Кіт у чоботях - Сторінка 2
- Хвильовий Микола -Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
— Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок!
…А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда — то ціла революція.
…На кожній станції тільки й чути:
— Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом:
— Стоп!
— Що таке?
— Нема палива.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
— Товариші! Всеросійская кочегарка в опасності!
Д’ех, яблучко, куда котішся,
Попадьош до Краснова — не воротішся.
І раптом:
Ой на горі та женці жнуть.
— …Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити — і так сумно.
…Степ. Хуга. Буруни й ще буруни.
— …Єфто пятой вагон — антірнаціональной. І скажу я тобє, братця, про народи. Латиш — єфто тіш, смірной народ, мудрай; оврей — тож нічяво. Ходя — катаяць аль тутарін — суварай і вєрнай народ. А вот єфтот хахол — паняхіда: как завоя про поля аль про дєвчину — тякай!
…Степ. Хуга. І рейки — рейки.
— Козаки!
— Козаки!
— Де? Що? Як?
— Хто паніку робить? Сволочі!
Вискакують сотні «наганів», «бравнінгів», «гвинтівок».
Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сів на тендер і полетів: паровик одчепився й летить по паливо.
— Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!
Усміхається: в їхнім селі були козаки. О, вона добре знає, що то — козаки. І чогось засмутніла, замислилась.
…Довго білі широкі поля. Довго паровик не приходить. Нарешті приходить. Тоді знову відходить у дикий і німий степ.
…Від станції до станції, від холодної ночі до холодної ночі.
Палива нема. Коли ніч, тоді тріщать станційні паркани, і тріщать і дивляться з тугою обідрані діряві вагони:
…«Поезд генерала (ім’ярек)».
…Від дикої станції до холодної ночі, від дикої ночі до холодної станції.
…Товариш Жучок дістала палива. А дістає так:
— Тьотю, дайте оцю паличку.
— Що?
— Дайте оцю паличку.
— Бери.
Взяла.
— А може, ще дасте?
Подивиться «тьотя»:
…Жучок: «кіт у чоботях».
Іще дає.
…Товариш Жучок заливається:
— Ха! Ха! Обдурила тьотю!
А вона зовсім не обдурила, вона просто — жучок!
Ах, ці жучки в чоботях, вони конче не дають мені покою! Коли я буду відомий письменник, тоді я напишу велику драматичну поему: «Кіт у чоботях».
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
…Тріщить чавунна пічка — паливо. За вагоном летить, виє дика хуга.
Їдемо на Кубань.
— …Отак… не так. (Це товариш Жучок).
Отак… не так…
Біля пічки одиниця вагону — може, я, може, хто інший, може, всі ми.
Вона вчить, як залатати пропалену шинелю.
Але вона каже:
— Дурня нічого валяти. Думаєш, як приїдеш додому, то я з тобою буду і тепер панькатись? Дзуськи! Як би не так!.. На, ший!
Вона нам обід варить, вона наша куховарка — і тільки. Вона безпартійна, але вже має в торбинці товстеньку книжку «Что такое коммунизм» (без автора)… Издание N-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии.
…Іноді ми їй кажемо:
— Слухай, товаришу Жучок! Чи не можна з тобою пожирувати?
Тоді ми чуємо:
— Дзуськи!
Ми регочемось, бо знаємо, що не всім «дзуськи»! — у нас є молодий «пареньок» — так зветься, так звемо: «пареньок». Він теж кирпатенький, і ми вже бачили, як він обіймав її, і вона мовчала.
…Ну, то їхнє діло.
…Але вона нас конче дивувала, вона іноді вживала таких слів, вела такі промови, що ми лише роти роззявляли.
Безумовно, коли ми думали тільки про ворога, вона ще про щось думала.
— Чи не скінчила ти, бува, гімназію? — сміявся дехто.
Вона комічно сплескувала руками:
— Гімназію? Гімназія для панів. А для нас — дзуськи!
Тоді один незграбний хохол авторитетно заявив:
— Це паходной Ленін…
— Да руки порепані.
…А за вікном стояла туга, і звисала туга з дроту, що йшов, відходив за стовпами невідомо куди.
…Хуртовина, морози, станції з заметеними дзвонами, зрідка туга на дріт, а завжди:
— Д’ех! Революція — так революція!
А потім знову холодні вагони, довгі потяги, потяг, як воли, і раптом:
— Стоп!
— Що таке?
— Нема палива.
Паровик одчеплюють, паровик летить у темну дику фугу, у дикий німий степ.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тільки забув я ще сказати: