Маруся Богуславка - Сторінка 42

Іде войною проти Лехистана,
А в нього, нене, на умі не те:
Його морочить думка окаянна —
І в нас, і в вас зневажити святе:
«З кайданів мушу розум розкувати
І кожній вірі право рівне дати.
Нема ж бо й Бога, тільки розум єсть:
У розумі і слава наша й честь».

XVI

Рятуймо ж, нене, предківщину любу,
Як турчин, сербин, так і сам козак!
Одна дорога нам через цю згубу,
Один про всіх спасенний, славний шлях!
Нехай іде народи воювати,
З неволі їх, мовляли, визволяти,
А ми зробімо, щоб він там поліг,
Щоб зникнув, як із гір весною сніг!»

XVII

«Зробімо, — миркнула, — та як зробити?»
«Ось слухай, нене: ми вже знаєм як.
Від Цареграду шлях до вас не битий,
Та й не короткий, кажуть люде, шлях.
На довгій ниві й на віку буває
Всього з людиною. Нехай вповає
Наш безувір на долю, що йому
Всміхається, прегордому уму.

XVIII

Ми ж із попом-письменником смиренно,
Як повелів закон і вам, і нам,
Сю зміркували річ, і повсякденно
Мольби возносим к Божим небесам,
Щоб світ був світом, тьма зісталась тьмою,
І щоб такою клятою войною
Безбожник нас під нозі не подав
Тому, хто й древле проти світу встав.

XIX

Мольби мольбами, нене… Ти се знаєш
І на собі, що лоба натовкла
Поклонами доземними, та й чаєш
Від рук л ю д с ь к и х рятунку і добра…
Мольби мольбами, а рука рукою.
Зорудуєм против обох войною,
Против обох обернемо той міч,
Що хоче з дня зробити темну ніч…» *

ПОСПІВ

І

Так Муза хуторна, в розлуці з рідним краєм,
Із думок, мов з перел, намистечко низала:
Тиняючись одна понад чужим Дунаєм,
Забутими себе піснями розважала.
Втішалася вона своїм сердечним раєм,
Коханим споминкам вінки густі звивала,
І, звивши запашний, пускала по Дунаю:
Пливи, віночку мій, пливи з чужого краю!

ІІ

Прямуй до руського прославленого моря,
Де славні подвиги неславою нам стали,
Де завдавали ми тяжкого людям горя,
І греків, і болгар, як турків пліндрували.
Скажи всім ягодам свого й чужого поля,
Що ми передсуди давняшні занедбали,
Що дивимось на світ, як нам велить природа
І серця правота, і розуму свобода.

ІІІ

Народи славились великими мужами
Войни й політики, науки і іскуства,
А ми пишаємось дівчатами й жінками,
Вінцями красоти, скарбівницями чувства.
Розкішне живучи раями-хуторами,
Столичного вони не знають душогубства,
Мов зорі, в чистоті круг жизні совершають,
Піснями вічними серця нам просвіщають.

IV

Ні пинда багачів, ні дика злість голоти,
Ні баламутного попівства темна сила,
Ні без путя війна, наслідниця тісноти,
Ні школа духу в них живого не вгасила.
Дознавши мук гірких, недолі і турботи,
Душа їх в небеса в самій собі зробила;
Мов райське божество, на нас вони взирають
І серцем матернім всі провини прощають.

V

Поезія й любов з колиски до могили
Серед безпутиці на путь їх наставляли,
їх душі привітні від лютості хранили,
І нам їх чистими, без плями, завішали.
Гуляв-буяв козак, — вони його любили,
Мов жертву ідольську, квітками зукрашали,
Сльозами від грязі обмивши і від крові,
Вікам новим несли благую вість любові.

VI

І се вже почали помалу вимирати
Сліпі проводирі сліпого гайдамацтва:
Перестають войну хижацьку прославляти,
Хвалитись дикостю і зрадою, козацтва.
І гасить, мов пожар, культура дух завзятий,
Насліддє темного і злого азіатства;
Пророчиці любви нову нам жизнь віщують,
До інших подвигів і слави нас готують.

VII

Настане час колись ясний, благословенний,
Що наші зіроньки все небо осіяють
І жизні ідеал, свободи дар спасенний,
Умом поезії і серцем привітають.
І зникне, мов туман, навіки морок темний,
Що блазні славою та честю величають,
І, приобщаючись релігії науки,
До всіх народів ми простягнем братні руки.

