Микита Кожум’яка
- Олесь Олександр -Казка в чотирьох картинах
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Микита Кожум’яка.Батько, він же Дід.
Князь.
Княгиня.
Князівна.
Джура.
Дівчина.
Посланець.
Гонець.
Воєводи.
Сини.
Парубок.
Старий дід.
Діти.
Дівчинка.
Юрба.
КАРТИНА ПЕРША
Палати Князя.
Д і в ч и н а
Сумний наш Князь, сумний наш Князь,
Лягли йому на чоло хмари,
Неначе ждуть нас знов удари,
Неначе знов орда знялась…
К н я г и н я
Ах, я так серцем не боліла,
Коли орда в степах кипіла,
І він з мечем і на коні
Літав орлом між ворогами,
А кров червоними квітками
Цвіла на дикім бур’яні.
Тепер же я горю в огні, —
Невже віддати мушу Змію
Дочку мою, красу, надію,
Сама згубити її мушу?
Ах, краще б взяв мою він душу…
Д і в ч и н а
Лишіть! Послухайте мене:
Ще, може, лихо і мине.
Ще, може, найдеться в державі
Юнак хоробрий, молодий,
Що й сам повернеться у славі
І вславить трон ваш золотий.
Хай Змій віки уже лютує, —
Всьому на світі край свій є…
Княгине! Серце моє чує,
Що Змія лицар той уб’є!
К н я г и н я
Покинь свої химерні мрії
І в очі правді подивись:
Прийшла черга — і смерть надії,
І не змагайся, і корись…
От так колись черга настане,
І згину я, і згинеш ти…
Д і в ч и н а
Чому ж увесь народ не встане
Страшного ката розп’ясти?!
Хай має він залізні руки,
Хай має безліч він голів,
Нехай страшні народні муки, —
А ще страшніш народний гнів.
К н я г и н я
Мовчи… Бо й стіни мають вуха!..
І що, коли нас Змій підслухав, —
Удвох загинем в одну мить!
Д і в ч и н а
Ах, в серці кров моя кипить!
Коли б Князівну врятувати,
Я б не боялась самострати…
К н я г и н я
У тебе серце золоте…
Мовчи!.. Здається, хтось іде…
Дівчина, угледівши на порозі Князя, виходить.
К н я з ь
Недобрі знов у тебе очі…
Чому?! Від сліз? Не спала ночі?
Тому моя й журба подвійна…
К н я г и н я
Ні, Князю мій! Ні, я спокійна.
К н я з ь
Спокійна… ти… А де ж вона?
К н я г и н я
Сидить в задумі край вікна
І в простір дивиться кудись…
А очі слізьми налились…
К н я з ь
Невже країна вся байдужа?..
Невже у нас немає мужа,
Палкого серцем, молодого,
Який би зваживсь на двобій,
Невже не знайдеться нікого
В державі нашій молодій?!
Входить Джура1.
К н я з ь
Що сталось, Джуро? Чийсь гонець?
Д ж у р а
Атож! Від Змія посланець.
К н я з ь (до Княгині)
Іди собі в свої покої.
К н я г и н я
Ах, не минути долі злої…
(Виходить).
К н я з ь
Хм! Посланець?!.
Від Змія… Клич!
Д ж у р а
Такий він чорний, як та ніч!..
Такий зубатий та окатий…
К н я з ь
Дарма!.. Іди, зови в палати!
П о с л а н е ц ь (входить)
Наш пан, великий володар
Землі й самого пекла цар,
Прислав мене тобі сказати,
Що мусиш ти Дочку віддати.
Лишає він тобі три дні…
Оце сказать звелів мені.
А що мені сказати Пану, —
Кажи, бо так я не одстану.
К н я з ь
За три дні відповідь я дам…
Яку — твій Пан почує сам.
П о с л а н е ц ь
Гляди! Накличеш ще біду…
Дивися сам… Так я піду.
(Виходить).
К н я з ь
Щоб нарешті ката-гада
Наш позбавився народ,
Джуро, скликать воєвод!
Нині ввечері нарада!
Д ж у р а
Воєводи надворі
Ходять, радяться, міркують,
А у Змія на горі,
Кажуть, зранку бенкетують.
(Пішов).
К н я з ь
…Відчуваючи зарані,
Що у них бенкет останній!
К н я г и н я (входить)
Що, пішов?
К н я з ь
Пішов, здається.
К н я г и н я
Як у мене серце б’ється!
Що ж було тут, розкажи.
К н я з ь
Та нічого… Залиши!
Мусить бути те, що буде…
К н я г и н я
Як горять у мене груди!..
Келих випитий до дна…
Вся отрута…
(Побачила князівну).