Дуже стислий переказ твору «Собор» Олесь Гончар

І

Село Зачіплянка має історію ще з козацьких часів — імовірно якийсь козак черговий раз міняв списи та зачепився за якусь молодицю. Нині це село металургів, життя яких поділено на нічні та денні зміни. В одному краї стоїть облуплений собор, в іншому — завод, що отруює повітря. Студент металургійного Микола Баглай завжди милується ночами у селі. У нього є старший брат — «отой Баглай, що в Індії» або Іван-рудий. Зійшовся він ще давно з Вірунькою. Молоде подружжя часто милувалося зорями на спорудженій біля дома лавці. З часом там засиджувалася молодь, яку доводилося зганяти. Любить там лежати і Микола. Тої ночі до нього виглянула Вірунька. Братова жінка була дояркою, нині ж працює машиністом за краном. Сама сумує за чоловіком, що працює в Індії. Замість нього інколи патрулює зачіплянські вулиці. Миколі натякала, що дівчина йому треба. Подумала про нещодавно прибулу красуню-племіницю старого сусіда Ягора Катратого Єльку. Після розмови пішов ще Микола за звичкою селом гуляти. Так дійшов і до собору.

ІІ

Микола народився під час війни в окопі, де його з матір’ю знайшов поранений солдат. Бавувала його стара голослива Шпачиха. Дружить дорослий Баглай з Олексою-механіком. Вони вдвох метикують над фільтрами для очищення повітря у селі. Перед роботою з ватманами бігає зранку навколо озера за будь-якої погоди. Біжить мимо Ягорової хати, що єдина у селі із солом’яним покриттям. Вперше за весь час була побілена хата і хлів. Та запала Миколі у душу саме Ягорова племінниця. Не побачивши Єльки, засмутився, та й повернувся додому. Там застає свого товариша, що вже готовий до роботи. Зненацька їхні задуми переривають викрики малечі — усі вибігли подивитися, як голуби здіймаються над собором крізь коксохімічний дим. Потайки за Миколою у ту мить дивилася пара дівочих очей.

ІІІ

Єлька завжди бачила лише вершечки собору, бо жила у сусідньому селі Вовчуги. Сама виросла при фермі, часто пасла телят. Мати працювала свинаркою, батько — нібито солдат безіменний. Виросла вона гарною дівчиною. Одного разу приїхав блідолиций агітатор з портфелем, і запросив дівчат ввечері до клубу на лекцію про кохання. Єлька тоді була старшокласницею. Агітатор той кричав і фальшивив на лекції так, що дівчині стало соромно за нього. Після він почав «клеїтися» до неї, ще й поліз обійматися. Вона його відшила. Подобалася дівчина і радгоспівському шоферу, й одному з найвродливіших механізаторів, що писав їй листи з армії. Згодом змінили завферми на молодшого працівника з іншої бригади. Там Єлька почала працювати дояркою. Бригадир мав ревниву жінку Варку, але часто щипав і лоскотав на соломі дівчину. Навесні у глинищі привалило її матір, школу кинула, аби працювати. Одного разу поїхали гуртом у місто за комбікормом. Оскільки він лежав у соборі, і кладовщик прийшов лише ввечері, то довелося усім заночувати біля собору. Дівчата пішли ночувати до Віруньки, а Єлька відмовилась і пішла до Ягора. Але господаря вдома не було — повернулася до машини. Поки водій був у кабіні, бригадир її звабив та обезчестив. Опісля жінка бригадира пустила плітки про дівчину такі, що її все село вважало ледь не шльондрою. Вона хотіла звільнитися з ферми, але бухгалтер не віддав їй паспорт. Тому Єлька втекла вдосвіта з рідних Вовчуг.

IV

Оселилася дівчина у дядька Ягора, збрехавши що хоче вступати до технікуму. Зачіплянка їй сподобалася своїм спокоєм та мирними жителями. Милується дівчина молоддю, що збирається надвечір, гомонить, у доміно грає. Особливо подобається студент Баглай, до якого липнуть діти. Та без документів живе Єлька так, ніби її немає — за двір ні ногою. Їй подобається робота на металургійному заводі, але Ягор застерігає від таких мрій: мовляв, не жіноча то робота, та ще й шкідлива для здоров’я. Взагалі у її матері було два брати: один пішов до червоних — його вбили, другий — до Махна на гуляйполі. То якраз був Ягор. Одного вечора засидівся з Оленою на березі Дніпра, і раптом до них них з моторного човна прибули двоє рибалок. Поговорили з дідом, пообіцяли Єльці допомогти зі вступом.

