Апологети писаризму - Сторінка 12

В основі всякої літературної організації, як відомо, лежить ідеологічно-класовий критерій. Заперечувати цю істину і справді може тільки безвихідний ідіот. Справа, значить, не в тому, що ми заперечуємо існування цього критерію, а в тому, що в нашій дрібнобуржуазній країні в час диктатури пролетаріату ми не маємо права пропонувати цей «критерій» при «розподілі літературних сил». В цьому вся сіль і вся «загвоздка». Тов. Пилипенко каже, що ми «ігноруємо класовий принцип». Цілком справедливо. Але в якому сенсі? Не в тому, що ми його не визнаємо, що ми не даємо письменникам «використовувати селянські образи», а в тому, що ми не так, як наш друг, розуміємо «Ленінське кільце», в тому, що ми «уперто замовчуємо необхідність існування масової селянської організації з «автономним» ідеологічним центром».

Тов Пилипенко на протязі свого меморандуму кілька разів підкреслює, мовляв, «в нашу переходову добу має існувати революційно-селянська організація письменників» — широка, масова, незалежна.

«Плуг», як все-таки селянська в своїх низах організація, має існувати як автономна одиниця».

Що це значить? Про яку таку автономію йде справа? Про ідеологічну? Боже борони, каже в дужках (теж характерно: в дужках!) тов. Пилипенко, «бо селянської ідеології розводити нам нічого, а значить і об’єднуватись за такою ознакою». От тобі й раз! Та ви ж тільки-но пропонували при «розподілі літературних сил» виходити з «єдиного вірного критерію — ідеологічного». Де ж тут логіка? Один раз ви пропонуєте нам поділитись по ідеологіях, по класах, а в другий раз кажете, що «об’єднуватись за такою ознакою не можна». В чому ж справа? А справа в тому, що наш друг знову-таки попав у коло великих протиріч і з них ніяк не може вибратись, бо Мефістофель із столипінського «отруба» ніяк не хоче одійти від нього. Отже, йде внутрішня боротьба, йде й… пройшла.

Але на чиєму ж боці залишилась перемога? На великий жаль, мусимо констатувати: переміг дрібнобуржуазний сатана. Революціонер блиснув тільки в дужках!.. та й то тільки накапостив, подавши привід глузувати з пилипенківської логіки. Далі заговорив Мефістофель. От як він мислить «розподіл літературних сил»:

«Кожна із літературних спілок чи груп є літературно-громадська організація й класова, бойова, що захищає інтереси свого громадського колективу своєю зброєю — мистецтвом. Пролетарська серед них бореться за свою гегемонію».

Отже, тов. Пилипенко знову повертається до ідеологічного критерію. Але повертається вже, так би мовити, з помпою. Він вимагає для різних соціальних групировок класової, громадської, бойової, масової літературної організації. Тут уже справа йде не про «використання селянських образів», а про ідеологічні автономні центри, серед яких і мусить боротися пролетарська організація. Тут уже воістину (коли б ми не боялись образити нашого друга) можна було б повторити за тов. Пилипенком:

— Що це: «свідома упертість чи несвідома безграмотність»?

Нічого сказати, гарне «кільце» пропонують нам. Це вже не «кільце», а таки найсправжня петля. Невже ви, дорогий Сергію Володимировичу, не розумієте, що в дрібнобуржуазній країні, де пролетаріат до того ж не знає своєї мови, де куркуль завжди був господарем становища, де його активність після революції доходить найвищого напруження, — невже ви не розумієте, що легалізувати ідеологічні автономні центри різних соціальних групировок в час диктатури пролетаріату — значить розпрощатись з цією диктатурою? Хіба резолюція ЦК РКП, що з неї ви любите цитувати, так говорить? Вчитайтесь, друже! Там справа йде всього-на-всього про «літературно-мистецькі образи» — і тільки. Жодного слова ви не найдете про автономні ідеологічні центри. Ми прекрасно розуміємо, що кожна із існуючих літературних організацій (як і в нас, так і в Росії) має соціальну базу. Але ми ніколи не додумаємось до того, щоб легалізувати ці організації як автономні ідеологічні центри, до того ж — масові, бойові.

І якою злою іронією, яким неприхованим цинізмом звучить ця пропозиція, що її адресовано до пролетарських письменників: «боріться за свою гегемонію»… серед цієї легалізованої дрібнобуржуазної стихії. Ні, Сергію Володимировичу, нам і без легалізації не легко лавірувати, і ми не підемо на ту «удочку», що на неї ви вже пішли. Бо ж то сатана зі столипінського «отруба» управляє нею. Правда, тов. Пилипенко обіцяє нам допомагати в цій боротьбі своєю селянською організацією, яка мусить колись стати пролетарсько-селянською. Але оскільки ця допомога — «як комнезам індустріальному пролетаріату», то ми й дякуємо за таку допомогу. Краще не треба! Не хочемо ми битися — і квит! Плохі ми на бійку… як той казав. Краще не треба і… не треба легалізованих ідеологічних центрів. Хай буде один центр — пролетарський, себто робітничо-селянський. Там будемо використовувати і «селянські і робітничі образи». Добре?