ПРИМІТКИ

1 Державець — феодал у Великому князівстві Литовському, Польщі і підвладних їм українських землях у XV—XVIII ст. Мав право довічно або протягом певного часу користуватись державними земельними маєтностями, однак не міг ці маєтності продати, подарувати, заповідати, закладати під борги.
2 Богуслав — тепер місто в Київській області. Відоме з 1195 p. У 1981 p. збудовано пам’ятник Марусі Богуславці.
3 Покрова — свято православної церкви, яке відзначається 1 жовтня за ст. ст.; встановлене на пам’ять про подію в Константинополі в середині Х ст. Під час війни з сарацинами 1 жовтня юродивий Андрій і його учень Єпіфаній побачили в повітрі Матір Божу, яка молилася за мир, розпростерши свою покрову (омофор) над християнами. Греки того ж дня перемогли. Тому церковному богослужінню в цей дань було надано особливої величності. На честь Покрови Божої Матері є акафіст (стоячий молебень).
4 Волохи — загальна назва середньовічного населення Придунайських князівств і Трансільванії, з якого сформувалися румунська і молдавська нації.
5 …на чорній раді… — Мається на увазі загальнокозацька і загальнонародна рада, в якій брали участь і представники селянства, міщан та інших верств населення, тобто «черні». Одна із найвідоміших «чорних рад» влітку 1663 p. біля Ніжина описана П. Кулішем у романі «Чорна рада. Хроніка 1663 року».
6 …в Печерському… — Тобто в Києво-Печерській лаврі, православному чоловічому монастирі, заснованому у 1051 p. Антонієм Печерським. У XI ст. став центром поширення й утвердження християнства в Київській Русі. В XII ст. дістав назву лаври, яка відіграла значну роль у розвитку освіти, науки і культури. В XVI—XVII ст. була центром антиуніатської боротьби.
7 Обозний — одна з найвищих виборних адміністративно-військових посад на Україні в XVII—XVIII ст. Були генеральні і полкові обозні. Керували артилерією, відали організацією війська.
8 Гетьман — на Україні в XVI — першій половині XVII ст. воєначальник козацького війська на Запоріжжі, глава реєстрових козаків. З 1648 p. гетьман Б. Хмельницький став правителем України. Після його смерті гетьмана обирала генеральна військова рада із наступним затвердженням царським урядом (а часом і чорна рада). Згодом були гетьмани Правобережної (до 1704 p.) і Лівобережної України (до 1722 і з 1750 до 1764 pp.). З 1708 p. гетьман призначався царем. У Польщі (XV—XVIII ст.) і Литві (XVI— XVIII ст.) — вищий воєначальник.
9 Біблія — стародавня пам’ятка писемності, зібрання різних за формою та змістом релігійних і світських книг. Творилася з II ст. до н. е. до II ст. н. е. Складається з Старого (Ветхого) і Нового Заповітів. Якщо християнська релігія визнає усю Біблію за Святе Письмо, то іудаїзм тільки Старий Заповіт.
10 І під струни про мурея, Що він бив, співати.— «Гайдамаки, як хочуть, бувало, нагнати холоду гречкосіям-доматорам, дак біжить конем з пістолем та й гукне: «У хату, мурею (турчине), а то запалю!» То чоловік схилиться попід лісою да в хату! (Так мені оповідували старезні люде.)» — примітка П. Куліша у рукописі іншої редакції (ЦНБ, ф. І, од. зб. 28365).
11 Споминати, мов Енея… — Йдеться про місію Енея (сина царя Анхіза і богині Афродіти), який після падіння Трої перебрався до Лаціуму (Італія), де його нащадки заснували Рим.
12 Ереб—у античній міфології одне із начал всесвіту: вічний морок, породження Хаосу; Ереб — батько Ефіра і Гемери, яких народила богиня ночі Нікс; підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд.
13 На Цоцорі безголов’є… — Йдеться про битву під селом Цецорою поблизу Ясс у 1620 р. під час Хотинської війни 1620—1621 pp. В цій битві польські війська С. Жолкевського зазнали розгрому.
14 Жовковський (Жолкевський) Станіслав (1547—1620) — польський державний і військовий діяч. З 1588 p. коронний польний гетьман, з 1613 p. — великий коронний гетьман, з 1617 p.— канцлер. Командував польським військом під час повстання С. Наливайка у 1594—1596 pp. Загинув у битві під Цецорою.
15 Як пани нам на Вільшанці Леєстри писали… — Йдеться про Вільшанську угоду 1617 р., укладену між П. Сагайдачним і С. Жолкевським в урочищі Суха Вільшанка на Київщині. Угода передбачала скорочення козацького реєстру, повернення нереєстрових козаків у підданство шляхти і підпорядкування Запорозької Січі Польщі. Нереєстрове козацтво не визнало цієї угоди, і вона так і не була втілена в життя.
16-17 Порта — вживана в європейській літературі і дипломатичних документах назва уряду Османської імперії, а часом і самої імперії.
