Над Чорним морем - Сторінка 34

— Не вб’єш! Я закричу на всю пельку! Я нароблю скандалу!— репетувала Бородавкіна.

Бородавкін знав, що вона може це вчинити, і замовк.

Христина догадалась, що вони завелись і за що вийшла між ними колотнеча, прибігла до їх і насилу розвела їх і заспокоїла Бородавкіна. Вона знала, що Бородавкіна любить пограти в карти й побавитись незгірше свого чоловіка, любить кокетувать з мужчинами, зараз взяла її за руку, повела під берести й посадила за карти нібито на місце Бородавкіна.

Бородавкіна сіла за карти на зеленій траві, вгамувалась і забула і за дітей, і за сварку з чоловіком, забула навіть, за чим прийшла на Малий Фонтан. Вона сама програвала чимало грошей в карти. Бородавкін з горя пішов тим часом гуляти понад морем і думав, як би то втекти з Малого Фонтану так, щоб жінка його не вгляділа. Він боявся, як смерті, нудьги з жінкою на дачі на Великому Фонтані й був ладен утекти од неї хоч за Чорне море. Одначе жінка його, граючи в карти, не зводила з його очей, кмітила за ним і була напоготові кожної хвилини погнатись слідком за ним навздогінці.

Бородавкіна переграла одну-другу партію, нічого не виграла, а програла чимало: її взяла за серце нудьга й злість, і потягло до гурту, до веселої молодої компанії, що гуляла понад морем. Тягло її й до гарного Селаброса… Вона страх як любила гарних паничів. Бородавкіна кинула програні гроші й швиденько побігла до компанії вже веселенька та добренька.

— Чого це ви сидите мовчки, неначе школярі в школі? Паничі понасуплювались, напиндючились, не розважають дам,— защебетала вона дрібно.— Давайте лишень заспіваємо хором. Ой море, море! як гляну на тебе, то зараз співати хочеться. Я, бачте, зросла над самим морем. Було вночі чую, як під нашими вікнами стугонить і шумить море, то й не втерплю та й співаю, лежачи в постелі, аж мама моя було гримає на мене. От і тепереньки під нами шумить море, над нами чайки кигичуть. Ой, яка поезія!

Бородавкіна почала співати. Вона співала дуже добре. Її високий дужий сопрано розливався трелями поміж скелями і йшов далеко понад морем. Рибалки попіднімали голови й виглядали з-за скель, махаючи раз у раз удлищами.

Бородавкіна співала й скоса поглядала на гарного Селаброса, прижмурюючи свої темні гарні очки. Наспівавшись досхочу, вона сказала:

— Одначе вже час би й обідати. Я гадаю, кавалери будуть такі звичайненькі, що нагодують дам смачним обідом.

— Добре, добре! Такого соловейка варто нагодувати хоч і паризьким обідом, — сказав Комашко.

— Ще й напоїти шампанським,— додав Селаброс.

— Я шампанського не дуже люблю. Я люблю старе токайське,— сказала Бородавкіна з удаваною великопанською міною.

— Але тут, певно, не достанемо старого токайського,— обізвався позад їх Бородавкін.— Тут тільки пиво дуже добре.

— А ти вже й знаєш, де пиво добре?— сердито сказала Бородавкіна.

— Ого-го! Я знаю, де раки зимують. Ходім обідать, бо я страшенно їсти хочу,— сказав Бородавкін.— Що набрали своїх наїдків, то все дочиста поїли, і все повипивали, і все потріскали.

— Повипивали усе дочиста, а мені нічого не зоставили?— аж завищала Бородавкіна.

— Бо не сподівались, що ти несподівано прибудеш до нас в гості,— сказав іронічно Бородавкін.

Надійшла й Христина з залізнодорожними урядовцями. Всі пішли парами до буфету. Мурашкова якось зосталась позад усіх. Селаброс несподівано вхопив її за руку і, як п’явка, вп’явся в її руку гарячими губами. Мурашкова почутила ніби жар в руці, у всьому тілі й трохи не зомліла.

— Їдьте сьогодні ввечері додому, а як ні, то я поїду, а ви зоставайтесь в Одесі,— пошепки сказала вона йому над вухо.

— Не можу, не можу! Ви мене неначе прив’язали до себе,— ще тихіше обізвався він.

— Їдьте, бо я зараз втечу звідсіля, поїду трамваєм в Одес, а звідтіль в Кишинів,— сказала вона.

— Поїду, коли ви того хочете, вволю вашу волю— сказав Селаброс.

— Забожіться й заприсягніться, що поїдете! Аристиде, не мучте мене! — сказала Мурашкова.

Вогонь палив її. Морське вогке повітря не гасило того вогню, а неначе розпалювало його.

— Присягаюсь, божусь, що поїду, тільки любіть мене і нікого більше; мене, мене одного!— сказав Аристид.

Мурашкова побігла од його й пристала до Сані. Саня зирнула на неї й вгадала, що недавно була спотичка між нею й Аристидом.

— Ходім обідать в павільйон,— гукнула Бородавкіна і жвавенько попростувала до павільйону.

Павільйон був поставлений на стовпах в морі. Під ним билась об каміння й шуміла дрібна хвиля. До павільйону з тераси був перекинутий місток.

Огрядна Бородавкіна побігла через місток, наче молоденька панна, але зачепилась черевиком за зашкалибину в дошці й трохи не впала. Христина побігла слідком за нею, повернулась до усіх і зробила на містку кільки легеньких менуетів. Дошки під її ногами задвигтіли й зарипіли.

— Ой, будь ласка, не танцюйте, бо ще завалите павільйон, і ми шубовснемо гуртом в море,— криконув Селаброс.

— Нічого-те! скупаємось в одежі усі заразом. Вийде дуже оригінальна чудасія! а я люблю усе оригінальне, усяку чудасію,— сказала Христина.