Михайло яцків. 1939
- Андрусяк Іван -в січовім маєстаті останній прихисток –
жебоніння води з паперових криниць.
це ж яким несусвіттям розпластатись ниць,
аби визбирать в небі роздерте намисто.
дзеленчання приречених варте границь –
ворожба не позначиться нервом, ні хистом.
декаданс горобця, що прижився над містом
під орудою істин таранити птиць.
я задовго живу, аби слив органістом.
розментрожене небо, прикріше за ніч,
не воздасть отруїтись во славу троїстим.
розметна й схарапуджена зграя каліч
догризає навздогадки пущену січ:
танець зношених тіней над їхнім каліцтвом