18 …Роксолана друга… — Йдеться про дружину турецького султана Османа II (1605—1622) Милікію, яку П. Куліш вважав Марусею Богуславкою. Більш-менш вірогідних історичних даних про Марусю Богуславку нема. Роксоланою називалась Настя Лісовська (1505—1561) — українка з Рогатина (тепер Івано-Франківської області), дружина турецького султана Сулеймана II. У 1520 р. потрапила у татарський полон і була продана у султанський гарем. Відігравала значну роль у політиці Османської імперії. З її ім’ям пов’язано спорудження ряду архітектурних пам’яток у Стамбулі і його околицях. У тексті однієї із попередніх редакцій поеми Куліш зробив такий коментар: «Хто не знає чи забув про Роксолану, попівну-бранку з Червоноруського Рогатина, що зробилась можновладною імператрицею в султана Солимана І, нехай читає про неї в ХХХ-й главі моєї «Истории воссоединения Руси».
19 Мов за змія-людожера Дочок оддавали… — Можливо, Куліш має на увазі відомий мотив боротьби Кирила Кожум’яки (а також і Георгія-зброєносця) із змієм, в якій Кожум’яка переміг і визволив доньку князя. Легенду про Кирила Кожум’яку Куліш опублікував у «Записках о Южной Руси» (Спб., 1857.— Т. 2.— С. 27—ЗО), зазначивши при цьому, що ця легенда походить із далекої старовини.
20 Кучман, шлях Татарський… — Тобто Кучманський шлях. Одне із відгалужень Чорного шляху (починався в Перекопі, перетинав пониззя Дніпра, проходив між верхів’ями Інгульця, Тясмнну і Росі в напрямі Умані, Тернополя), яким татари ходили у свої походи в XVI—XVIII ст. на Поділля і Західну Україну. Поблизу Тернополя з’єднувався із Чорним шляхом.
21 Колись давно ми з Струсями —братами… — Очевидно, йдеться про братів Щасного і Юрика Струсів, героїв «Пісні про смерть братів Струсів» (1506). Як зазначає І. Франко, ця пісня не дійшла до нас, і тому він наводить, зокрема, таке свідчення про братів: «Того самого часу (1506) два Струсі, молоді брати і хоробрі войовники, погибли в битві з волохами. Про них іще й досі співають жалібні пісні, що в русинів звуться думами…» Далі І. Франко пише, що у битві «Щасний відразу був убитий, але Юрик (…] бився з волохами доти, доки його кінь постріляний не впав під ним» (Франка І. Зібр. творів: У 50 т.— К., 1984.— Т. 42.— С. 456, 458).
22 Волощина — Волоська земля: назва Молдавського князівства в староукраїнських пам’ятках, народнопоетичній творчості та мовній практиці українців у минулому.
23 Серп’яга (Іван Підкова; ?—1578) — один із керівників спільної боротьби українців і молдаван проти турків. У 1577—1578 pp. був молдавським господарем. За наказом Стефана Баторія страчений у Львові.
24 Вишневецькі — український дворянський рід. Найвідоміші з них:1) Дмитро Іванович (?—1563), який у 1554—1555 pp. на острові Мала Хортиця збудував замок, перебував на службі в Росії. У боротьбі за молдавський престол зазнав невдачі і був страчений у Стамбулі. П. Куліш та інші історики саме його вважали Байдою; 2) Ярема (Єремія; 1612—1651) — відзначився у війні 1648—1654 pp. на боці Польщі.
25 Люцифер — назва вранішньої зірки (Венери). В християнській традиції одно із позначень сатани. Воно йде від ветхозавітного пророцтва про загибель Вавілона (див.: Книга пророка Ісаії.— 14, 12—15).
26 Лиса гора — історична місцевість на Печорську в Києві, на південний захід від Видубичів. Назва пов’язана із старовинними легендами про шабаші відьом і перевертнів на цій горі.
27 …Кантемир, мовляли, Міч Кривавий… — У праці «Отпадение Малороссии от Польши» (М., 1888.— Т. 1.— С. 156—157) Куліш пише про нього як ватажка буджацьких татар. Уже після означених автором у поемі історичних подій Кантемир в 1624 р. був розбитий козацькими загонами С. Хмелецького.
28 …Юрові святому… — Георгію Побідоносцю. В християнських і мусульманських переказах це воїн-мученик, з іменем якого пов’язаний мотив драконоборства. Зображується, як правило, на коні. Вступив у битву із змієм-людоїдом і, перемігши його, визволив дівчину.
29 Царград — давньоруська назва міста Константинополя.
30 … до страшного суду… — у християнстві кінець світу, суд Ісуса Христа, який вдруге прийде на землю, над усіма людьми, які коли-небудь жили на світі. Для цього всі люди воскреснуть і дістануть за вироком Христа або вічне блаженство в раю, або вічну кару в пеклі.
31 Русалим (Єрусалим) — місто на півдні Західної Азії, розташоване на р. Кедроні поблизу Мертвого моря. Місце паломництва християн, іудеїв та мусульман. Поблизу Єрусалима на горі Голгофі був розп’ятий Ісус Христос і згодом похований у гробі в скелі.
32 Великдень — одне із головних свят у християнстві, пов’язане із смертю та воскресінням Ісуса Христа.
33 Святий Коран — основна книга мусульманської релігії. Складається з релігійних міфів, у яких Мухаммед висловлював своє нове осмислення навколишнього світу і людського буття. В основному склався в середині VII ст. Має 114 сур (частин), поділених на 90 мекканських і 24 мединських.
34 Самарянин — житель Самарії, спершу біблійного міста, а згодом області в Палестині
35 Осман.— Йдеться про Османа II (1605—1622), турецького султана з 1618 р. За його правління турецькі війська зазнали поразки у Хотинській війні 1620—1621 pp. Уклав у 1621 р. Хотинський мир. Згодом був убитий яничарами.
36 Добруджа — історична область між нижньою течією Дунаю й узбережжям Чорного моря. Південна Добруджа тепер перебуває у складі Болгарії, Північна — Румунії.
