Космічна Ніагара - Сторінка 2

Але в кожного Ахіллеса є своя вразлива п’ята. Альга був до нестями закоханий в Арі. Про це почуття, окрім нього самого, ніхто не знав і не здогадувався, бідолашний філософ горів на невидимому вогні, мучився, але нічого вдіяти не міг. Звичайно ж, з філософського погляду оті переживання не витримували ніякої критики, але все ж не зникали. Альга пробував спростувати своє почуття в різні способи, вдавався навіть до іронії. «Ну, що в ній особливого? —міркував, — Ну, об’єми, обмежені кривими лініями… Ну, пропорції… Так це ж геометрія!» Намарне пішла іронія — почуття не загасало. Ті лінії вабили око, голос звучав музикою. Минав час, і Альга припинив опір, внутрішньо капітулював, від чого йому одразу полегшало. «Це ж прекрасне почуття — закоханість! — проголосив він собі. — Злиденні ті, що не зазнали кохання. Навіть Арістотель, і той був упокорений дівчиськом».

Сидячи за шаховим столиком на оглядовій палубі, Альга слухав інформаційну передачу і час від часу позирав на екран. Почувши звістку про те, що Координаційна Рада рекомендувала молодій фізичці Арі утриматися від експедиції, філософ зробив невдалий хід, програв вежу і був змушений здатися. Та це зовсім не засмутило його. Весело попрощавшись з опонентом, Альга пішов палубою, поглядаючи крізь прозорий пластик у чорноту простору. Думки концентрувалися навколо неї. Яку експедицію вона замислила? Чому вчені не рекомендували?

Отак міркуючи, пройшов по периметру корабля кілометрів з двадцять, спустився ескалатором у середній ярус і вже рухомими стрічками дістався до свого житла. Настрій у нього був піднесений. Не рекомендували… А що, коли він їй порекомендує? І не лише порекомендує, а ще й… Ні, це нездійсненне, про це нічого й думати. Раптом закрався сумнів: а чи потрібно йому втручатися у цю справу? Чи не видасться він смішним? Ну, певно ж! Старші вчені, найвидатніші розуми не рекомендували, а він, бачте, готовий підтримати, навіть не знаючи суті справи. Ех, Арі, Арі…

Уявив, як вона примружить очі, стримуючи сміх при одному тільки погляді на його постать. Порадник, підпора… Ні, ні, краще й не обзиватись!

Наступної секунди Альга швидкими нервовими рухами пальців почав вистукувати особистий код Арі. Жар заливав йому щоки, прискорено забилося серце, але рука від панелі не відсмикнулася.

Через якусь мить на екрані проступило обличчя Арі. Широко розплющені очі кинули на нього сповнений цікавості погляд.

— Пробачте… — мовила нерішуче, мабуть пригадуючи його прізвище.

— Я філософ Альга.

— Альга… Так, так, — вона з чемності усміхнулась. — Я вас слухаю.

— Я чув інформацію про засідання Координаційної Ради, вони відмовили вам…

— Так, відмовили.

— Вірніше сказати: не рекомендували відправлятись в експедицію…

— Відмовили, не рекомендували, — перебила Арі, — Хіба це не одне й те ж?

— Ні, не одне й те ж.

— Ви вважаєте? — В її голосі з’явилося ледь помітне сподівання.

— Це очевидно. Не рекомендували, але й не заборонили — вловлюєте різницю?

— Не дуже.

— Вони просто не схотіли брати на себе моральної відповідальності. Те, що ви замислили, певне, пов’язано з ризиком для життя?

— Можливо.

Альга зітхнув і сміливо подивився на своє сонце. Краса, виняткова краса! Просто дивно: як цей з ледь помітною горбинкою ніс, вигинисті брови, сіруваті очі, темнокаштанове волосся, щоки з малесенькими, ледь помітними ямками творять отаку невимовну красу! Арі, мабуть, помітила, що філософ милується нею, і десь у глибині її очей з’явився теплий усміх. Альга вловив ту смішинку, це підбадьорило його, заохотило.

— А я на це дивлюся так, Арі: наука вимагає… сміливості, ризику, безоглядності в досягненні мети!

— І характеру. Чи не правда?

Філософ кивнув головою: авжеж, і характеру, а не якихось там псевдологічних схем, що постулюються від небезпек та випадкових загроз! Він вважає, треба діяти, відкидаючи всілякі перешкоди, експедиція не лише потрібна, вона просто-таки необхідна!

— Але тепер, після такої ухвали, ніхто не згодиться відправитись зі мною…

— Як це ніхто? — здивувався Альга. — У вас немає супутника?

— На жаль.

Він подивився їй у вічі і тихо сказав:

— Ну, що ж, тоді беріть мене… якщо я зможу бути вам корисний.

— Справді? Ви згодні?

— Я буду щасливий, коли ви візьмете мене в експедицію.

— Чудово! Але ж ви повинні зважити…

— Сподіваюсь, ви познайомите мене із завданням?

— О, так! Ми наблизимося до ядра Метагалактики, щоб уточнити деякі характеристики його поля… Може, ви під’їдете зараз до моєї лабораторії?! Ми зможемо детально обговорити тематику дослідів.

— Охоче.

— Ну, то я на вас чекаю.

Моложава жінка в золотистій сукні неквапно походжала перед великим, на всю стіну, екраном.

— Любі діти! Ви вже маєте уявлення про Землю, нашу рідну планету, — говорила, тамуючи хвилювання. — І хоча ви всі, ваші батьки, діди й прадіди народилися тут, на борту «Сатурна», Земля залишається нашою праматір’ю. Вона — колиска людства, там воно зростало, удосконалювалось, простуючи крізь терни до зірок. Відео-плівки показали вам, що на континентах Землі часто лютували не тільки стихійні лиха, а й воєнні чвари…