V

На одному важливому засіданні розглядали план забудови Зачіплянки, у якому не знаходилося місця для собору. Село представляв Лобода Володимир Ізотович, котрий запропонував до 300-річчя Переяславської ради взяти собор в риштування. У такому стані його і лишили. Зачіплянська квартальна баба Шпачиха після засідання поговорила з Володькою (як просто називали Лободу) про кіз. Згідно з новим законом вони з’їдають людську норму хліба, тому потрібно їх ліквідувати. Але зачіплянці тримають їх нелегально. Він відмовив Шпачисі, натомість «порадував» новиною — на місці собору планують зробити критий ринок. Потім він поїхав на «Москвичі» до рідної Веселої, зупинився біля куми Віруньки Баглай, потім біля Ягора Катратого. Хоча свого батька сварив раніше за дружбу з цим махновцем. Володя Лобода у минулому був одружений, та втекла його жінка зі співаком закордон. Після розлучення віддав самотнього батька у Будинок для старих металургів. Нині сам Володимир живе у квартирі, яку отримав. Микола Баглай не терпить цього «батькопродавця». Та і до Ягора з появою племінниці-красуні почали навідуватися юшкоїди ввечері: то з рибоінспекції, то тепер Лобода. Того вечора, до слова, Микола запросив багатьох друзів послухати записане тьохкання солов’їв.

VI

Собор є для багатьох зачіплянців спогадом про довоєнне життя. А під час війни біля собору зупинялися італійці після Сталінграда, німці. Тої ночі Микола разом з другом Ромцею Орляченком прогулювалися цим же майданом. Говорили про минуле, кар’єристів, ідеали. Продовжили на Віруньчиній лавці. Роман має цікаву історію: зачепився при головному енергетикові, до цього був на курсах з електронних машину Москві. Батько його теж металург. Також збирав платівки, хотів купити моторного човна. Під час дискусії з вікна виглянула Вірунька, почала сваритися з несерйозним і цинічним Романом. Потім друзі розійшлися, Микола почав гуляти і мріяти про Єльку. Думав, що вічного варто зробити у своєму житті, адже йому скоро виповнювалося 22. Дійшовши до дому Ягора, запримітив «Москвич» та п’яного водія. З воріт вийшов Лобода. Говорив з Миколою про собор — мовляв краще збудувати кафе або шашличну. Потім Володька з водієм від’їхали, зупинилися біля собору. На будівлі все ще була табличка «Охороняється законом», яка не дозволяла просто так знести собор. Двоє прибулих вирішили її вкрасти.

VII

Голова колгоспу шукав Олену Чечіль у Заціплянці. Ягор збрехав: така у його домовій книзі не значиться. Голова тоді втягнув його у розмову про грушу, пшеницю, розповів, що Єлька була сумлінна робітниця, але знеславили її, та й бухгалтер негарно повівся. А у Вовчугах будували нові клуби, проекти нову були. Єлька в той час тремтіла на кладовищі, думала, що то міліціонер її розшукує. Згадала, як одного разу скупий Ягор дав їй гроші на кіно. Після малолюдного сеансу, пішла їсти морозиво, потім пішла у музей козаччини. Ввечері на березі Дніпра Ягор, Лобода та його друзі чекали на дівчину. З приходом Єльки і пиво пили, і раків варених їли, і жартували. Потім її покатали моторним човном. Володимир почав говорити натяками, що от жінці все би дозволив, аби була вірна, любила та заяви б не писала на нього. Але почалася буря на Дніпрі, і молодицю висадили до дядька на берег. Ягор був сумний: квартальна натякнула на проблему пташиного проживання Єльки у його домі.

VIII

Про вкрадену табличку з собору дізналася уся Зачіплянка. Це помітили сліпий танкіст Костя та його гуляща жінка Наталя. Побачила і Вірунька — її то обурило. Після роботи сердита жінка зайшла до Володьки, і почала розповідати про нічну крадіжку. Тим часом із зацікавленням чекав своєї черги та слухав їхню розмову товариш із області. Несподівано Баглайка помітила табличку у кабінеті Володимира, прикриту плакатами. Невдовзі сиділа вже у приймальні секретаря обкому.