37 Аполлон — у давньогрецькій міфології син Зевса і Лето, брат Артеміди. Був богом музики, проводирем муз. Згодом набув дару насилати хвороби й виліковувати їх, провіщати майбутнє.
38 …на Посуллі… — Місцевість навколо ріки Сули, лівої притоки Дніпра (тепер у Сумській і Полтавській областях).
39 …діди Бояни… — Боян — славетний давньоруський співець-гусляр другої половини XI — початку XII ст. Згадується у «Слові о полку Ігоревім». Тут Боян вживається у загальному значенні: співець, гусляр, кобзар.
40 Гординщина. — Очевидно, йдеться про ординщину: період монголо-татарського іга — традиційну назву системи експлуатації руських земель, встановлену після нашестя орд Батия в середині XIII ст. Остаточно скасовано у 1480 р.
41 …із Тигра до Євфрата… — Ріки в Південно-Східній Азії в Туреччині, Сірії та Іраку. Долина рік — давній центр цивілізації.
42 Кілія — місто на лівому березі Кілійського гирла Дунаю (тепер Одеської області). Відоме з XIV ст. У другій половині XVI — на початку XVII ст. козаки здійснили ряд походів на Кілію. Найбільш значними з них керували С. Наливайко і Г. Лобода в 1594—1595 pp. Кіліімське поле згадується в багатьох народних думах (див., наприклад, «Думу про козака Голоту»).
43 Буша — місто-фортеця Брацлавського полку (тепер — село Ямпільського району на Вінниччині). В 1617 р. коронний гетьман С. Жолкевський зобов’язувався не допускати козацьких походів у Туреччину, але не зміг цього виконати.
44 …з давнезних Аравійських давен… — Тобто з часів далеких, дохристиянських, старозавітних.
45 …за Сян дорога Золотою звалась.— Сян (Сан) — ріка в Польщі на її кордоні з Україною, права притока Вісли. П. Куліш виводить цю назву через сутозолоті жупани, в які одягалися ординці, йдучи на Україну та в Польщу.
46 Гусятин — тепер місто в Тернопільській області на р. Збруч. Відомий з 1559 р.
47 Він Маріїного Сина Мав за путеводню… — Відомо, що мусульманство складалося під значним впливом християнства та іудаїзму, а сам Мухаммед часто вживав вирази із християнського вчення. В той же час така подібність пояснюється і спільністю джерел культурних традицій арабів і євреїв.
48 І як Бог сестру Адаму… — Йдеться про Єву, дружину Адама, першу жінку і праматір роду людського: «І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон і заснув він. І Він узяв одне із ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама» (Буття, 2, 21—22).
49 …світло, що з гори Сінаю… засвітилось, І вістю кроткою, благою з раю Між галілейських рибаків явилось… — Тобто голос і сила впливу Божого слова. На горі Сіпай Бог з’явився Мойсею і євреям, яких він вивів з Єгипту, у вигляді вогню і проголосив десять своїх заповідей та комплекс морально-етичних основ подальшого життя народу. Гора Сінай «димувала через те, що Господь зійшов на неї в огні» (Вихід, 19, 18). Далі йдеться про проповідування Ісуса Христа у Галілеї, зокрема його чудо на Генісарейському озері (див.: Євангеліє від св. Луки, 5, 1—11).
50 …у ковчезі Ноєвім святому… — У Ветхому Заповіті Ной — нащадок Адама в дев’ятому поколінні, правнук Єноха, син Ламеха. Персонаж повіствування про всесвітній потоп, влаштований Богом як помста людям за їх гріхи. Своїм праведним життям Ной заслужив прощення, і Бог наказав йому збудувати ковчег, узяти туди свою дружину і синів з невістками, а також «птаства за родом його, із худоби за родом її, із усіх плазунів землі за родом їх, — по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими» (Буття, 7, 20). Його сини Сим, Хам і Яфет стали родоначальниками людських рас.
51 Висів ваш Байда, Митрик Вишневецький… — Згідно із українською народною піснею «В Цареграді на риночку» («Пісня про Байду»), Байда був підвішений на залізні гаки у Стамбулі. Куліш ототожнює Байду із князем Дмитром Вишневецьким (див. драму П. Куліша «Байда, князь Вишневенький»).
52 Хасеки-Хуррем. — Так називали Роксолану, дружину султана Сулеймана II. Див. примітку П. Куліша у тексті нашого видання.
53 …город Софії, колись святої… — Йдеться про Константинополь, захоплений у 1453 р. турками і перейменований ними у Стамбул. У 532—537 pp. за вказівкою імператора Юстиніана І (бл. 482—565) був споруджений храм Софії. Вважався святинею християнської церкви до 1453 р. Згодом турки перетворили храм Софії на мечеть, а у XVI—XVIII ст. добудували чотири мінарети.
54 Аріанство — течія в християнстві, засновником якої був александрійський священик Арій (кінець III ст.— 336). Аріани заперечували, зокрема, єдиносутність Бога-отця і Бога-сина (тобто Ісуса Христа). Вселенські собори 325 і 381 pp. засудили аріанство як єресь. У дещо зміненому вигляді аріанство (як соцініанство) було відоме у Польщі, а також на Україні і Білоруси в XVI—XVII ст.
55 Несторіанство — християнська єретична секта, заснована константинопольським патріархом Несторієм у першій половині V ст.
56 Цербер — у старогрецькій міфології триголовий злий пес з хвостом і гривою з гадюк, який охороняв вхід у підземне царство.
