Над Чорним морем - Сторінка 64

— Де ж Харитін Кирилович?— співав Фесенко.

— Десь гуляв з Санею над морем, отам над кручею,— сказала Навроцька.

Фесенко пильно глянув Мані в очі й почав її чарувати своїми гострими карими очима: він кинув на неї гострий орлиний погляд, а потім прижмурив їх. Маня спустила свої очі на одну мить. Фесенко липнув на неї вдруге, неначе вдарив очима. Маня дивилась на його спокійно, неначе та ягниця.

«Очі спокійні, неначе в скляної ляльки: ні добро, ні зло, ні прихильність, ні любов не світиться в їх»,— подумав Фесенко.

Маня й справді дивилась на його своїми безвинними й дитячими очима. В неї були очі гарної ситої телички.

Фесенко прижмурив очі й кинув солодкими очима на Навроцьку. Гострі Раїсині очі на одну мить стали м’які, аж солодкі.

«Стара держатиме руку за мною. Це добре. Двадцять п’ять тисяч неначе вже в мене в кишені»,— подумав Фесенко й знехотя лапнув долонею за кишеню.

— Що ж ви тепер малюєте, Маріє Харитонівно?— спитав в Мані Фесенко. — Певно, рожі та лелії!

— Тепер я малюю простіші сюжети,— обізвалась Маня й не договорила.

— І простіші й прозаїчніші,— договорила за дочку мати.— Вона малює човна на березі моря під скелею.

— О, та й це сюжет не прозаїчний: човник маленький, синє море, сірі скелі, весло на човні, кругом білі хвилі. Чую поезію!— сказав Фесенко, прикинувшись поетом.

— Шкода, що тут нема фортеп’яна. Моя Маня забуде зовсім музику. Вона вже грає Шопена,— обізвалась мати.

— Невже ви граєте гм… гм… Шопена?— аж крикнув Фесенко.— Вже дійшли до таких трудних п’єс в ваші літа! Честь вам і слава!— сказав солоденьким голосом Фесенко.

Чи трудний, чи легенький той Шопен— він не тільки не знав того, але й навіть ніколи не чув за Шопена, бо зовсім не цікавився музикою.

— Чи не думаєте, Раїсо Михайлівно, послати Марію Харитонівну на курси в університет?— спитав Фесенко.

— Борони боже!— аж крикнула Навроцька.— Моя Маня вчилась в приватному пансіоні мадам Роже і вчилась не для курсів, а для себе. Я навіть боялась дати її в панянську гімназію. Знаєте, ті гімназистки та курсистки бувають такі…

Навроцька не договорила, їй здавалось, що за тих курсисток нечля навіть говорити з порядними людьми.

— Правда, бувають такі, такі собі… гм…— і собі не договорив Фесенко й спустив очі на стіл, неначе засоромився.

— Одначе час би нам і чаю напитись, а горнична самовара не подає. Йди, Маню, проходись з паном Фесенком по садку, поки я звелю подать самовар.

Це стара Навроцька дозволила дочці таку вже вільність, що дочка на неї аж очі витріщила: «Невже, мов, я оце піду гулять сама без мами з паничем?» — неначе питали її очі в мами.

Навроцька встала й почвалала помаленьку в гостиницю. Фесенко схопився з стільця, надів циліндер, кинув зручним махом на плечі пальто з смугнастою підбійкою й попросив Маню на гулянку. Навроцька пішла в свій номер, звеліла горничній подати самовар, а сама стала за завісою коло одчиненого вікна й кмітила звідтіль за Фесенком та Манею. Вона чогось боялась, щоб Маня часом не дременула кудись, не сіла з Фесенком на пароход та не чкурнула в Одес.

Фесенко й Маня пішли стежкою, що йшла між акаціями до монастирських стін.

«Може, ця Маня тільки так собі зверху свята та божа, а в душі така розумна, гостра та начитана, як і її сестра Саня,— подумав Фесенко. — Вони ж з одного кодла, і не може бути, щоб Саня не напахала її своїм душком… Коли б часом не опектись, як я опікся од Сані».

I Фесенко задумався. Він не знав, з чого почати розмову. «А що як почну розмову за рожі та лелії, а вона мені дасть одкоша, як ота гостра Саня? — подумав Фесенко.— На кожний раз почну з поважних, високих матерій».

— Ваша сестра дуже розвита особа, начитана, дуже здатна до наук. Вона космополітка, любить усякі абстракції, теорії, та сьогочасні ідеї, та високі принципи,— почав Фесенко.

«За що це він мені торочить? Щось мені невтямки,— подумала Маня. — Що то за слова— космополітка, аб… аб… стракції, теорії?»— насилу вимовила ці слова Маня в умі.

— Гм… еге,— одказала Маня, зроду не охоча говорити. Щодо мови вона вдалася трохи в свого батька.

— А ви космополітка чи націоналка? Яких теорій та принципів ви держитесь? — чеплявся Фесенко.

Маню вразили ті терміни.

«Це неначебто французькі слова,— подумала Маня.— Треба покликати на поміч французьку граматику…» Вона кинулась в думці до французької граматики, в французьку етимологію, і не знайшла там тих слів. «Ой лишко! За що це він мене питає?» —подумала вона, а потім сказала:

— Ми… ми цього не вчили в мадам Роже.

Фесенко зареготався в душі й прикусив червоні губи.

— А ваша сестра таки любить ці терміни,— сказав Фесенко.

«Що ж то Саня любить таке чудне?— подумала Маня. —Якісь терміни… гм… чи не турецькі якісь мінарети?»

— Еге… любить, любить,— обізвалась Маня.

— Чи ваша сестра часом не соціалістка?— спитав Фесенко.

— Егеж, спеціалістка. Папа часом каже, що Саня спеціалістка, бо любить вчити в школі, каже, що й я спеціалістка, бо люблю малювати,— обізвалась Маня.