IX

Того дня були злими і роздратованими усі жителі Зачіплянки. Згодом прислали реставраторів, які фактично халтурили два тижні. Жителі села разом з бригадою згадували про таблицю, ніби вона була відлита ще за декретом Леніна. Лише мовчав та ховав сльози старий учитель Хома Романович. Свого часу пристрасно переповідав учням історію собору, за що побував на Магадані. А виник собор ще в потьомкінські часи після зруйнування Січі. Самі козаки замість шаблі брали до рук Святе письмо. Дзвін украли собі махновці, але від ваги розламався віз, та шубовснула крадіжка у воду. Роздмухувала вогнище конфлікту стара Шпачиха, яка сама забула, коли востаннє там свічку ставила. Микола Баглай не втручався у розмови.

X

Володька Лобода не був наполоханий наскоком куми. Його покровитель на роботі теж ненавидів собор, що заспокоювало висуванця. Зранку поїхав Володимир до батька в Скарбне питати поради щодо шлюбу. Добирався автобусом, дивуючись власній великодушності. Під час дороги розмірковував про своє життя: опір Єльки зможе зламати, шлюб лише додасть йому наснаги рухатися кар’єрними сходами. У Скарбному на природі у нього було своє місце біля Бабиного Коліна, але в той день там було багато люду на відпочинку. Вважав себе компанійським, усі його припрошували, посміхалися. Підсів до родини розтовстілих воєнкомів, які пригостили його їжею. Там були студенти, кашу варили. Серед них з’явився Баглай, до якого підійшов Лобода. Розмова не клеїлася — Микола відповідав сухо про вкрадену табличку.

XI

Веселі студенти переправилися на той берег. А Лобода мріяв, як забере старого до себе, гулятиме той з внуками. Будинок металургів був подібний до хутора — там тримали господарство, займалися ремеслами. Свого батька Івана Ізотовича не знайшов — директор сказав, що той з іншим пенсіонером пішов на пасіку. Поки шукали батька, показав директор палату, провів екскурсію їдальнею. Розповів, що постійно риболовлею займається старий, читає, але сумує часто. Нарешті прийшов. Був злий і кричав, що немає у нього сина, якщо той його у притулок віддав. Утихомирювали старого інші пенсіонери. Та прогнав геть його батько. Сам Лобода не розумів, чого тату там погано живеться, чого він не радіє за успіхи сина.

XII

Провідував рідні краї воєнком з дружиною та сином-архітектором. Згадував він свою молодість та роки війни. Батько намагається розвеселити насупленого сина за кермом. Але був син у Карпатах і бачив, як учні під керівництвом вчителя розбирали дерев’яну церкву. Сам молодий архітектор ненавидить тих, хто руйнує історичні пам’ятки. В результаті пообіцяв батько допомогти: попросить начальство не зносити собор у Зачіплянці.

XIII

Табличка собору повернулася на своє місце так загадково, як і зникла. Після розмови куми, Лободу викликали до секретаря обкому. Заговорив секретар за батька Володимира, його подвиг (врятували від окупантів заводського Титана). Потім сказав секретар тільки, що всі вони козацькі діти, що собор — то витвір мистецтва. Лобода насторожено слухав, так і не зрозумівши позиції секретаря. Володька тоді поїхав до Катратого допитуватися за Титан, лестощі йому сипати. Того дня провідав Єльку міліціонер, допитувався за документи. Лобода захистив дівчину: мовляв вона під наглядом, та і доля її скоро вирішиться. Наступного дня Шпачиха та Ягор намовляли Єльку йти заміж за Володимира, бо буде їй так краще. Ввечері одягла чисту сукню, пішла погуляти до собору. Повз дому Баглая чула, як Микола збирає речі. Пройшла повз собор до автобуса, гадаючи куди ж їде її студент.

XIV

Віруньку виховувала мати, що працювали санітаркою. Після закінчення школи познайомилася з Іваном, закохалася, заміж вийшла. Вже двох синів виховують. Дружить Вірунька з Лесею-фронтовичкою, у якої ошпарена щока. Був у Лесі коханий комбат, що на війні загинув. Після війни зустріла одного парубка, що нею цікавився. Та зробив їй боляче, бо не зважав на її втрачене кохання. Тож Леся його відштовхнула, більше нікому серця не відкривала. Нині працює вчителькою, Вірунька часто просить подругу подивитися за її шибениками. Згадує часто, як під час війни її батька з іншими чоловіками замордували за Дніпром.

