Павло тичина. 1954
- Андрусяк Іван -їх невидимі прапори ще відкриті земним спокусам,
і пристанища темно-русі пам'ятають оскому гри.
тільки скали сточила гусінь, і просмолені хутори
зачаїлись на дні гори, вже й не вірячи, що озвуся.
вже обмеження на пристріт неспроможні одлити стріли,
доки тіло перейде вбрід, охолонувши, інше тіло.
невситимі прийшли з землі і насититись не схотіли –
перевага злічити тлі обереги посоловілі.
я годив їм чи не годив – не судити вам цю облуду.
непосвяченим навіть дим до зорі проїдає груди.
з-перед люду причетність суду пахне місяцем молодим.
адже скрізь, де зринають люди, уподібнюється цей дим
закосиченим їхнім снам, поколінням їхнім рудим.
тільки хто їм нагородив, що я справді служити буду