Короткослівна відповідь Феодула… (1599) - Сторінка 8

Такий же знак правдивого римського костьолу ти означив, єзуїте, що вище всіх єресей, твердо, стало і згідно, стоїть римський костьол по всіх країнах, і це від того папа сам над усіма володіє і сам що хоче в усіх будує, встановлює і виправляє, править і чинить, в чому ніхто йому перечити не може, коли захоче, бо один владу над усіма має. Я на той знак праведності римського костьолу, єзуїте, так відповім: той слід не від Христа і не від апостольської науки, латинниче, ти закликав у свій костьол, щоб один над усіма володів, але явно всякому, хто має здоровий розум, що та хвороба гордої влади всюди йде від зверхнього мирського й поганського прагнення влади, достойності, світської слави й честі, вона зміцнена від лукавих піднебесних духів у твоєму неправдивому костьолі. Сам-бо Христос, найначальніший верховник, будував такий слід своїм учням: смиренномудрість, щоб не був один над усіма і два вище за всіх.

Перше. Сам усім, а не одному, ноги вмив і показав першість в останньому сам від себе по-рабському, а не по-панському.

Друге. Двом, що хотіли сидіти вище всіх, їхні посіддя скинув додолу і таке прагнення поганським мудруванням назвав і таким декретом утвердив: "Хто хоче бути більший, хай буде менший, і перший хай буде останній".

Трете. Ідучи на добровільну муку, у святості молив отця однаково за всіх, а не за одного, не казав "святи його", але "святи їх, отче святий, в ім’я твоє".

Четверте. Відходячи на небеса, в обітниці відказав усім, а не одному, бути готовими сприйняти силу святого духа, яка з неба сходить. Не сказав сприймеш", але "ви приймете силу, як дух святий злине на вас"⁴².

П’яте. В самому пришесті тієї посланої обітниці з неба не на одного, а на всіх однаково та благодать пролилася: "Всі вони, — каже про апостолів,-однодушно знаходилися вкупі". І далі: "На кожному з них по одному [язик] осів, усі ж вони сповнились духом святим"⁴³.

Шосте. Зразу після воскресіння й перемоги смерті та збурення пекла послав на свідчення цілому світу всіх однаково, а не одного, кажучи: "Тож ідіть і навчіть (а не "навчи") всі народи, хрестячи їх в ім’я отця, і сина, і святого духа, навчаючи їх зберігати все те, що я вам заповів"⁴⁴.

Сьоме. Після прийняття святого духу, бажаючи ділом виконати велене господом, апостоли розійшлися на проповідь між народи, як вівці між вовки, самі собою, не чинили поміж себе суперечок, сварок, не прагнули того єдиного начальства й заповідання, щоб один був ліпший, славніший, угодніший, чесніший, мудріший і праведніший, але всі були рівні і, за вченням апостола Павла, один одного від ненаситної любові наділяли честю більшою своєї, і однаково всі володіли, і однаково всі старшинували, і однаково всі мудрі вони, і однаково всі вчили й наказували. "Ставши ж Петро, — каже, — із одинадцятьма (а не сам), свій голос підніс та й промовив"⁴⁵ і далі: "Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам (а не самому Петру): "Що ж ми маємо робити, мужі-браття"⁴⁶. І знову: коли хрестилося й прикладалось у той день три тисячі душ, то були вони, каже, хрещені в учення не Петрове, а апостолове⁴⁷. І всюди по всіх словах та вченнях, коли Петро випадково і перший говорить, каже так: відрікаюся і старшинства собі не приймаю. Навпаки, він усіх слухає, як рівний брат, і всім покоряється і не уникає прийняти від інших догану й виказ за свою недосконалість та недоліки, зносить також терпеливо найменшу догану від Павла і намагається дійти не до гордості старшинства, але швидше виправити гріхи, і чинить за те покаяння. Він-бо залишив такий слід: соборно один одного виправляти, а не одному над усіма по-поганському володіти намісникам апостольським після апостолів. Коли ж буде і в поганському начальстві і при верховній владі у Христовій церкві, але коли дійде до християнського начальства і влади порядно, збереже закони, описані в апостольських заповітах, то збереже ціло й незмінне за звичаями при таїнстві свою повинність священнчої влади. Так само і в християнському начальстві явний є і досконалий лад, владою духовною управляють і всяк має не відміняти й не порушувати її, а належно берегти. Соборну ж згоду, чинену за клятвою, сама духовна влада визначила — до того висновку сам дійдеш, щиролюб’язний читальнику, в канонах Нікейського собору та інших соборів і пізнаєш певну відомість про начальство і порядок священнчого стану.

