Археоскрипт - Сторінка 6
- Бережний Василь Павлович -— Вас запрошують… он до того кабінету. — І вказав рукою. — Номер тринадцять.
— Хто?
— Доктор… Ікс, — загадково усміхнувся сержант. — Зайдіть, там побачите.
І справді, назустріч їй підвівся з-за столу чоловік у білому халаті. Подав руку:
— Давайте познайомимось. Звіть мене доктор Фраг, а мені дозвольте називати вас просто Аніта. Згода? Ну, от і добре.
Фраг посадив її в крісло, а сам заходився поратись коло якогось невеличкого апарата, що стояв на столі. Щось було в його жестах, у голосі таке, що насторожувало дівчину. Проте вона з цікавістю очікувала продовження розмови. Хто такий цей доктор Фраг? Серед працівників їхньої клініки досі його не було… Може, новий ординатор? Сиділа, підібравши ноги і сховавши голі коліна під халат.
— Ну, от і готово, — сказав доктор Фраг, вставляючи штепсельну вилку в білу розетку. — Спустимо штору, і я вам продемонструю невеличкий фільм. А перед тим хочу вам сказати, Аніто: ви — молодчина, продовжуйте так і далі.
Аніта не розуміла, про що він говорить, аж доки на стіні не з’явилися кадри фільму. На плівку знято її зустрічі з Туо, навіть розмова записана!
— Бачите он сузір’я Ліри?.. Паралелограм із зірок.
— Бачу.
— А оту найяскравішу, ледь синювату?
— Бачу.
— Ото Вега, моя рідна зірка, моє сонце.
— Ви. звідти, Туо?
— Звідти.
— А чому ж ви такий самий, як і земляни?
…— Можна б, наприклад, запропонувати схему гравітаційно-магнітного двигуна…
Все, все було на екрані — навіть те, як вона в саду увечері притулилась до його плеча! І як штору поправляла в палаті…
— Навіщо це? — не підводячи голови, спитала Аніта, коли проектор урвав своє осине дзижчання.
— Ви, я бачу, трохи здивовані, Аніто, — обізвався Фраг, запалюючи сигарету. — А я дуже задоволений з цього фільму. (Вона підвела голову і поглянула на нього невеселими очима). Зараз поясню. Ви знаєте, за яких обставин потрапив до нас оцей… Туо. Через нього загинув і ваш наречений — цього ви теж, сподіваюсь, не забули. І ось цей іноземний агент і диверсант удає божевільного, всіляко маскується, сподіваючись сипнути нам пилюкою в очі. Зараз він цілком здоровий, і тримати його тут ми не можемо. Вже й так журналісти товчуться біля клініки… Так от, раз він прибрав роль божевільного — повіримо йому, відправимо до психіатрички. До вас він добре ставиться, охоче розмовляє…
— Але ж я не можу…
— Ні, ні, ви нічого не будете випитувати, Аніто. Може, він обмовиться сам, розумієте? Треба тільки, щоб ви частіше бували в нього, а така можливість буде вам надана.
— Я не знаю доктор Фраг, чи я здатна…
— Ви що, не розумієте яке це має значення для нашої безпеки? — В голосі Фрага з’явилися холодні нотки. — Чи, може, ви хочете, щоб ми й вас притягли до відповідальності за посібництво ворогові нашої держави? Докази ви щойно бачили.
Аніті хотілося підвестися і кинути цьому слимакові: «Це нечесно, ви не маєте права!» Але сиділа і мовчала. Спрацював інстинкт самозбереження. На душі було гидко, так наче її обляпали грязюкою, але вдіяти нічого не змогла. Перед очима промелькнув образ втомленої мами і меншого братика, що оце почав учитися в коледжі. Батько, тяжко поранений на війні, після перемоги прожив недовго… Без її заробітку не можна, ніяк не можна…
Фраг зрозумів її мовчанку інакше: набиває ціну.
— Після закінчення справи одержите винагороду.
Аж тепер вона схопилася, затрясла руками:
— Тільки не це! Тільки не це! Ніякої вашої винагороди мені не потрібно, чуєте? Не потрібно! Провідувати його, як хворого, я буду, а більше нічого.
— Цього й досить. І не треба так хвилюватися, дівчинко.
— І ще я вам хочу сказати: не вірю я, що він диверсант!
— Чому? Які докази?
— Чому? Та… просто відчуваю. Інтуїція.
— Значить, по-вашому, то не маячня — про Вегу?..
— По-моєму, ні.
Фраг побарабанив кістлявими пальцями по столу.
— Стережіться, бо він починає на вас впливати. А психоз заразливий… Вега… Еге, коли б це справді! Тим більше мусили б його розкрити! Якби то… на десять тисяч років уперед… Ви розумієте, що це значило б для могутності нашої держави?!
Здається, аж очі в нього закрутилися в орбітах.
— Я все розумію, — впалим голосом вимовила Аніта і додала: — На жаль, усе.
— Ну, от і добре, — сказав Фраг, удаючи, що не розуміє її жалів. — Я так і сподівався, що ми станемо друзями. На останку хочу застерегти вас, Аніто: не здумайте… міняти лінію. Кожен ваш крок фіксуватиметься.
Аніта вискочила з кімнати, неначе миша з пастки.
6
Фраг раз по раз прикривав долонею рота і пирхав. Це означало, що він сміється, що йому страшенно весело. Ще б пак! Туо викинув такого коника, що луснути можна. Подякував головному лікареві за турботи про його здоров’я, попрощався і… рушив просто до виходу. Біля воріт його зупиняє сержант:
— Пробачте, а куди це ви розігналися?
— Я — мандрівник…
— Спочатку помандруйте до кімнати номер тринадцять, там доктор Фраг…