Чорна Пантера і Білий Медвідь - Сторінка 7

Мігуелес стріпується й одходить до свого столика.

ЛЕМОНЬЄ. Через що ж Мулен вам все це розказував?
ШТІФ. О, ми з ним близькі приятелі! Мій добрий Мулен… О! Ще як він був простим репортером, ми з ним зналися.
САФО. Ах, я хотіла б ще раз побачити цю дикунку! Вона дуже гарна! Правда, старенький! Ти б у неї закохався!
КАРДИНАЛ. Досить з мене і цивілізованої. Я вже… (Змовкає).

Входить К о р и і й, похмурий. Озирається, ніби кого шукає, киває всім головою, роздягається й сідає окремо за передвій столик.

КОРНІЙ (голосно до Мігуелеса). Мігуелес, Сніжинки ще не було тут? Не бачили?
МІГУЕЛЕС. Ні, не було. Вона має зараз прийти.
КОРНІЙ. Ага… Дякую… (Задумливо тарабанить пальцями по столику).
ШТІФ (до Мігуелеса). Eh bien, mon ami[17], як же там з Салоном? Приймуть вас?
МІГУЕЛЕС. Я з Салоном нічого спільного не маю! Хапуги й чиновники! Їм би виставку свинячих окороків робити, а не мистецтва. Товстопузі буржуа!
ШТІФ. Ха-ха-ха!
КАРДИНАЛ. А вашу. Блек, роботу візьмуть?
БЛЕК. Сподіваюсь.
КАРДИНАЛ. Чудесні люди. Знавці мистецтва.

Штіф і Сафо сміються.

МІГУЕЛЕС. А ти не підмазував Сербена? Ні?
БЛЕК (безрухомо-спокійно). Підмазував.
МІГУЕЛЕС (палко). Ну? І вони — чудесні люди?
БЛЕК. На цей раз для мене чудесні.

Мімі ввесь час обережно, але неодступно, ніжно кокетуючи, зачіпала Лемоньє, часом щось шепочучи.

ЛЕМОНЬЄ (раптом підводячись, до неї хмуро). Ходім.
МІМІ (охоче, хутко встаючи, до всіх). Adieu!
САФО. Ти куди?
МІМІ (скромно). Ми підем прогулятись.

Лемоньє, оглядаючись, ні ва кого не дивиться.

КАРДИНАЛ (до нього). О, хмурий юначе, куди веде тебе твоя понура душа? Чому покидаєш нас в самоті?
ЛЕМОНЬЄ (беручи під руку Мімі). Adieu! (Виходять).
САФО. Ну й Мімі! Ах, каналія, як вона вміє це робити! О ви, мужчини! От уже й утішився… Na!
КАРДИНАЛ. Дитинко! Він артист. Всяка краса йому близька й утішна.
ШТІФ. Ха-ха-ха. О, ця потішить!

Входять СНІЖИНКА і Я в с о н.

СНІЖИНКА (злегка в такт похитуючись, на ходу наспівує):

Si voulez de 1’amour,
Depechez vous to uj ours.
0-la-la la-la la-la-la[18].

А, святійший Кардинале! Ви вже на своєму місці з прекрасною Сафо? Servusl Сеньйор і сер також? (Кидає погляд на Корпія). А де ж Каміль, Доден, Варсавія? Де ж поет наш? (Здоровкається).

За нею Явсон з люлькою в зубах.

КАРДИНАЛ. Сьогодні наша братська обитель буде пустувати. Наші орли полетіли на бал "незалежних новаторів". Helas[19]!
СНІЖИНКА. Ах, бал "незалежних новаторів", це — виставка неестетичної естетики й огидної краси? Фі, я їм руки не подам. (Гарсону). Мені на той столик (хитає на стіл Корнія) blanche[20]… Янсоне, я думаю, ви не будете нудитись в суспільстві шановних колег моїх? Tres bien[21]! Я маю дещо сказати нашому Білому Медведю.

Янсон мовчки вклоняється й сідає біля Штіфа.

БЛЕК (голосно). Панове! Хто хоче чути поему нашої поетеси? (Показує на дівчину в білім боа).
САФО. О, я, я! (Схоплюється).
КАРДИНАЛ. Поему нашої поетеси? О, який сюрприз! Ми слухаємо всіма вухами наших душ! На стіл! На стіл! Стіл для поетеси!
БЛЕК. Заспокойтесь. Поетеса сьогодні хоче читати для вибраних. Хто хоче бути вибраним?
КАРДИНАЛ, САФО, ШТІФ. Я, я, я!
БЛЕК. В такому разі приклоніть вуха душ ваших до нашого столика.
КАРДИНАЛ. О, з великим раюванням! Я зарані переношусь в надземні сфери краси й поезії. (Всі переходять на той стіл, за ними спокійно Янсон. Поетеса
починає тихо читати).

