Фальшивий білет - Сторінка 3

Цей факт, що й студентові купував білет той самий носильник, ще більше розхвилював Лео Гольдфані.

— Voilà! Але вам дав правильний, а мені — фалш... Знаєте що?..— стукнув себе Лео Гольдфані по голому черепу й радісно, що знайшов, кінець-кінцем, причину, блиснув очима: — Може, радянський касир видає дев'ять білетів правильних, а десятий — фалш? Comme à la loterie !. Ну, то, значить, я виграв фалшивий білет. Maintenant je comprends2: влада Радянська мало платив гроші радянський касир, то касир заробляє ще par loterie. О, les Russes sont très comiques !! Моя фортуна між Рад нещаслива,— гірко зітхнув Лео Гольдфані й знову закурив цигару. Але в цю мить до нього, посміхаючися, звернувся студент:

— Вы знаєте,—носильщик ошибся: мой льготный он дал вам, а мне — ваш, обыкновенный.

— А-а-а, он як... Ну то що ж робити?

Йому порадили бігти до другого вагону наздоганяти контролера. Лео Гольдфані одяг капелюха, накинув на шию кашне й схопив у студента білет.

Проте, за півхвилини він повернувся захеканий назад:

— Слухайте: там на дверях написано — за переходити з вагону до вагону під час руху штраф, то це il encore une fois 2 правитиме штраф?

— Это ничего! Пустяки. Главное, чтобы не заметил. Вы — пулею из вагона в вагон! — порадив студент і Лео Гольдфані знову щез за дверима.

— Чи він обез'яну з себе корчить, чи таки насправжки малохольний? — здивувався дядько і тут же висловив свою сентенцію: — Ні, таки, мабуть, приставляється: з явреїв пошти-що й не видать, щоб були дурні. Явреї — розумний народ, ну тільки що котрий із них так дуже вже хитрий буває...

У цей час урочисто повернувся Лео Гольдфані. Його велика постать зайняла, поки він сунув, увесь коридорчик завширшки і в купе ніби навіть потемніло. Лео Гольдфані повернув студентові білет і, не без того, щоб пустити в слова трохи гонору, заявив:

— Контролер сказав: зараз прийде і буде питати, чи маєте ви право пільговий білет!

Він сів поважний і стрункий на своє місце чекати справедливого контролерського розсуду. Одначе контролер чогось забарився. Це збило Гольдфані пиху і знизило його з верховин величності на реальну радянську землю. Кінець-кінцем він почав знову хвилюватись.

1 О, росіяни великі коміки!

2 Він ще раз.

— Pourquoi il не йде? Чому досі нема контролера? Студент пояснив це дуже просто:

— Да разве ему интересно лишаться сорока процентов награды за штраф? Потому и не спешит!

— Але він сказав, щоб у Миргород новий білет брав,— пригадав Лео Гольдфані й посмутнів.

— їй-бо, сукин син, приставляється! — знову не втерпів дядько сказати пошепки сусідові. Пасажири заспокоїли Гольдфані.

— Ну, який там може бути Миргород! Тепер же все з'ясувалося. Ви тільки дивіться, щоб він вам штраф та білет повернув.

Лео Гольдфані сумлінно перепитав кожного з купе про ійого погляд щодо цієї справи й, коли дістав одностайну відповідь, поклав собі не йти купувати нового білета.

Контролер прийшов аж десь під самою Полтавою. Прийшов він вельми неохоче, мов до тещі на іменини, знаючи наперед, що приємного годі сподіватись, а прикростей — скільки завгодно. Своє незадоволення він замаскував трафаретною фразою:

— Пред'явіть білет! Студент швидко дістав квитка.

— Ну, що ж — трапилась помилка, нічого не поробиш. Білета ви вже не беріть тепер,— звернувся він до Гольдфані,— а в Харкові скажіть мені, я вас проведу через вихід.

