Іван Євграфович більше не належить собі - Сторінка 5

Адже після смерті дружини Іван Євграфович ні до кого не ходив і, власне, ні з ким не знався. Але й туг йому несподівано поталанило.

Повертаючись одної суботи ввечері з школи додому, Іван Євграфович зустрівся біля дверей з своїм квартирним сусідою Прокопом Степановичем Хмельком. Той чемно привітався і, як завжди суботами, поспішав на вечірню до церкви. Людина в літах, Хмелько хворів на вітову хворобу й був німий. І враз Іванові Євграфовичу сяйнула думка: а чом Хмелько не може стати для нього потрібним об'єктом? Що заважає Іванові Євграфовичу сигналізувати й про нього? І того ж вечора Іван Євграфович, не роздумуючи довго, написав:

"Велику підозру викликає в мене мій сусіда Хмелько Прокіп Степанович. Це дуже релігійна людина, котра не пропускає жодної церковної відправи. Здається, він виконує в церкві обов'язки титаря, але як він справляється з ними, будучи німим, — не знаю. Та й чи справді він німий чи симулює такого? Не завадило б перевірити це за допомогою лікарів. Хмелько хворіє на вітову хворобу, весь час хитаючи в один бік головою, через що здається, ніби хоче сказати: "Ні, не погоджуюсь", "Ні, не схвалюю", "Ні, не пристаю на це" На жаль, у мене нема конкретних фактів, бо я не ходжу до церкви й не буваю У Хмелька вдома, але вважаю за свій обов'язок звернути Вашу увагу на цю особу, яка, на мою думку, потребує детальної перевірки".

Тепер Іван Євграфович майже не має вільного часу. Усі його думки забирають характеристики й пошуки нових об'єктів для спостереження. Він рідко коли готує вдома страву, а воліє брати для себе й сина готові обіди в їдальні; він зовсім не може наглядати за сином: сам перестав готуватись до чергових лекцій у школі, як то робив раніш завжди; ледве викроює час переглянути газету, щоб не відстати від вимог епохи. Але зате він тепер спокійно спить ночами — спить на власному ліжку, а не казенному, а це — головне!

Листопад, 1980р.