57 Нагаї.— Тобто Білгородська орда, чи Буджацька орда, чи Орда Малих нагаїв, чи Добруджська орда — одна із ногайських орд (феодально-державне утворення кочовиків (ногайців) на території від Північного Прикаспію і Приаралля до Тури і Ками і від Волги до Іртиша). Виділилася із Золотої орди і остаточно сформувалася у середині XV ст. У другій половиш XVI ст. розпалася на Велику Ногайську, Алтннську і Малу Ногайську орду. Була у залежності від Кримського ханства і Туреччини. Кочувала між гирлами Дністра і Дунаю. Проти неї у XV—XVІІІ ст. вели боротьбу козаки. В 1770 p. перейшла під протекторат Росії. Незабаром була ліквідована.
58 …у Кафі Головешки тліють… — Кафа — середньовічна назва міста Феодосії. У XVI—XVII ст. була головним невільницьким ринком в Криму. Тут йдеться про штурм міста козаками в 1616 p., який супроводжувався великим розбоєм і руйнуванням. Тоді було визволено багато невільників.
59 А в Синопі й Трапезонті Попели біліють.— Синоп і Трапезонт (Трапезунд, Трабзон) — міста в Туреччині. Козаки у 1614 p. здійснювали походи на ці міста. Як стверджують історики, до Трапезунда не доходив ніхто з того часу, як турки оволоділи Малою Азією. Згодом козаки здобули Синоп, спалили арсенал і всі кораблі в гавані. Темі штурму міста Трапезунда присвячена «комедіо-опера» К. Гейнча «Поворот запорожців з Трапезунда» (1842).
60 Сагайдачний Петро Кононович (?—1622) — гетьман українських реєстрових козаків. Здійснив ряд успішних походів до Криму і Туреччини, очолював козацьке військо у Хотинській війні 1620—1621 pp., де був смертельно поранений. Дбав про розвиток української культури, з усім кошем вступив до Київського братства.
61 Скутар —передмістя Стамбула, розташоване на малоазійському березі Босфору.
62 Золотий Ріг — бухта біля виходу з Босфорської протоки у Мармурове море.
63 Геспер — у давньогрецькій міфології божество вечірньої зірки — найпрекраснішої із зірок. Геспер греки називали планету Венеру як вечірню зірку.
64 …мов той преславний Аль-Рашид… — Халіф Гарун аль-Рашид правив у 786—809 pp., один із персонажів «Тисяча і однієї ночі». Відомий своєю любов’ю до розкошів, науки, поезії і музики.
65 Гроб замученого Бога… — Тобто гріб розіп’ятого на горі Голгофі поблизу Єрусалима Ісуса Христа. Тепер місце паломництва християн. З кінця XI ст. до другої половини ХІІІ ст. відомо вісім хрестових походів у Єрусалим під гаслом визволення гробу Ісуса Христа від мусульман.
66 Солиман. — Тобто Сулейман І Кануні (Сулейман Пишний; 1495— 1566) — турецький султан з 1520 до 1566 р. За його володарювання Османська імперія досягла найвищої могутності і найбільших розмірів.
67 Ти з Письма Святого знаєш. Що сини Адама Прийдуть од восток і запад В рай до Авраама… — Авраам як «отець вірних» усиновляє по смерті кожного, хто увірував в істинного Бога, пригортаючи до свого лона. Див., наприклад, притчу про багатого й Лазаря (Євангеліє від св. Луки, 16, 19—31).
68 Як ми Болгарію в крові топили… — Очевидно, йдеться про похід козаків у Болгарію в 1606 р., коли вони, зокрема, взяли Варну.
69 Оборницький. — Під цим прізвищем в історії України відомий польський ксьондз, очевидець подій 20-х років XVII ст. на Україні. Під враженням маси озброєного «хлопства» гетьмана Бородавки і бурхливої атмосфери козацької ради, він писав: «Треба боятись, якби не дійшло до повстання, до селянської війни. Дуже вже вони розійшлися тут, побачивши себе в такім зборі й силі. […] Боронь, Боже, тутешніх католиків |панів] […] їм нікуди буде тікати… Все живе піднялося в козацтво» (Історія Української РСР: У 8 т.— К., 1979.— Т. 1.— Кн. 2.— С. 247).
70 …Потія вигнали киями… — Іпатій Потій (1541—1613)— уніатський митрополит (1600—1613), один із засновників греко-католицької (уніатської) церкви на Україні, активний учасник Брестського собору 1596 р. У 1595 р. разом із луцьким єпископом К. Терлецьким при підтримці ряду інших історичних осіб почав переговори з польським королем Сигізмундом III і папою про унію православної церкви з католицькою. Автор ряду полемічних творів, спрямованих проти православної церкви і протестантства. Заснував греко-каталицьку колегію у Вільні й греко-католицьку школу в Бресті В даному випадку йдеться про призначення королем у 1599 р. Потія архімандритом Києво-Печерської лаври, куди він не був допущений міщанами й козаками.
71 Рутський Веніамін (Йосип) (1574—1637) — київський уніатський митрополит з 1613 до 1637 pp. У 1628 p. провів реформу василіян, установивши центральну управу чину.
72 Успеннє. — Тобто Успення Божої Матері. Після вознесения на небо Ісуса Христа його мати постійно перебувала у пості і молитві з надією побачити сина. День її смерті був призначений самим Богом. Її тіло поховали поблизу Єрусалима в Гефсиманії. На третій день, коли апостол Хома підійшов до гробу, тіла її вже там не було. Церква вірить, що Матір Божу взято на небо. Саме свято Успення відоме з часів раннього християнства. Святкується 15 серпня за ст. ст. Йому передує двотижневий успенський піст.