XV

Приснився Єльці кошмар: гуляє кучугурами, і раптом хапає її за руку велика вівчарка, не пускає. А селом вже лунала новина — прийшов лист від Івана. Вірунька з Лесею прочитали його, потім про Єльку заговорили. Все думали, чого хоче та загадкова дівчина, та і чого висуванець до неї ходить. Того дня Ягор обійшов усіх односельчан із запрошенням на гостини. Про причину гулянь відповідав ухильно. Запросив старий навіть студентів. Єлька ж спала весь день, прокинулася надвечір. У дворі старі жінки вже накривали стіл. Захотіла вона втекти, почала пакувати валізу. Та дядько зупинив її. А дівчина почала плакати від жалості до себе та до старого дядька.

XVI

Увесь вечір Володимир упадав за Єлькою, але вона була неприступною. Заручини були сумними і тихими. Потім прийшов зі своїми друзями і Ромця. Попросив їх згодом Лобода організувати музику. Ті і схопилися, але за столом стало ще нудніше. Раптом з’явився Микола Баглай, попросив Олену «на хвилинку». Вона з готовністю погодилася. Не витримав Лобода зради, геть пішов звідти. І одразу оживилися заручини, всім ніби від серця одлягло. Почали збиратися інші односельчани. І гуляла Зачіплянка далеко за північ, дарма що будній день був.

XVII

Гуляли закохані тієї липневої ночі краями Зачіплянки. Все розмовляли та за руки трималися. Хотіла Єлька розповісти коханому про своє минуле, та не наважилась. Скоро почало світати, робітники їхали на перших автобусах. Зустріли там закохані вчителя Хому Романовича. Він і сказав їм повчальне: «Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!.. ». Микола розповів, що допомагатиме колгоспникам на хлібозбиранні у Вовчугах. Єльчине сум’яття пояснив як смуток за їхніми побаченнями. Вона обпекла його поцілунком, почала плакати, а потім сіла в автобус, і дивилася на прощання ніби востаннє.

XVIII

Катратий відсипався довго, але не забув про свій обов’язок підпалювати бакени. Згадував, як підлітком пас худобу і одного дня на пастбищі забрали махновці. Був юнак коноводом самого Нестора. А любив батько анархії про Яворницького слухати. Напали раз махновці на собор, а професор був проти цього. Тоді випхали Ягора, аби той ніби старого вбив, та не зміг хлопець це зробити. Яворницький розказав, що побудували собор козака в честь прощання зі зброєю. Врешті решт залишили професора жити у його соборі. Тої ночі дуже гуляв та пив Махно зі своїм військом.

XIX

Декан факультету застеріг студентів та Баглая, як старосту курсу, щоб поверталися без історій. Під час збирання зерна заговорив Микола зі своїм напарником Геннадієм, який не шанував мистецтво. І вони сперечалися, чи треба культура в атомний вік. Микола стверджував, що матері лишили їм у спадок почуття честі, гідності й волелюбства. І тому вони мають досліджувати, чи збагачується духовно сучасна людина. А Баглай закоханий все про Єльку думав. Та упадала за ним молода вчителька англійської Талка. Коротко поговорив з тою міською дівчиною, і знову почав мріяти, як приведе Олену до батьківської хати вже дружиною. Та пропала Єлька із Зачіплянки — більше з міста й не верталася.

XX

Повернувся до Зачіплянки Іван та чекав Віруньку у заводському парку «біля Филимона». У той час зустрів Володимира Лободу. Розпитав Іван за Ізота Івановича, бо той навчив його науки сталеварської. А Володька розповів про те, що брат Івана перейшов йому дорогу, вкрав наречену. Та обидва вони облизня впіймали — втекла десь Єлька. А Іван набрався з Індії спокою, інший приїхав, піддавав сумніву усі ідеї свого товариша. Пожалівся Лобода ще й на жінку Іванову. Вона про собор заговорила, за що влетіло Володимиру від начальства. Поспішно й розпрощався із подружжям. А Вірунька опісля розповіла, як Володька образив свого старого учителя. І не вважає його більше жінка за кума. Зустріло подружжя знайомого Таратуту, що був на Бхілаї. Приїхав він без нагород, жінка його кинула. Підійшли п’яні друзі Таратути, почали хамити. Стримав себе Іван. Лише не зрозуміло стало йому, чого люди всюди такі злі.