Лео Гольдфані закліпав повіками.

— Oui, monsieur, але — штраф і білет? Ви мені гроші тепер — назад?

Контролер тужно потер долонею щоку й промовив у задум'ї:

— Гроші? Гроші, на жаль, повернути не можна, я вже виписав вам квитанцію й у корінець записав... Так само й білет; він, бачите, як доказ до корінця.

— Слухайте, monsieur, як же це так? Був фалшивий білет — штраф, став правильний білет — теж штраф!

— Ну, що ж поробите: помилка! — безнадійно розвів руками контролер.

— Але — квитанція n'est pas залізний, квитанція — папір. Можна викреслити, можна її, monsieur, підчистити...

— Ну, я через вас у бупр сідати не хочу! — сказав контролер, нишком радіючи, що знайшов влучну фразу закінчити цю безперспективну мороку.— Так у Харкові нагадайте мені,— я проведу з вокзалу,— кинув він наос-танне Лео Гольдфані й поспішив податись із вагону.

Лео Гольдфані сидів, як обікрадений. Він голосно обмірковував усі події, що оце з ним трапились, і не знаходив у них логіки.

— Радянський носильник узяв у радянській касі білет. Eh Wen! Але білет фалшивий,— très bien! Штраф! Але білет правильний — теж штраф! Pourquoi? "Квитанція не можна вирвать". Ah, 'je ne comprends pas 1 російські порядки!

Хтось із публіки пояснив Лео Гольдфані жартома, що він їде українською територією, а не російською, отож і порядки це українські.

— Ce sont les ordres ukrainiens? Qu'est ce que l'Ukraine 2? — похмурився Лео Гольдфані, силкуючись пригадати:—Ah, je n'en souviens, je n'en souviens,— враз пояснішав: — Це — Шварцбард і Петлюра. Oui, oui! C'est vrai6. Але Ukraine — то є погром, бандити, а це ne sont pas les ordres ukrainiens — це російські порядки,— авторитетно сказав він: — п'ятнадцять років тому я жив у Росії в Лубнах і maintenant пригадую: воно так само й тоді було — носильники, касир і вагони такі ж самі.

Лео Гольдфані пригадав пневматичку, що нею коли завгодно можна повідомити міську станцію й станція хвилина в хвилину рівно за годину до від'їзду поїзда приставляє додому потрібний білет, він пригадав французьких кондукторів, жвавих і точних, як механізм складного апарату, французьких касирів, м'які спальні вагони, люстра й жирандолі вагонів-ресторацій,— і, признатись, його висновки були не на користь нашим залізницям.

Дядько вдруге за сьогодні розв'язав торбу й почав жувати сало. Він проковтнув кілька шматочків і тепер категорично сказав сусідові:

— Не інакше як приставляється! Зроду не повірю, щоб яврей та отак дарма гроші заплатив за штраф. Тут не інакше, як він оце все підстроює для чогось. Ну тільки для чого? От штука!..

1 Я не розумію.

2 Це українські порядки? Що то за Україна?

3 Це правда.

Лео Гольдфані, кінець-кінцем, заспокоївся. Він по-філософському зміркував, що до всього, що з ним трапилось, треба ставитись, як до прикрих бувальців, які, проте, цілий місяць можуть правити за тему для веселих оповідань про Росію серед приятелів та знайомих, а коли заходитись їх списати, оздобивши подорожніми враженнями,— це буде непогана стаття до "Paris soir".

Лео Гольдфані давно засвоїв собі той мудрий погляд, що все в житті е закономірне й кожна дрібниця важитиме своє, коли підбивати останній баланс. До нього почав помалу повертатись бадьорий оптимістичний настрій, він перевірив, чи добре травить шлунок, чи не забруднились руки, котра година й усе дало йому цілком позитивні відповіді.