73 Кунцевич Йосафат (Іван) (1580 — 1623) — релігійний діяч, активний захисник і прихильник унії. Ставши в 1618 р. архієпископом полоцьким, домігся підпорядкування своїй владі всіх православних церков і монастирів. У листопаді 1623 р. православні жителі Вітебська напали на його будинок і убили Кунцевича, а труп кинули в Двіну. Похований в Полоцьку. Папа Пій ІХ у 1867 р. зарахував Кунцевича до святих, проголосивши його патроном для Русі і Польщі.
74 Батий (Бату, Саїн-хан; 1208—1255) — монгольський хан і полководець, онук Чінгізхана. В 1236—1243 pp. здійснив похід до Східної та Центральної Європи. В 1239 p. зруйнував Переяслав і Чернігів, 1240 p.— Київ. З 1243 р. хан Золотої Орди.
75 Плетенецький Єлисей Михайлович (1554 — 1624) — український церковний культурний і громадський діяч. З 1599 p. архімандрит Києво-Печерської лаври, повернув лаврі земельні володіння, відібрані польською владою. Відкрив Києво-Печерську друкарню (1615) і надрукував 11 видань. Брав участь у церковному соборі 1596 p. у Бресті, де виступав проти унїї.
76 Тур Никифор (?—1599) — архімандрит Києво-Печерської лаври з 1593 p. Один із активних противників Брестської унії в 1596 p.
77 Печерська лавра славою покрилась… — У XVI—XVII ст. Києво-Печерська лавра була одним із центрів науки і культури на Україні. Протистояла унії. В 1615 p. було відкрито друкарню, а 1631 p.— школу. У цих закладах працювали П. Беринда, А. Кальнофойський (автор праці «Тератургима» з додатком плану Києва і Лаври) та ін.
78 …плід Агари навісної… — У Ветхому Заповіті єгиптянка, рабиня Сари і наложниця Авраама. Бездітна Сара відповідно до тодішніх звичаїв пропонує, щоб її чоловік «увійшов» до Агари з тим, щоб усиновити майбутню дитину. Після суперечок з Сарою Агара втікає. Згодом у неї народжується войовничий син Ізмаїл.
79 Менгли-Гірей (Менгли-Герай; ?—1515) — кримський хан (1468—1515) — з династй Гіреїв. За його правління Кримське ханство вело війни з Великою ордою, Польщею, Литвою, брало участь у війні Туреччини проти Молдавії. Під кінець життя Менгли-Гірея його сини здійснили кілька походів на Росію. В 1482 р. орда напала на Україну, захопила і зруйнувала Київ.
80 …вопль юроди Досифея… — Мається на увазі самаритянський претендент на сан месії, який виступив по смерті Христа. Широко застосовував місячну символіку: ЗО його вибраних учнів представляли дні місяця, а Олена — фінікійська блудниця, за аналогією свого імені з іменем Селени, — сам місяць. Згодом маг Симон (Симон-волох) відібрав у Досифея і сан, і Олену.
81 Схизматицька віра — схизма: розкол у християнській церкві (тепер вживається термін «розділення церков») у 1054 р. на римсько-католицьку і православну. На Україні в XVI—XV1I1 ст. католики називали православних схизматами (схизматиками).
82 Як смоква та Іонина в пустині. — Іона — ветхозавітний пророк. Після виконання повторного наказу Бога Яхве іде в столицю Ассірїї Ніневію провістити її знищення (через 40 років). Жителі Ніневії розкаюються у своїх злочинах, і Бог їх прощає. Через те що його пророцтво не збулося, Іона просить у Бога смерті і йде в пустиню. Однак той змушує швидко вирости над головою пророка дерево, тінь якого радує Іона. Водночас Бог посилає черв’яка, який підточує дерево, і воно гине.
83 Мов Лазаря із гробу викликало… — Лазар — житель Віфанії (біля Єрусалима), брат Марії і Марфи, які колись пригостили Христа. Його воскресив Христос на четвертий день після поховання (див.: Євангеліє від св. Івана, 11).
84 Острозький Костянтин Іванович (бл. 1460—1530) — брацлавський і вінницький староста, великий гетьман литовський. Вславився як полководець. Воював проти татар і Росії. Похований, як зазначає П. Куліш, в Успенській церкві Києво-Печерської лаври.
85 Острог — місто в Рівненській області на р. Вілії, відоме з 1100 р., значний національно-культурний центр.
86 Дубно — місто в Рівненській області на р. Ікві, відоме з 1100 р.
87 Заслав — місто на Волині на р. Горині. Колись називався Ізяславлем, відоме з 1127 р.
88 Содом—у Ветхому Заповіті— одне із двох міст (інше Гоморра), жителі яких були дуже розпусні і за це їх Бог знищив вогнем із неба. Біблія зазначає, що Содом і Гоморра знаходились у долині Сілим, де тепер Солоне море (Буття, 10, 19; 14, 2—24).
89 Торквемада Томас (бл. 1420 — 1498) — домініканський монах, керівник іспанської інквізиції. Відзначався винятковою жорстокістю. Головним у діяльності Торквемади було об’єднання Іспанії, для чого він реорганізував і розширив діяльність єзуїтів. У 1492 р. домігся вигнання з Іспанії євреїв і маврів.
90 Лойола Ігнатій (бл. 1491—1556) — іспанський теолог, засновник у 1534 р. ордену єзуїтів — католицького чернечого ордену «Товариства Ісуса» для боротьби проти Реформації і за зміцнення папської влади. Його девіз: «Мета виправдовує засоби».
