Думки проти течії - Сторінка 17

Як бачите, справа з «симпатиками» стоїть простіш.

І ще ми доводимо до відома тов. Щупака: в нашому «клубі» об’єднуються за принципом ідеологічним, і хай він не вірить, «даме, приятной во всех отношениях».

А втім, дозвольте точніш поінформувати про новий організаційний шлях.

Тут ми, власне, думаємо використати ті тези, які пророблено і внесено було від групи гартованців на одно із засідань ЦБ «Гарту» і які на цьому ж засіданні і цей же ЦБ був ухвалив.

Отже, ще раз до абетки комунізму: «діалектика є революційний нерв марксизму». Таким чином, ми, щоб не бути «червоними» реакціонерами, мусимо подивитись на всі явища життя крізь призму діалектичного мислення. Коли ми «б’ємося» не за «Гарт» та за «Плуг», а за робітничо-селянське мистецтво, за мистецтво (зосібна й літературу) переходової доби, то давайте подивимось, чи не пережило це мистецтво й ця література тих організаційних форм, в яких вона існувала й існує до цього часу.

Велика соціальна революція висунула актуальну справу організації таких літугруповань, як «Гарт» і «Плуг». Вони мусили відіграти роль не стільки літературного, як революційного чинника: треба було протиставили щось старому, цільному, буржуазному мистецтву. Отже, оскільки утворення цих угруповань виникло за, так би мовити, «негайним замовленням» молодого класу, який не мав ще своїх художників, як і культурних традицій, остільки всіх гарто-плужанських письменників можна було вважати письменниками тільки умовно. Саме цим «умовно» й пояснюється той великий наплив у ці організації, який ми спостерігаємо й до цього часу. «Гарт» і «Плуг» брали на себе роль не стільки конструктивного фактору, скільки деструктивного. На їхню долю випала така історична роль: вони мусили не стільки утворювати мистецтво молодого класу, скільки деморалізувати табір буржуазних митців, витягуючи таким чином маси з-під впливу ідеології старого мистецтва. Словом, ці наші робітничо-селянські угруповання відіграли ту ж саму роль, що її брали на себе подібні організації за часів як Великої Французької революції, так і в часи Паризької комуни.

Аналізуючи роботу «Гарту» і «Плугу», після років їхнього існування, треба сказати, що в основному вони цю роботу виконали. Мало того, вони прискорили диференціацію серед так званих попутників. Нарешті, треба підкреслити останнє і найголовніше на сьогоднішній момент:

— В колах цих організацій асимілювався і почасти виробився (винні в цьому не «Гарт» і «Плуг», а закони життя) певний кадр уже не умовних, а таки справжніх, хоч і маленьких, будемо казати, письменників.

Але перший етап пройдено. Революція ввійшла в полосу мирного будівництва, в полосу «непу». Боротьба не втихає, вона тільки прибрала інших схованих форм. Боротьба на ідеологічному фронті проходить із великою завзятістю. Очевидно, і в художній літературі, як ідеологічній надбудові, не мусить бути спокою та ладу.

Але хто ж цю боротьбу буде провадити в цій тонкій ідеологічній надбудові, яка зветься мистецтвом? Очевидно, митці й ті, що мають чималий мистецький багаж.

Буржуазна література через своїх свідомих чи позасвідомих агентів подасть для цієї боротьби найкращі свої сили. Робітничо-селянське мистецтво мусить те ж саме зробити.

Тут ми і стикаємось із тим кадром не «умовних» письменників, яких ми маємо в «Гарті» і «Плузі».

Але чи здібні вони протиставити себе в мистецтві навалі тієї старої і консервативної ідеології, яку сповідує сьогодні непмано-куркуль?

Безперечно, здібні. Але за тієї умови, коли вони будуть до певної міри чітким і викристалізованим ядром.

Виходячи з цілевої установки масового охоплення, «Гарт» і «Плуг» втягли до себе широкий загал, який, виправдавши свого часу свою масовість, поступово, вбираючи нові неоформлені сили, створив затичку до оформлення мистецьких ідеологічно чітких одиниць. Таким чином, в наші дні ці організації не тільки поволі перетворилися в культурницькі, але й загрожують зробити зі свого письменницького ядра ідеологічно-мистецький кисіль, невиразну, аморфну «масу». Саме виходячи з марксистської формули: «буттям визначається свідомість».

Навіть один цей факт уже ясно говорить за те, що робітничо-селянська література мусить шукати нового організаційного шляху.

Але візьмімо далі:

— «Гарт» і «Плуг», захопившись внутрішньою організаційною боротьбою, інакше кажучи — ідеологічною, бо організаційна боротьба виникає тоді, коли є якась ідеологічна нев’язка, — весь час гальмували нормальний розвиток творчості своїх письменників і «саме тому, що була страшенна неясність: чому «Плуг», який, не будучи есерівською організацією, «використовуючи тільки селянські образи», мусить вести організаційну, цебто ідеологічну боротьбу з «Гартом».

Як бачите, друга наша теза являється, по суті, висновком із першої. Дальші тези теж виходять із неї, бо стержнем питання все-таки залишається масовість, чи то масовізм. Треба мати багато волі, щоб опорожнити той горщик, в якому розташувалась гарто-плужанська каша понепівської виробки. Ми не беремо на себе сміливості виконати всю роботу, але частину тез ще подамо: