Яблуні в цвіту - Сторінка 2

У них сила спостережень і довсіду. Тут справжні поклади для педагога, публіциста й навіть письменника. Той, хто хоче знати побут нашої околиці, хто хоче подивитись у найглибші його шпарини — розпитайтесь у дошкільниць. їхні вихованці — це дзеркало, в якому відбивається і добре і зле,— що проходить перед їхніми очима. Ось занотовані дитячі відповіді на різні

запитання, що їх давали виховательки дітям, бажаючи обізнатись із їхнім розумовим розвитком. Зупинімось на найцікавіших:

Запитання: "Хто такий Ленін?"

Відповіді:

1. "На стінці висить".

2. "Той дідусь, що вмер у Москві, і тепер дуже любить дітей".

3. "Ленін — це той великий дядя, що він розпоряджається всіма".

4. "Ленін — це пролетарій, комуніст, він — за бідних".

5. "Ленін — Тарас Шевченко... він пише про людей, що

не заробляють".

Запитання: "Хто такий піонер?" Відповіді:

1. "Діти, які в бога не вірують".

2. "Діти, які не б'ються і їм за це нав'язують червоний

галстук".

Запитання: "Чому хочеш (або не хочеш) бути піонером?" Відповіді:

1. "Не хочу, бо я девочка, і, коли виросту, буду бариш-ней, а з мальчиками стидно гулять"...

2. "Хочу, бо буду тоді всіх дітей лупити, а вони слухатимуться, як наших хлопців-піонерів усі слухають"...

Запитання: "Хто зробив революцію?" Відповіді:

1. "Мій тато, бо каже: "Мы сделали революцию!"

2. "Женотдел. Там моя мама з тьотею Пашею працю-

ють. От вони всі на собранії підговорились, зробили

революцію і не варили нам обідати: ми плакали, а іТапа

здорово маму налупив".

3. "Бог".

4. "Цар".

5. "Ленін з усякими комісарами".

Запитання: "Хто сіє хліб?"

Відповіді:

1. "Селяни, що живуть у Боярці".

2. "Бабушкина девушка й дядя Петя".

Дитячий садок — український. До нього попадає малеча і з родин з ламаною мовою, але в садку вона непомітно починає говорити доброю українською мовою. Такий дитячий садок є разом із тим засіб українізувати батьків. Виховательки вимагають, щоб батьки вдома говорили з дітьми також українською мовою. І батьки намагаються... Бувають зрідка випадки спору, але то тільки зрідка, адже факт фактом: це ростуть майбутні громадяни УСРР, громадяни не тільки зовнішньою, механічною приналежністю, а й внутрішньою —"уесерерівські"...

Бавлячись у садку, дитина поволі, але грунтовно так звикає до української мови, що — схибни хоч трохи мовно випадковий відвідувач і — вже може трапитись курйоз. Одного разу садок оглядала інструкторка Наркомосвіти. З дітворою вона намагалась говорити по-українськи:

— А скажи мені, Соня, що ти дєлаєш у садку після обіду?

Маленька Соня зашарілась, але відповіла амбітно:

— Я ніколи в садку не "дєлаю", для цього в нас є інше місце...

Під яблунею, що голубливо простерла своє квітчасте гілля, дитяче коло грає в берізоньку. Крутиться малеча барвистим колом, і не відрізнити яблуневого цвіту від дитячих постатей.

Вони злилися в одне рожаїсте ціле, в єдиний образ тої чарівної весни, що іще раз прийшла до нас. І вам згадуються не до місця Олесеві рядки:

Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: — Весна ще назустріч вам, Весна в цей час вам рада.

Яблуні в цвіту стоятимуть ще не одну весну за ваше життя, але вже ніколи не зіллєтесь ви з яблуневим цвітом у чарівну симфонію тзк, як зливаються перед вашими очима ці діти.

Щось сповнило ваші груди і хвилює. І коли ви покидаєте разом із веселими, безжурними дітьми, що вже спочили по обіді, дитячий садок, вам востаннє спадає одна химерна думка:

"Як шкода, що ваш світанок життя пройшов без оцих милих "санкомів", "природкомів", "берізоньок" і "струмочків"! Яка шкода, що нема такого фаустівського Мефістофеля, щоб обернув би вас із випадкового відвідувача на постійного вихованця дитячого садка.*."

А дорогою з лук'янівськмх садів струменяться яблуневі пахощі і з-за парканів визирають білі віти.

Яблуні в цвіту...