91 Псальмист. — Йдеться про царя Давида, якого вважають автором «Псалтиря» або «Книги псалмів» (Старші Заповіт). У той же час ряд псалмів явно пізнішого походження.
92 …по Десні й Супою… — Десна — річка на Україні і в Росії, ліва притока Дніпра. Супій — річка у Київській і Черкаській областях, ліва притока Дніпра.
93 Лико Семен (Симеон) — похований в Успенській церкві Києво-Печерської лаври. Єпітафія йому датована 1621 р., надрукована А. Кальнофойським у його книжці «Feratourgema» (1638), с. 43—44.
94 …у Великій церкві спати вклався… — Йдеться про Успенський собор, найвідомішу будівлю Києво-Печерської лаври, її головний храм. Збудований у 1073—1078 pp., реставрований у 1723—1729 pp. Був місцем поховання визначних людей. Знищений в 1941 р.
95 …Зевесів грім…— У давньогрецькій міфології Зевс звався також Громовержцем.
96 …втопили у глибокім Пеклі, як Іуду! — Після відомої зради Ісуса Христа Іуда Іскаріот, один із апостолів, повісився. Він був проклятий Богом, як і кожен, хто повісився на дереві
97 Дніпрові пороги — виходи гранітів, гнейсів та інших порід українського кристалічного щита між містами Дніпропетровськом і Запоріжжям. Свого часу було дев’ять порогів: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець (Ревучий), Вовницький, Будило, Лишній і Вільний. У Дніпровських плавнях нижче порогів на початку XVI ст. виникла Запорозька Січ.
98 Бородавка (Бородовка, Неродич) Яків (?—1621)—гетьман запорізького козацтва, обраний наприкінці 1619 р. виписними і нереєстровими козаками. В 1620 р. Бородавку було позбавлено гетьманства, а гетьманом став П. Сагайдачний. В 1621 р. командував сорокатисячннм козацьким військом під час Хотинської війни. Закутого в кайдани Бородавку невдовзі було страчено під Хотином. У літописах зазначено, що це була кара за напади на панські маєтки.
99 Борщагівка — тепер село Погребищенського району Вінницької області, розташоване на притоці р. Росі р. Оріховатці.
100 Шльонськ — Сілезія. Історична слов’янська область у верхній та середній течії р. Одри (Одер). З 1526 р. переважну частину Сілезії захопила Австрія, після 1740—1748 pp.— Пруссія. Тепер частина Сілезії належить Польщі, частина Чехо-Словаччині.
101 …з ляхвою під Москву загнався… — Йдеться про похід запорозьких козаків під проводом П. Сагайдачного і польської армії королевича Владислава в Росію (1618 р.).
102 …Косинського добром московським Цар обсилав…— Куліш має на увазі стосунки ватажка повсталих козаків К. Косинського (? — 1593) із російським царем Федором Івановичем у 1593 р.
103 Задля Димитріїв тих підставних. — Під іменем Дмитрія Івановича (1582—1591), сина царя Івана IV Васильовича, який загадково загинув в Угличі, діяли самозванці Лжедмитрій І (? — 1606) і Лжедмитрій II (? — 1610). Лжедмитрій І протягом 1605—1606 pp. був російським царем. Убитий під час повстання в Москві. Лжедмитрій II видавав себе за російського царя, який нібито врятувався під час повстання 1606 р. В 1608 р. окупував с. Тушино, звідки робив спроби захопити Москву. Наприкінці 1609 в. втік до Калуги, де невдовзі був убитий.
104 Спогадав ти й про Остапа… — Очевидно, йдеться про київського і черкаського старосту Остапа (Євстахія) Дашкевича (? — 1535). Разом з кримськими татарами організував два походи на землі Російської держави. Історична традиція хибно вважала його першим козацьким гетьманом.
105 І самого Наливая, Що царем зовуть п’яниці… — Як пише І. Франко, «при кінці XVI ст. […] в уяві польської шляхти явився претендент на українську корону в особі хороброго вояка та козацького ватажка Семена Наливайка. До його смерті […] розійшла серед польської шляхти легенда, де він за життя велів звати себе «царем Наливаєм» і що його перед смертю посаджено на розпаленого залізного коня, а на голову вложено розпалену залізну корону (по іншій версії після такої коронації спалено в мідянім биці)» (Франко І. Зібр. творів: У 50 т.— К., 1984.— Т. 42.— С. 176). Там же Франко говорить про наявність уже в Наливайка ідеї самостійної Української держави. В той же час Франко справедливо висловлює сумнів щодо справжності таких пісень про Наливайка, пов’язуючи це із явно літературним походженням ряду пісень у зібранні Срезневського. Як зазначає упорядник тому творів І. Франка М. Яценко, про С. Наливайка все ж були складені народні пісні і посилається на «Запорожскую старину» І. Срезневського (Див.: Там же.— С. 520).
106 …«во гресях родила грішна мати!» — Вислів із п’ятдесятого псалма (Книга псалмів), християнської щоденної молитви.
107 Дике Поле — історична територія між Доном, верхньою Окою та лівими притоками Десни і Дніпра. Назва виникла у XVI ст., коли селяни почали переселятися в пониззя Дніпра і на Дон, де оголошували себе вільними козаками, впроваджували власне самоуправління, будували укріплені лінії.
108 Зефір — у давньогрецькій міфології син Астрея й Еос, брат Борея й Нота, бог західного вітру.
