Неоднаковими стежками - Сторінка 79

Мишук вперше на віку задумавсь, аж потилицю чухав. Перед ним в думці промайнули вже забуті усякі канцелярії, вставання сливе вдосвіта в зимні місяці, хапання на службу. До його чуття неначе долетіло з повітря чиєсь гримання, якісь докори настирливого начальника.

«Тоді ж я був сам один… а тепер в мене на шиї, як важкий камінь, ота пиката та мизата жінка, ще й двоє дітей. Чи настачу ж я на їх грошей на прожиття? Оце так вшелепався ніби в якусь дряговину!» — думав Мишук, ходячи по горницях та похнюпивши голову.

А до його все доходила чутка од знайомих то звідсіль, то звідтіль, що старий Гукович замотався до решти і що банк от-от незабаром спродає Гуковичеву маєтність за довги. Мишук почав писать до Ванатовича й до інших знайомих, щоб вони попросили за його в своїх високих знайомих дать йому будлі-яку службу з доброю платою, ще й, коли трапиться, то й з скарбовим житлом та опалом.

А Мелася все надокучала Мишукові. Ця причеплива людина раз у раз чеплялась до його реп’яхом, дихала на його важким духом, гризла йому голову так, що й просвітку йому не було. Од того часу, як Мелася побачила його в Шаті за столом поруч з Каміллою-Дивом, вона зненавиділа його, зненавиділа навіть меншу свою дитину, хлопчика, що дуже скинувся з лиця на Мишука. Мишукові так остогидла Меласина разуразня лайка та завсідня сварка, що він був ладен тікать од цеї причепи хоч за тридев’ять земель, бо йому вже була невидержка довше слухать її докори, намагання й лайку. Він надумавсь покинуть її, заїхавши кудись далеко на службу.

Некрашевич, перейшовши в Київ на життя, зажив паном на всю губу: найняв здорове дороге житло, запрошував до себе усяких спортсменів, не шкодував грошей на закупку дорогих коней та на усякі спортсменські примхи. В цьому коханні в конях, в потязі до цього спорту було все його живоття, неначе він родився чоловіком, а вдався конякою. Мишук підлестився до його, як людина нібито дуже тямуща в спорті, і часто проживав в його поспіль цілі тижні та муштрував коники. В Києві його часто було видко на вулицях, вкупі з Некрашевичем, то верхи на чудових баских кониках, то на жовтій легенькій дачній повозочці, запряженій в дві парі коней впростяж. Раз вони запрягали чорні коники, вдруге запрягали гніді скакуни, а інколи муцики з куцими, пообтинатими сливе до самої рипиці хвостами.

Нарешті Мишук через Ванатовича та іншу протекцію достав-таки собі службу в акцизі в одному повітовому місті в Київщині на півтори тисячі карбованців щорічної плати, бо на його вважали, як на поважного дідича і як на досвідчену людину. Мелася не поїхала з ним на нове місце, але він, само по собі, був цьому й радий.

— Їдь сам та передніше гаразд обсидь нове гніздо, а я згодом, може, й переберусь до тебе з дітьми, — казала Мелася на прощанні.

Але в неї була інша думка в голові. Їй заманулось пожити якийсь час самостійним життям в Києві, окроми од батьків, і на все живоття жити нарізно од свого чоловіка, дати собі повну волю у всьому. Нахапавшись по газетах та по людях в салонах сьогочасних нових принципів, наслухавшись в розмовах з Марусею та з її товаришками усяких тенденцій та бажаннів молодого жіноцького покоління, вона перелицювала ті забаги та бажання по-своєму, перевернула їх навиворіт, з усього нового в ідеях молодих паннів вона тільки вподобала собі одну ідею — незалежність та вольний потяг серця й почування та — вольного кохання.

Мелася затаїла ці думки в душі й тільки сподівалась сприяючого часу, щоб сповнить палкі свої бажання. Усісвої надії вона покладала на спадки після буртянського материного дядька: на багаті Бурти та на гроші, що колись таки будуть належаться до неї. Вона гаряче бажала, щоб той старий трухлявий дід якмога швидше дав дуба. Але те порохно ледве володало ногами і все-таки животіло, на Меласине лихо.

Меласі незабаром таки поталанило. Несподівано сама доля сприяла їй. Порохня несподівано розсипалась: дядько, старий Лукашівський, нагло вмер. Його рідня з’їхалась і справила пишний похорон. Суд затвердив за Гуковичкою Бурти. Але сподіванка та надія на капітали не справдилась: в небіжчика ніяких капіталів не знайшлось, ще й Гуковичка мусила дати обіцянку виплачувать кільки десятків тисяч карбованців іншим родичам небіжчика. Старий панич ні за що не дбав, нічим не пиклювався, нічого не доглядав. Маєтність була сливе зруйнована й спустошена злодійкуватими управителями та економами, котрі переполовинили усе паничеве добро. Усі сливе віковічні дуби, граби та берести в парку на десять десятин були кимсь повирубувані. А старий не дивився і все човп, сидячи за книжками. Парк був спустошений од краю до краю, неначе по йому пройшла буря. Полів не вигноювали, хоч вигнойки валялась сила в загородах. Хліб не родив, а коли й був випадком урожай, то пашню розкрадали.

Але старі батьки й Мелася все-таки повеселішали й побадьорнішали, їм став не такий страшний продаж рідного села. Мелася почала розкидати думками та мріями широко й високо. До своїх дітей вона приставила гувернанток, німкеню й англічанку, бо діти вже добре вивчились розмовлять французькою мовою. В неї була думка, щоб діти вміли балакать на трьох мовах, як прицуцуватий старий буртянський дядько; та й вона сама навіщось вивчила всі ті три мови. Мелася зараз перебралась з дітьми в великий буртянський дім, а натомість батько думав примоститься для свого спокою в опрічному надвірному флігелі, що стояв на одшибі за бібліотекою й одним домком у парку.