Тим часом Сніжинка підходить до Корнія, кладе йому руку на плече й тихо говорить:

— Добрий вечір, сумний Медведю!
КОРНІЙ (виходячи з задуми). А, добрий вечір… Сідайте… Я, знаєте, той… трохи задумався. Ви давно прийшли?
СНІЖИНКА. Ні, зараз оце… (Сідає проти нього). Ну, як ся маєте? Цілий день вас не бачила. Що нового?
КОРНІЙ. Нічого… Що ж може бути нового.
СНІЖИНКА. Як Лесику?
КОРНІЙ. Сьогодні лучче… Далеко лучче. Не плаче… Жар менше… Лучче. Що лучче… то лучче, то правда. То правда…
СНІЖИНКА. А про Риту нічого не знаєте?
КОРНІЙ. Ні, не знаю… Не знаю нічого. Не знаю… Що ж, з Ритою кінець. Це — ясна.. Тільки все-таки їй треба було б якось, той… якось це інакше. Так мені здається… Занадто вона гаряча… дика… самолюбива.
СНІЖИНКА. Ви каєтесь?
КОРНІЙ. Я не каюсь. Ні… Що ж? Тут дві сили… стукнулись… Так мені здається… Каятись нема чого. Лесику лучче… Тільки все-таки… той… все-таки… якось це не так. Я знаю, вона пішла до Мулена.
СНІЖИНКА. Ви ревнуете? Ха-ха-ха! Ну, розуміється, до Мулена, а ви думали куди? А потім піде до другого. А ви мали її за таку святу? О, такі швидше котяться. Святість — найслабша перепона, вона. занадто напружена, мій бідний,Медведю! Святість легше всього рветься… Ха-ха-ха! О, бідний, покинутий муж сидить, сумує, колихає дитинку й гіркі сльози ллє. Бідний, бідний! Ні, я певна, що ви повісилися б, якби Лесик помер. Правда?
КОРНІЙ. Тут, Сніжинко, мало смішного. Тут, бачите… Не вмію я вам сказати… тут…
СНІЖИНКА (гаряче-злісно). Тут тільки смішної Ви хто: артист, творець краси чи фабрикант дітей? Хто?
КОРНІЙ. Е, все можна говорити. Тут, Сніжинко, не те. Тут…
СНІЖИНКА. Ні, тут тільки те! Артист є жрець, артист — весь краса повинен бути, весь! Пелюшки, горщечки, колиски — це не його. справа! Двом богам не служать! Хто хоче бути великим артистом, той не повинен бруднити себе. Ну що з того, що помре ваш Лесик? Будемо говорити, нарешті, прямо. Що з того? Ну, не стане на світі шматочка м’яса, яке кричить, робить неестетичні штуки і… і в’яже людей. А замість того ви стаєте вільним, легким, ви всі сили дасте тому, що вічно, що вище м’яса! Так-так, Медведю, гарний і бідний! Краса вічна. Ну, подумайте самі об’єктивно, холодно: не правду я кажу?
КОРНІЙ. А, маєш. Подумайте. Та хіба тільки треба додумать, щоб усе добре було? А тут (б’є себе в груди) подумаєш? Єсть тут щось, і ніякі думання нічого не поможуть… Маєш… І ті також говорять: Подумай. Ну, і думаю, ну, і що? От і єеть. А те, що тут ніяких дум, не розуміє. От і вже. Подумай… А Боже, Боже! (Сильно зачісує руками волосся назад).
СНІЖИНКА (якийсь мент мовчить. З усмішкою). Так… Значить, ви — не артист. Я помилилась. Я думала, що в вас велика сила і ви дасте щось надзвичайне. А що ви дали досі? Нічого. Декілька малюнків, які зараз же й продали, бо у Лесика пелюшок не було, бо Лесику було холодно і треба було дров купить, бо Рита заслабла, і треба було касторки купувати, ба.. А! Феї Артист з голови до ніг, од мозку до серця мусить бути красою, коли хоче не малюнки дати, а красу, велику й вічнуї От що, мій Медведю! Сім’я — це дикі, темні інстинкти, це звіряче, а краса — в чисто людському. Чуєте, Медведю?
КОРНІЙ. А-а, все можна сказати, все… Та що з того? Може, й так. Тільки ви все-таки… не так. Що таке краса? Що таке людське? А… все можна сказати. Все, Сніжинко, можна сказати… Так-так. А що я не дав нічого, то правда, е-е, правда… Але дам. Сніжинко, дам!
СНІЖИНКА. Не дасте.
КОРНІЙ (стукає кулаком по столі). Дам!
СНІЖИНКА. Не дасте.