На твердій землі - Сторінка 118
- Самчук Улас Олексійович -Але разом з цим… Добрий Боже! Чи маю право нарікати? Он той сьогодні суддя ласкаво підніс мені моє право, мої ключі до нової, гарної, багатої, великої свобідної землі, розложеної свавільно між двома океанами, як той біблійний рай між двома ріками, з якого вигньно Адама, а вселено працю, піт, розум і побудовано автошляхи від краю до краю. Побудовано право, порядок, закон. Катруся була здивована, коли зайшла вечором і застала мене не в робітні, як звичайно, а у фотелі, перед ватраном великої вітальні з пляшкою південно-африканського вина і двома чарами на столику.
— О, Павле! Що це значить? — захоплено питала вона.
— Нічого, — казав я спокійно. Ще покищо нічого. Лишень… — я налив другу чару і подав Катрусі. — Випий зі мною. Я щасливий.
Катруся брала чару, дивилася на мене питальне, ми випили, мені треба було щось казати, я вперто мовчав, заносилось на провесну, я не мав права далі зловжирати її терпеливістю, питання судді з Оквілу робилося нестерпно важливим.
Але я не міг нічого сказати, мій язик не повертався, я все на щось чекав і чогось сподівався. А що, як вона справді вернеться? Я не був від неї звільнений. Я тримався за місяці, за дні і навіть за години. Ми стояли на гострій грані, на дуже вражливому місці, у дуже діткливому становищі: чи міг би я справді залишити Катрю, наколи б з’явилася Лена? Не було відповіді і я не був рішений, я лиш відчував, мені лиш щось настирливо дошкуляло, я лиш не міг від цього звільнитися. Біля мене невідступне була Катруся. Ми їздили на танець, ми робили відвідини, ми годинами говорили про те тільки, що якась інша Катруся "не так" на мене гляьула, або якийсь інший Павло забагато притискав її під час танцю. Ми робили сцени, ми творили шекспірівські діялоги і кожну цю драму ми кінчали бурхливим епілогом у моїй постелі.
Чи в такій ситуації мала право вертатися Лена? З весною відновлялося багато роботи, ця запопадлива господиня відкривала біля дому безодню безобразної наготи, сита, пахуча земля вимагала уваги, вже у квітні ми з Катрусею почали наші муравлині заходи з лопатами, рискалями, граблями, чи то при заході сонця після фабрики, а чи суботніми та недільними днями відпочинку. Вирівнювалися и очищалися травники, закладалися нові клюмби, окопувались дерева, підстригались живоплоти. Моя робітня завалена проспектами квітярства, підручниками городництва, торбами насіння, купами коріння. Коли я торкався землі, вона хапала мене, як павук муху, і катувала мене своєю ненаситністю. Вона вимагала від мене квітів, кольорів, запахів, краси, уваги. Квіти милують зір, очищають сумління, сприяють травленню. Коли хочете бути здоровим — виходьте кожного ранку зі сходом сонця і гляньте на квіти. Привітайтесь з ними людською мовою, як зі своєю сестрою, вони вас почують, зрозуміють, дадуть відповідь на всі ваші клопоти їх рідною мовою, яку розуміє однаково Бог і людина.
У травні у мене цвіло навіть каміння. На початку травня я вже міг сидіти на своїй королівській веранді пахучою вечірньою добою після моєї фабрики, у легкій білій, розхристаній сорочці, ніби римський сенатор у своїй тозі, і любуватися запаморочливо-діловим, лагідним, упорядкованим довкіллям. Барвіли дахи котеджів, набудованих здовж долини, приїжджали, від’їжджали, або стояли непорушно в різних місцях авта, поливалися стрижені, оксамітово-зелені травники, загорялися і рівно світились широкі, відкриті вікна, веранди, хідники, вулиці.
Свіжо, красочно і мальовничо, ніби добра картина старого майстра, вражав невеликий парк моїх сусідів зліва з його рядом гостроверхих, молодих тополь і великою, як хмара, плакучою вербою з її жовтим і зеленим звисаючим галуззям. Звичайно, коли заходило сонце, на тому місці відбувалася богослужба поєднання землі і неба з великою участю робінів, кардиналів, жовтобрюшок, щигликів, які так само, як і я, любили це святочне місце.
Часто я звертав увагу на оселю сусіда зправа. Велика, гарна, нова господа, захована в яблунях саду як залишок з колишньої ферми. І вибагливий, валом, здовж межі квітник з дуже пишними мальвами, рожами, ірисами і жоржинами. Її власник — високий, костистий, повільний добродій на прізвище Фокс, за професією лісник, за походженням англієць. Весь тиждень він поза домом, приїжджає лишень на суботу й неділю, займається квітами, садом, дітьми, має гарну, русяву жінку, двоє гарненьких білявих дівчаток і великого, ясно-зеленого "Меркурія", яким кожної неділі рано, цілою родино, виїжджає до найближчої англійської церкви.
Ну і зліва, звичайно, вілла тітки Ен. Зву її віллою за її маєстатно клясичний ренесансовий портик. З весною вона плястично, фотогенічне і містерійно-мальовничо прибирає патриціяльно-імперіяльний вигляд на тлі густо-зелених, гостроверхих туй, і великих валів бузку, що заповнюють весь простір своїм прозоро-свіжим запахом і в поєднанні з цвітом яблунь, і глибиною синьо-емалевого, вечірнього неба дають настрій півдня та квітучого, томливого вдовілля.
Таке моє цьогорічне довкілля. Ще минулої весни воно було зовсім інше. Я до нього з кожним місяцем, з кожним тижнем і кожним днем все глибше і глибше вростаю і все більше і більше відчуваю його своїм.