109 Лютерського єретицтва… — Мартін Лютер (1483—1546) — діяч Реформації в Німеччині, основоположник лютеранства Виступив проти торгівлі індульгенціями. Основним догматом лютеранства є положення про спасіння душі через особисту віру (без посередництва духовенства). Лютерани об’єднуються в національні євангелістські церкви, які входять до складу Всесвітньої лютеранської федерації (з 1947 р.).
110 І кальвін завзятих… — Маються на увазі учні і послідовники Жана Кальвіна (1509—1564), — діяча Реформації, засновника кальвінізму. Кальвін відзначався фанатичною нетерпимістю до противників свого вчення. Його діяльність сприяла поширенню протестантизму. В основі кальвінізму лежить догмат про «абсолютне напередвизначення» Богом людської долі ще до створення світу. Існує в трьох формах: реформатство, пресвітеріанство, конгрегаціоналізм. Поширений головним чином в англомовних країнах.
111 Медуза — у давньогрецькій міфології найжахливіша з трьох горгон (крилатих жінок-страховищ), погляд яких усе живе обертав у камінь. Серед них лише Медуза була смертною: Персей відрубав їй голову і віддав Афіні. З крові (чи тулуба) Медузи народився крилатий кінь Пегас.
112 Давид — цар Ізраїльсько-Іудейської держави в Х ст. до н. е. Наділений рисами епічного героя. Виходець із міста Віфлеєма, молодший син Ієсея (із коліна Іуди), пастух. У бою переміг великана-філістимляна із Гата (Гефа) Голіафа. Батько Соломона.
113 Мов сугак на вольній волі… — Тут і через строфу цитата із відповідно другого і третього днів «древнего брачного торжества» із твору П. Куліша «Хуторянка, або Співана хвала молодої перед весільними гостьми».
114 Пісень до неї пісня обізвалась… — Куліш має на увазі «Пісню пісень» («Пісню над піснями») — одну із книг Старого Заповіту.
115 Альдебаран — зірка першої величини в сузір’ї Бика, має ясно-червоне світло. Араби називали Альдебаран Абенезра, греки — Лампадіас чи Гіпохирос. Вважають, що ця зірка тотожна із духом Таштер в індусів, від якого залежить весняне рівнодення.
116 Петро Великий (1672—1725)—російський цар з 1682 р., імператор з 1721 р. Почав царювання як молодший цар разом з Іваном V Олексійовичем і співправителькою Софією Олексіївною. Поступово зосередив усю владу. Ряд енергійних заходів політики Петра І сприяв утвердженню абсолютизму в Росії. Приділяв увагу розвитку науки і культури.
117 …Велика наша Катерина… — Тобто Катерина II Олексіївна (1729—1796) — російська імператриця з 1762 р. За час її правління були оформлені станові привілеї дворянства, посилилось гноблення селян. Приєднала до Росії ряд земель. Ліквідувала гетьманство (1764), зруйнувала Запорозьку Січ (1775). 1783 р. на Лівобережжі і Слобожанщині юридичне оформила кріпосне право. Куліш загалом позитивно оцінював її правління. До наведеного Кулішем у тексті автографа свого коментаря у першодруці в ЛНВ (1901.— Кн. 3.— С. 258) Франко подав своє розуміння політики Катерини II: «З тим «великим світом» Куліш багато носився ще й у «Хуторній поезії», забуваючи, що слова «великий світ» зовсім не оригінальний український ковцепт, а давня московська титулятура царів, і що вжиті вони в українській (хто знає ще, чи народній, чи більше книжній) пісні не в значінню похвали, а в зв’язку з докором за те, що Катерина послухала графа Рум’янцова і занапастила козацькі вольности. Таке-то було все з Кулішем: загалом він відмовляв кобзарським пісням і думам усякої історичної стійности, але там, де в тих творах знаходив щось таке, що бодай здалека, вирване зі зв’язку, підпирало його хоробливо-пристрасні погляди, давав тим словам вагу і вартість більшу від яких хочете документальних свідоцтв. Таке було, прим [іром], з тим куплетом народної пісні, де буцімто українські жінки проклинають Хмельницького: «Бодай Хмеля Хмельницького перва куля не минула!» Се прокляття Куліш на всі лади повторяв і в своїх українських і в російських памфлетах, не дбаючи зовсім про те, що пісня говорить про «Хмеля-Хмельниченка», отже, по всій правдоподібностя про Юрася, а не про Богдана. Характерний приклад неоправданої заїлості Куліша против Хмельницького вказаний мною в праці «Хмельнищина 1648—1649 років у сучасних віршах», стор. 42—43».
118 Як Магомет в Медину ще втікав. — Медина — друге священне місто (після Мекки) у мусульман. Мухаммед, не визнаний жителями Мекки, знайшов підтримку в Медині, де і похований. Переселення Мухаммеда до Медини набуло в мусульманській традиції типових рис втечі пророка, як і в Біблії.
119 Всезнание обіцяв диявол Єві, Як замутив їй розум у раю…— Живучи у раю, Єва і Адам могли все їсти, крім плодів з дерева із середини саду. Змій, спокусивши Єву, змусив їх обох з’їсти цей плід, обіцяючи, що «ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (Буття, 3, 5).
120 Сатанаїл—середньовічні богомоли (єресь на християнському грунті, типологічна манихейству) говорили про Сатанаїла (Сатана плюс el, «Бог») як сина Бога і брата Ісуса Христа.