XXI

Єлька пробувала отримати роботу на заводі, але без документів її не брали. Думала дівчина, що опоганюють її перед Миколою у Вовчугах. Після заводу пішла у парк, сіла на лавці біля старих жінок. Послухала розповідь однієї про студента неотесаного, що був у неї закоханий ще в молодості. Відчула Єлька її жаль за минулим. Пішла далі та сіла в автобус на Скарбне. А там старий Лобода таки чекає, що син прийде до нього з внуками, та полюблять вони свого діда. По обіді побачив, що дівчина на стежці йшла. Покликав Єльку, розповів він їй про обитель. А вона запитала про його синів та дочок, а старий і заплакав. Зніяковів, заспокоївся, запросив її поїсти у Будинку для металургів.

XXII

Внаслідок викидів із заводу у Дніпрі подохла риба. Секретар обкому зібрав на нараду директорів заводів. Тоді згадали про очисну споруду студентів Миколи Баглая та Олекси Артеменка. Викликали їх до міста, щоб вони розповіли про свій проект — мокре очищення. Згадав згодом Микола, що був його день народження. Мати напекла пирогів з вишнями, покликали небагатьох гостей. Микола журився, бо не все так легко з його проектом вдається. Поїв та швидко з двору — гуляти пішов. Відвідав Орляченка та Олексу-механіка. Запропонував поїхати несподівано у Скарбне — згодився лише Олекса.

XXIII

Єльку прийняли офіціанткою без документів. Часто спілкувалася зі старими, за що її і полюбили. А вона часто читала та гуляла плавнями. І часто думала, чи не передала їй мати одиноку долю. Вважала себе негідною Миколи зі своїм брудним минулим. Аж гуляла вона лісом і побачила його — невже з Вовчугів повернувся. Вона і випалила йому весь бруд, що чула про себе. А він заспокоїв її, обійняв. Знову поєдналися кохані.

XXIV

У Скарбному люблять відпочивати від міста. Літнім вечором поїхали Баглаї і собі покупатися та позагорати. Сиділи біля вогнища, Єлька пісню затягла. Приплив і Лобода-старший, то його тепло прийняло у товаристві. Подякували йому, що за невісткою їхньою приглянув. Іван розповідав про поїздку до Індії. Він там зі своїм підручним спілкувався, жартома посватав свого сина за його доньку маленьку. А іншим металургам таке людське ставлення Івана до індійців не сподобалося. Подарували на день народження його колезі Таратуті лампу, а він її і продав, бо на «Волгу» збирав. Через це були конфлікти між українськими металургами закордоном. А одного разу загубився іван у тропічній місцевості — плив по річці. Там він зустрів плем’я, що його прихистило, нагодувало. Знайшли Івана зранку, хотіли у гніві до Союзу відправити. Лише завдяки підтримці товаришів залишився після своєї витівки.

ХХV

Нечуйвітер (Лобода старший) мав звичку вставати до схід сонця та збирати цілющі трави. Часто тепер приїжджають до нього близькі друзі Баглаї. А дід сидить у човні та пильнує зорі вночі, згадує молодість та свого товариша Ягора. Поділяв він людей на браконьєів та майстрів: одні руйнують, інші будують. Чув краєм вуха, що сина його підвищують. Але хотів, щоб Володька його повернувся малим хлоп’ям чи простим парубком, а не тим «батькозапроданцем». Думав старий і про скороминучість свого життя: заповідав би поховати себе на найвищій з могил степових. Тої ночі назавжди згас Нечуйвітер, плив вночі по Дніпру, поки рибалки не знайшли його човен.

XXVI

Таратута розважався вночі із іржавоволосою Жанною, яка була колишньою жінкою Володимира Лободи. Окрім тих двох, була ще брюнетка Ера, мордань та молодий Вітя. Компанія рушила до вокзалу, а на привокзальному майдані угнала новеньку вишневу «Воглу». Поїхали на великій швидкості до собору. Вони ввалилися у святу будівлю, злякалися опудал звірів, що там були. Тої ночі гуляли пізно Микола з Єлькою. Почули, у соборі щось погане коїться. Побіг хлопець туди, але отримав удари ножем. Забрала його карета «швидкої». Єлька кожного дня просиджувала біля стін лікарні, аби бодай побачити Миколу у вікно. А Іван та Вірунька знову просиджують ночі на лавці, милуються собором, що був мовчазним свідком багатьох подій.