Туди тебе відсилаю, а тепер хочу затриматися на вироках єзуїта і на розгляді його правди, а випробовувати його буду в такий спосіб. Чи через те сказав ти, єзуїте, що твій римський костьол вищий, бо один над усіма володіє? Чи через те римський костьол може називатися правдивим, бо один над усіма постановляє і керує, навчає й наказує; куди хоче один, туди всіх своєю волею справляє, і тому одному ніхто з наслідувальників ні в чому супротивитися волі не має; добре володіє один над усіма наукою та наказом зверхності і таку владу має над усіма, як сам собі бажає? Я ж бо так вважаю чи вірую, що то є найголовніша з усіх єресей нечиста єресь, що один, бувши рівний усім калом, прахом і тлінністю, кров’ю і тілом, народженням і смертю, гріхом і падінням, над усіх видерся і сам себе обоготворив і узаконив, щоб шанували його, як ідола, а всіх інших під свою неволю й послушенство силою забрав і усім наказує. Тільки той існує один, він усіх покорив та поневолив, але не покорою Христовою та хрестоношенням і не терпінням, — чи ж може бути більша єресь од цієї єресі і несталість од такої несталості, якою бідний римський костьол страждає, розсуди добре, читальнику, придивися добре до того глибокого падіння римського костьолу, який вовіки не може устати й воздвигнутися від того гордісного і владолюбного падіння. А чому? Тому, що той догідний, обоготворений і задоволений не хоче смиритися від тієї влади й начальства в Христову подобу. А де ж бо вони мають, латинники, учення і смирення Христове в твоєму правдивому костьолі й місці? "Хто великим із вас, — каже, — хоче бути, хай буде слугою він вам, а хто з вас перший бути бажає — нехай буде він вам за раба. Так само й син людський прийшов не на те, щоб служили йому, а щоб послужити і душу свою дати на викуп за багатьох"⁴⁸. А коли намісник Христовий і наслідник Петровий один тільки чесний папа, то чому ламає весь порядок, з’явлений від Христа і Петра? Вони ж бо не самі були, але мали друзів і братію. Христос сказав: "Ви друзі і брати мої"⁴⁹. А Петро теж у своєму Другому соборному посланні научає й наказує, щоб слухали Павла, признаючи йому більший розум в духовному даруванні премудрості, аніж у нього був. Він казав: "Як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них говорить він про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші писання, на власну загибель свою"⁵⁰. Чи не бачиш Петра, латинниче, що не приписує собі єдиного начальства, але брата свого велить і радить слухати ліпше за себе, а ті не хочуть мати друзів та братів для пришвидшення всесвітнього спасіння, а тільки одного папу. Чи не бачиш, що той слід правдивої Христової церкви — смирення та духовну убогість — латинникн втратили, хвалячи радість, владолюбство, могутність і мирську славу. А коли не по Христовому й Петровому заповіту сидиш у Христовій церкві, володієш, учиш і караєш своїх послідовників, то маєш, римський костьоле, зватися брехливий, а не правдивий. Що ж то за чудо, що твої латинники виказують згоду по всіх країнах, коли правди дошукуватись і сповідати не сміють. А це через те, що бояться того одного страху і того одного наказу, визнають його за доброго без швидкого розмислу, і, як у земного бога, вірять, і хвалять. Але повідай тут, єзуїте, в чому згодні твої латинські народи: чи в Христових заповідях, в добротворенні та в євангельській науці чи тільки у визнанні папських рішень? Чи не явно всьому світу, що твої латинники мають згоду тільки у віруванні в папську голову й насильство, а в плодоносності християнства від усіх народів латинський рід розпутніший, несталіший і пихатіший! Чи те згодою звеш у латинському роді, єзуїте, що папу вважають головним у цілому світі і під те начальне ім’я таємно всіх підбивають? Це ж бо згода поганська, єзуїте, а не християнська! Хай будуть у любові, вірі, сподіванні на живого бога серцем і душею єдині, по чому пізнаються вірні, як пишеться в "Діях апостольських", де віститься: "А люди, що увірували, мали серце одне і одну душу і жаден із них не вважав, що з маєтку свого своє, але в них усе спільним було"⁵¹. Чи ж смієш більше твердити, єзуїте, що правдивий костьол римський вищий усіх єресей, незмінний і нерушний, коли що година, то новина, що рік, то відміна, що вигадка, то правдешній наслідок від того одного — всюди в послушенстві, ніби щось вічне розсівається, а замість уставу спасенного — вигадані слова з незаперечною забороною дотримуватися його і берегти. Коли ж нерушну, правдиву віру знищив, то й тоді римський костьол нерушно правдивий? А чим же нерушно правдивий римський костьол? А чому нерушно правдиві сакраменти поламав? А коли костьол римський нерушно правдивий, навіщо і в правдивому календарі учинив відміну? А коли римський костьол нерушно правдивий, то чому наругу вчинив над усіма правдивими уставами, законами й установами, над славослов’ям, похвалами, молитвами, піснями, складеними працею від святого духа богоносними отцями і перетворив хвалу божу в осмішливу машкарську й комедійну гру? Бачиш, боголюбний читальнику, що від того знаку лишається, за яким єзуїт велить пізнавати правдивий римський костьол, як непорушний, незмінний і як вище всіх єресей стоїть. Неправдивий римський костьол — ось що виходить наяву і то через те, що вічно змінюється в єресі.