Голос - Сторінка 7

— Що таке? — здивовано підняв брови Гриць. — Побились, чи що?

Ніхто нічого не одмовив йому.

— За прачку на «білу» кухню кличе, — промовила Килина, підходячи до столу й усміхаючись. — По сім рублів у місяць на їхній одежі…

— По сім? — скрикнула Санька і, схопившись із полу, зстрибнула додолу. Кохтина на грудях у неї була розстібнута, і видко було смугляве тіло; чорне волосся розкудовчилось і пасмами спадало на смугляве лице з дуже загостреним підборіддям, з загостреним носом, з загостреними губами і гострими карими очима. Хутко підбігши до Килини, вона напівздивовано, напівзаздрісно сплеснула руками й озирнулась на всіх.

— Застібнись! — коротко кинула їй Софійка, показуючи головою на груди.

Санька трохи змішалась і почала застібатись.

— Ну, а ти ж що? — застібаючись, глянула вона на Килину, яка з тим же таки виглядом спокійно змітала рукою крихти хліба зі столу…

— Нічого…

— Як «нічого»?

— Так…

— Вона ще поторгується! — бовкнув Трохим, дивлячись на свої пальці, що тарабанили по столі.

Андрій раптом зупинився, озирнувся до Трохима і хотів щось сказати, але знов шарпнувся всім тілом і заходив по хаті.

Килина ж нічого не сказала, наче не чула, і одійшла до мисника.

— Та скажіть же, що тут таке? — запитав Гриць. — Хто сім рублів? За віщо?

— Хм… За віщо? — усміхнувся Юхим. — За роботу!

— Та за яку? Всі засміялись.

— Йди, я тобі скажу, — зачулось із полу.

— Он тобі Петрик скаже, він знає… — хитнув головою Юхим і глянув на Саньку, яка занадто пильно почала обтрусювати поділ спідниці. Гриць широко розплющив очі, подивився на піл, на Саньку і вмить просіяв весь.

— А-а? Гу-у-гу-гу! — зареготався він. — Та бре?

— От тобі й «бре»!

— Халабуда?

— Атож!

— Го-о-го-го-го!..

Всім спершу якось ніяково, а потім дуже весело стало. Почались доволі скоромні жарти, приказки, вигадки. Стягли з полу Петрика, збудили на печі Савку, навіть хотіли чіпать дядька Панаса, та Юхим не дав. Поки Санька й Килина, пораючись біля лежанки, готували вечерю, Петрик став серед хати і, химерно вип’явши вперед живіт і погладжуючи кінчик носа, почав «приставлять» Халабуду. Сам невеличкий, чорненький, з кирпатим куцим носом і товстими, як у орапа, губами, він досить правдиво передражнював прикажчика й до того іноді живо удавав його голос і вирази, що навіть Маринка не здержувалась, забувала свій страх і вибухала голосним дитячим сміхом. Правда, вона зараз же змовкала й несміло дивилась на Килину, але та, здавалось, мало що чула й бачила. Напружено щось думаючи, але поважно, не хапаючись, з м’якими рухами, вона ходила біля казана і тільки іноді позирала до столу своїми великими розумними сірими очима. Навіть Савка, той Савка, що раз у раз ходив з таким виглядом, ніби його тільки що збудили, круглопикий, з засмаженими бронзовими щоками, байдужий до всього, крім їжі та сну, навіть Савка, слухаючи Петрика, широко розпинав рота в усмішку й мимоволі вибухав іноді голосним уривком «ги-и!». А Андрієві наче веселіше за всіх було. Рум’янець виразно червонив йому щоки й наче цвів під золотистим пухом; молоде обличчя з ямкою на підборідді й трохи піднятою верхньою губою раз по раз дрижало від нервового голосного сміху; рухи були швидкі, напружені. Дід Юхим пихкав люлькою, чвиркав крізь зуби й весело бігав по хаті живими очима; Кіндрат застиг у добродушному посміху; тільки Трохим сидів мовчки, похмуро позираючи іноді до печі гострим, понурим поглядом.

— Та сипте руками там! — вмить повернувся Петрик до Килини й Саньки. — А то Гриць так пече очима пляшки, що й горілку випече!

Потім знов, не слухаючи одповіді, повернувся до столу, заклав руки назад і, дивлячись на ноги, промовив:

— М-м… Грицько Товстогуб… Там ослобоняється мєсто громадського свинопаса… Желаєш?

Грицько Товстогуб аж покотився від задоволення і вже хотів насісти всім своїм тілом на Петрика, коли в сей мент од печі рушила Санька з мискою кандьору в обох руках, і Гриць мусив поступитись.

— Co страхом при-и-ступі-іть! — проспівав Петрик, слідкуючи за тихою, обережною ходою Саньки; потім, щось згадавши, кинувся до столу, схопив пляшки, поставив їх собі на. голову і почав поважно ходити по хаті.

— Ги! — вирвалось у Савки, якому взагалі не в натурі було спокійно дивитись на їжу, а тут ще й горілка.

— Ану! Здурів! — обурилась Санька. — Найшов забавку!

— Дай сюди! — кинувся на його Гриць і, однявши пляшки, одну сховав у кишеню, а другу почав бити дном об долоню. За третім разом затичка вискочила.

— Ну, будіть дядька Панаса, — промовила Килина, ставляючи другу миску на стіл і розкладаючи перед кожним ложки.

Дядько Панас підвівся, почухавсь і почав злазити з полу.

— Виспались, дядьку? — спиталась Софія.

— Е! — махнув рукою Панас, ніби хотів сказати:

«Який там уже сон», але зараз же схопився за груди і хрипко, надовго закашлявся. Всі якось трохи притихли, слухаючи його кашель, який не хутко скінчився. Утершись і оддихавши, Панас підійшов до столу і сів поруч Юхима, який посунувся трохи по лаві. Рідке, якесь сіре волосся звисало йому на жовте худе обличчя з випнутими щелепами, з рідкою цапиною борідкою;