Він недбало глянув у вікно, де поспішно одсувались назад кучугури сільських стріх, і чорне павутиння осіннього гілля дерев, і навіть цей непринадний сірий краєвид видався йому не таким уже й поганим, а коли б цьому краєвидові додати трохи розмаїтості фарб плюс добрі шосе, то, далебі, з нього вийшло б щось путнє.

А втім, Лео Гольдфані судилось ще раз зіпсувати собі настрій і зіпсувати його вкрай. Безглуздий фатум із "фал-шивим білетом" пантрував Лео Гольдфані, щоб іще раз вдарити щосили по ньому.

Ми під'їздили вже до Харкова. Пасажири знову заметушились, дістаючи з горішніх полиць свої речі та сквапно вдягаючись, і тільки один Лео Гольдфані, як і входячи вранці до вагону, не вийшов із внутрішньої рівноваги, а зробив це все поволі, з певним тактом солідності й життєвого досвіду, що переконує ніколи нікуди не поспішати, бо, мовляв, однаково встигнеш дійти до логічного кінця нашої земної юдолі.

У вікнах замигтіли семафори, стрілки, віадук, ось і Харків. Ми приїхали. Візьмемо зараз свої валізки, перейдемо перон, віддамо коло входу залізничному службовцеві наші виїжджені вже білети й поринемо в свої справи. Поїдемо автобусами, таксі, трамваями, візниками, а дехто й "на батьківських" до готелів, до знайомих, до установ, додому, й забудемо залізницю, з її вагоном, що на кілька годин злучив нас у різноманітне, але в кожнім разі зближене товариство. А тим часом кинемо останній погляд на гостинні, хоч і тверді, лави, на бруднувате вікно, на синюватий від цигаркового диму присмерк вагону, що в ньому ми все ж таки вигідно доїхали до нашої столиці.

Так думав я. Може, такі сантименти оповили під фетровим капелюхом і голову Лео Гольдфані. Хто зна. Він глянув на вагон своїми чорними сливами очей, і мені здалось, що очі йому пойнялись сумом. Може, він передчував останній удар, що готувала йому ще раз лиха доля.

Про контролера, білет він, розуміється, давно вже забув. Він став у чергу до виходу саме передо мною й навіть намагався додержати своєю постаттю прямої лінії черги; не випинався ні праворуч, ні ліворуч, хоч це йому й не зовсім давалось через остаточно спроектоване барильце черева, широкі плечі й гладкі валізи, що висіли йому на обох руках. Попереду, коло входу, жваво одбирали білети.

— Ваш білет? Ваш білет? Ваш білет? Ваш?.. Дійшла черга до Гольдфані.

— Ваш?..

— Pardon, monsieur, мій білет... контролер, казав, фалшивий... потім білет правильний... але контролер казав...

Черга затрималась і захвилювалась. Службовець ненависно глипнув на Гольдфані:

— Я питаю — білет. Нема білета? Платіть штраф! Лео Гольдфані аж присів із валізами.

— Штраф?! Був фалшивий — штраф, став правильний — теж штраф, і знову штраф! Monsieur, у вас скрізь беруть штрафи. Але контролер сказав мені...

Службовець кисло посміхнувся куточком тонких губів:

— Ми таких горобців ловили вже! Платите штраф?.. Ну, раз, два, скоро! Мені ніколи.

Лео Гольдфані тільки ворухнув язиком і замахав руками. Тоді службовець штовхнув його набік і крикнув вартовому охоронникові:

— Задержи, Ваня, цього субчика. Його треба — в Де-пеу... Далі там! Ваш білет? Ваш? Ваш?..

Але тут уже ми втрутились у справу й наспіх пояснили службовцеві, в чому річ. Службовець здивувався, але все ж доручив вартовому:

— Ти подивись за ним, хай піде пошукає контролера. Якщо — правда, пусти його під три чорти, і точка!

Лео Гольдфані схопив знову свої валізи й у товаристві вартового побіг до порожнього поїзда шукати контролера.