Книжка - Сторінка 35

З тієї їхньої відповіді побачиш неправду і звабу латинську: чи себе учинять мудрішими, чи посудять святих отців, що в них дух святий не ввійшов, чи на Іоанна-євангеліста огуду нанесуть. Побачиш на цьому вузлі, чиї учні латина— істини чи неправди, смирення чи гордості, Христові чи антихристові. Таж коли посміли за своєю злопідступністю переміняти віру, шо дивуватися, коли можуть свою віру безсоромно й нахабно називати й оголошувати вірою соборної церкви. Чи не бачиш, що не по правді це чинять і дерзають, а через звабу і неправду, допомагаючи собі більше мирською та поганською владою— виносяться отак і величаються. Хіба це не явна безсоромна, плотська прегорда мудрість? Чи ж бо не явно та неправда і зваба є плодами диявольського нечистого сімені? Хто такий став нечутливий і полонений цим життям, що не може бачити це смертне мудрування, той увіч з’являє, що достойний їхньої частини й спадку. Ти ж бо, православний християнине, через простоту, смирення і незлобність цнотливості, ніби голуб, через управність мисельну, як змія, пристарайся зберегти у цьому житті голову-віру, тоді в час воскресіння прославлений будеш святою трійцею і поселишся зі сповідниками благочестя у дворах живого бога,— це тобі дістати хай сподобить господь! Амінь.

Про церкву старішу і начальнішу

Кинь мисельним оком наперед, розумний мандрівнику, й побачиш плоть, яка зацарювала над розумною безсмертністю, плоть, не приборкану думкою здорової віри і страху божого; побачиш, як вона сліпо й безчинно на все непристойне й сумнівне й заборонене спрямовується, дерзає, скаче, грає і в які рови помилок та погибелі падає, як переноситься й перескакує з місця на місце і як вішає огудні й неправдиві слова, яких годі знайти або побачити в писанні; як влаштовує і виставляє видовищне грище понад душевне спасіння. Це ж бо з’явив апостол Яків про мислених охоронців здорової віри: коли відступлять од царства, яке є в [божому] догляді, в плотське мудрування, то годі їм уже не блудити і не бешкетувати: "Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло"¹⁴⁷ та інше. Поглянь-но і на латину: коли відступає від здорової думки богослов’я, чи не грішить словом і говорить те, що годі знайти в писанні— чи не плоть і кров там царюють, коли не по-духовному мислить, а від смертності віку цього все розуміє, навчається й говорить, од правди в неправду перескакує й намагається кріпити ту ж таки неправду неправдою, як щось суще. Але ми, за божою та істинною Христовою поміччю, оголимо те і з’явимо, що брехня є брехнею, а істина істиною.

