розповіли про малого Недолі, а той відповів: «Як хлопець з цього вийде цiлий, то знайте, що з нього кошовий буде».

VI

Тримався Павлусь південного заходу, спочивав під час спеки у балках. Потім знайшов печеру, впіймав у річці рибу. Розбудив його розбишака, який впіймав хлопця, зв’язав руки. Сказав, що везе до татар. Харциз зустрів купців по дорозі, продав Павлуся купцям. Але дорогою наткнувся на ватагу козаків Недолі. Збрехав, ніби 5 років був у татарській неволі. Козаки впізнали коня, якого вкрав Павло. Виявилося, на ньому тепер був Карим, що продає людей татарам. За це відтяли йому голову.

VII

Павло вирізнявся серед інших бранців: був допитливим, допомагав купцям, вчив татарську. Він сподівався їздити з купцями, і так відшукати сестру. Крамарі думали, що хлопець наївний. Нарешті приїхали вони до оселі багатого купця Сулеймана-ефенді, що купив хлопця. Віддали Павлуся синові купця Мустафі. Серед челяді дому він познайомився з полоненим українцем Остапом Швидким. Викликав Павла до себе Мустафа, але за зухвалу розмову наказав випарити і відправити до конюхів.

Не видав жодного звуку Павло. Опісля поговорив з Остапом, розказав за сестру. Але чоловік відповів, що навряд чи він знайде Ганну – гарних дівчат швидко продають на базарах та відвозять у гареми до Туреччини.

Три тижні доїв Павло молоко з кобил, робив каймак (сир) та кумис (горілку з кобилячого молока). Потім татарин Муйо послав його пасти табун. Павло прикидався слухняним, а сам тим часом продумував план втечі: обрав коня, а у дуплавому старому дереві ховав ніж, харчі, уздечку.

Одного разу Мустафа підійшов до хлопця, похвалив його за чемність, і сказав, що переведе у покої. Тої ночі втік Павлусь, їхав татарськими селами. Якщо зупиняли, то казав, що їде за оборудкою і мусить швидко повертатися. Та попався він одному татарину, що впізнав Сулейманового коня. Той зв’язав Павла, і вів його назад в Комбаджак. Але хлопець збрехав, ніби Мустафа послав його по знахаря для дитини. І якщо той чоловік приведе Павла назад, то відрубають голову їм двом. Татарин наскільки налякався, що почав втікати від малого. Повернувся Павло сам до Мустафи. За це призначив він йому 20 дротянок на очах в усіх невільників. По тій миті заїхав у двір мулла хана Давлет-гірея Ібрагіма і спитав, чи не знає хто з українських бранців про його сина Мустафу. Павло сказав, що знає все, і його забрали до ханського палацу.

VIII

Девлет-гiрей Iбрагiм мешкав у столицi кримського хана в Бахчисараї, куди було їхати 3 дні. Будинок був перед горами, яких злякався Павло. А Давлет-гірею розказав, що бачив Мустафу-агу, але де він, сестра Ганнуся. Якщо накажуть її знайти, то і знатимуть, де син татарина.

Тим часом жилося Павлусю дуже добре: одягли у гарні речі, їздив на коні, стріляв з лука та рушниці. Через три тижні прийшла звістка, що знайшли Ганну, і везуть її на татарській арбі. Вихопили дівчину якраз тоді, коли мала сідати на судно і відпливати в Царгород до паші. З радості Павло поїхав назустріч сестрі. Ганнуся не впізнала брата та зомліла. Опісля сіли вони разом на коней, Павло розказав їй свій план. Вона мала розповісти, що Мустафу піймав козак Семен Непорадний, а сотник Недоля наказав відвести його лубенському полковникові.

Павло розказав Ганні про свої пригоди, але вона не встигла розповісти про свої. Приїхали до Давлет-гірея, той наказав їхати до лубленського полковника, чекати вістей про Мустафу. На цей час розділили брата і сестру знову: Ганну до жіноцтва, а Павла знову у покої.

IX

Скоро настала зима, і українці дивувалися тому, що не було снігу. Через місяць після посольства, гонець повідомив, що Мустафа повертається живий-здоровий. Радів з того хан, обіцяв, що відвезе їх додому, і охорону дасть, і грамоти. Тоді зізнався Павло, що збрехав про свою сестру аби тільки врятувати. Та не розсердився хан, а навіть погодився викупити з неволі Остапа Швидкого. Тоді заплакав Павлусь від доброти такої, і простив все татарам.

твір розповідає про страшні часи татарських набігів та поневолення українців;
прославляється воля, відвага, мужність козаків.