Про церкву латина каже, ніби римська старіша. Ти ж мені, православний, до латинника так скажи: "Питаю я тебе, латиннику, дай мені відповідь, що старіше й начальніше: джерело на певному й незмінному місці, чи річка, яка від джерела виходить і плине в інші місця, яка напоює навколишні країни, взявши свій водотічний склад од джерела, що дає річці виток?" Тоді латинник, коли й не схоче визнати джерело старішим, скаже: "Не буде джерела, не буде й ріки, не буде начала, не побачиш і кінця, не буде основи, не уздріти й верха". Ти ж йому відповідай: "То як же ти свою (римську) церкву робиш старішою від єрусалимської, коли звідти слово до Рима припливло і спрагу невір’я твого втоляє й дарує тобі багато, щоб ти напився й наситився, скільки тобі потрібно. "Бо вийде з Сіона закон,— каже писання,— і слово господнє— з Єрусалима"¹⁴⁸. А коли з Єрусалима, то як смієш перетворювати чин: голову в ноги, ноги в головах ставиш і межі, прокладені богом, смієш переставляти? Чи не явні це пристрасті повітряних і піднебесних духів, котрі в цьому віці царюють— це про них каже Павло: "Бо ми не маємо боротьби проти крові і тіла, але… проти піднебесних духів злоби"¹⁴⁹. Що це за пристрасті? Це гордість, заздрість і неправда, ними ти, латинниче, полонений. Отож знову запитую я тебе, латинниче: "Що старіше й начальніше: корінь чи гілки?" Він, певна річ, скаже, що корінь: од кореня-бо гілки виростають— кожному відомо. Ти ж відповідай йому: "То як же ти, гілкою бувши, на корінь, що тебе породив, підіймаєшся, чому (що те саме) на матір свою постаєш і старішим себе оголошуєш за матір свою— чи не явна то брехня й гордість? Таж-бо слово апостола Павла, сказане про тебе іудеям, нині на тобі збудеться, бо хоч колись гілкою ти був на корені, але вона вже через невір’я відломилася і дикою гордістю переповнилася; та й корінь зовсім тобі не допоможе, коли не плодоносиш смиренням і ніяк тобі не допоможе єрусалимського слова ріка; насичуйся тим, що виблював, бо замість Христової істини даєш перевагу неправді і стверджуєш її. Де сказав законоположник це слово апостолам, у Римі чи в Єрусалимі: "Тож ідіть і навчіть всі народи, хрестячи їх в ім’я отця, і сина, і святого духа, навчаючи їх зберігати все, що я вам заповів"? Чи не від Єрусалима цей голос, римлянине, до тебе дійшов і чи не такий самий ти, як інші народи? Де сказав переможець пекла, в Римі чи в Єрусалимі: "Ідіть по цілому світі та всьому живому Євангеліє проповідуйте"? Чи не від Єрусалима цей голос тебе досяг? Чи ти не один із живих у світі? Де говорив розоритель смертної держави, коли відкривав розум учням, як розуміти писання, кажучи: "Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові й воскреснути з мертвих дня третього і щоб у ймення його проповідувалося покаяння і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалима почавши"¹⁵⁰. А коли від Єрусалима, то чи й не до тебе, римлянине, цей голос відтіля долинув? Адже не сказав "почавши од Рима", але "від Єрусалима"? Хіба ти не потребуєш проповіді покаяння з іншими народами? А коли тобі проповідується покаяння від Єрусалима, чому ж ти, римлянине, дмешся й виносишся? Хіба не знаєш, що в гордості покаяння нема, але звикло воно втілюватись у смиренні, як це свідчить пророк, кажучи від божого лиця: "На кого-бо,— каже,— подивлюсь, та ж увіч на покірливого, мовчазного і тремтячого перед моїм словом"¹⁵¹. І знову-таки Спас не каже: "Научіться од мене, адже я гордий", але "я тихий і серцем покірливий— і знайдете спокій душам своїм"¹⁵². Чому ж ти, папо й латинниче, не навчаєшся Христового вчення, покірливості і смирення, але вивчив гордість поганську і над смиренний, покірливий і бідний Єрусалим, який носить подобу Христову і його вчення уміщає, виносишся та величаєшся гордістю, славою та багатством? Хіба через те, що Єрусалим в убогості, смиренності й безчесті, а ти у багатстві, славі, величності й честі? Чи не знаєш і чи не утаїлося від тебе, що теперішній вік у випробі, боротьбі, трудах, а майбутній— у перемозі, в подоланні та мирі? "А коли я,— каже,— даскал і учитель ваш, цей випроб поніс, то належить учням та послідовникам моїм це чистилище в світі цім пропливти— тісний-бо і скорбний шлях веде до життя і мало є таких, що йдуть ним і наслідують їм, всі-бо простують по широкому та просторому, що веде до погибелі, і воліють його триматися"¹⁵³. Стережися небезпеки і вдивись у себе, папо, чи не ти цьому наставник, коли гордість любиш, а смирення зневажаєш. Так воно і є! Чи не бачиш, що кажеш неправду про старшинство церкви, а не істину, латинниче? Чи потребуємо ще свідчень для оголення неправди твоєї? Хоч і маємо того безліч, але облишимо все, тільки два-три слова наведемо й покажемо, що неправду кажеш, коли вістиш, а не істину. А оскільки ти неправда і в ній плутаєшся, і з нею вік свій проводиш та проходиш, од неправди і плід свій понеси. Ви ж бо, о православні, не печальтеся, бо хто на землі хоч трохи опечалиться, на небесах навіки звеличиться. Не зважайте на латинську, пістряво прикрашену неправду, але в простоті та істині простуйте і з Христом та правдою навіки царюватимете, що вам дістати, господи сподоби! Амінь.