Похорон богів - Сторінка 156

— І, може, не буде оцих боліт, — сказав Доброчин старому воєводі, якого перед витятою призначив головним: то було само собою зрозуміло. — Болота й болота п’ятий день!..

Ладді пристали до острова й скинули своїх воїв, потім швидко повернулись і почали переправляти іншу пішу рать. Дружину Доброчин поки що лишав на лівому березі. Вивідники висадились у булгарських переділах і незабаром доповіли, що бачили роз’їзд навпроти горішнього краю острова. Дружині Доброчин і Претич дозволили переправитися тільки тоді, коли сторожова сотня обстежила ввесь острів. Самі піски та обрідний верболіз.

Булгари й досі нічого не підозрювали. Претич мовби сам до себе пробурмотів, але щоб світлий князь міг почути:

— Святослав перед витягою рядив сла.

Цю приказку знав кожен киянин: «Іду на вас — бороніться!» Доброчин так само ні до кого проказав:

— Був ще молодий вельми. Ратна мудрість у тім і є, щоб коротшим мечем дістати довшого. Як ото тебе мій сват Мешко у витоках Дністра.

Аж тоді глянув на шістдесятип’ятирічного великого боярина, який і досі жив пам’яттю молодих літ. Але Доброчин подумав, що з такою раттю міг би спокійнісінько попередити булгар, і він примирливо сказав Претичеві:

— Ми ще ж не виділи живої душі.

Спершу переправилася старша дружина — воєводи й решта княжих мужів, а потім у ладді й насади сіли молоді дружинники, кожен підтримував за повід свого та заводного коня, а дехто й воєводиного. По той бік острова протока була ще вужча, ніж по цей. Коли дружина та рать вилаштувались на правому березі полками, Претич почав переправляти товар. Вози накочували на ладді помостами, по два вози на ладдю й насад, а волів погоничі гнали у воду в ярмах і хапалися за їхні хвости.

Раннього надвечір’я, коли сонце почало хилитися за верхні острови, що тяглись угору нескінченною вервечкою, воєвода сторожового полку доповів:

— До Дрестра версти чотири.

Доброчин звелів далі не йти. Це було на догоду Претичевим спогадам, які мали здатність пекти. Коли після переправи минали село Остров, Претич звелів узяти там кількох вилицюватих булгар, схожих на печенігів. Тепер ці люди зізналися під батогом, що дрестрськии коміт усі дні пильно стежив за київською раттю, а в Дрестрі сидить сам цар Самуїл.

Це для Претича було цілковитою несподіванкою, а Доброчин зрадів:

— Я досі не бачив живого царя в очі!

То був явний жарт, але Претич міг би заприсягтися, що світлий князь має якусь дальшу ціль.

На цю витягу він сам підбив Доброчина, а тепер могло вийти так, що світлий князь дав себе підбити цілком свідомо. Євнух паракімомен Василій просив у київського князя спомоги супроти булгар. Він посилався при цьому на добролюбне звіщання Святослава з Іоанном Цімісхієм. Звіщання по суті давно втратило вагу, бо паракімомен власною рукою заколов царя Іоанна Цімісхія, Святослава ж убив сам Іоанн, підкупивши печенізького Курю-хана, хоч те саме вчинив уже був і Свенельд, пообіцявши віддати за ханича свою онуку.

П’ять років тому Доброчин відмовив наставникові грецьких царчуків, бояри київські думали, що він одмовить і тепер, але Доброчин зненацька згодився. Це сталось у кінці Новорічних свят. Паракімомен вустами свого сла — архімандрита Грека Мудролюба — просив надіслати до города Несебра шеститисячний полк, який мав зустрітися з грецьким полком на початку цвітня. Претич сказав:

— Для чого тобі звіщатися з тим убивцем? Коли надумав піти за Дунай, ходімо собі, без греків. Заодно і грекам допечем!

Претичеві свербіли старі рани, але Доброчин відповів:

— Рать — діло темне. Ніколи не знаєш наперед, хто візьме гору в битві. А євнух судить нам золото й срібло: Грек Мудролюб уже дав дванадцять тисяч гривних, а ще сорок вісім тисяч дасть їхній корсунський протсвон. Шістдесят тисяч на дорозі не валяються. Так я кажу чи не так?

Він за звичкою хитро скалив око. Тоді далі цієї розмови справа не пішла, а Претичеві ще дужче засвербіли старі рани, й він сам умовляв Доброчина аж до кінця свят. Світлий князь урешті піддався на вмовлення, а тепер Претич відчував, що Доброчин не тільки прикидавсь неохочим, а все вже вирішив був сам і давно.

Копати рів закінчили пізньої ночі, насипавши над ровом височенний рихкий вал, який утоптали тільки вгорі та ззаду, а обидва проходи заставляли рядами возів. Київський стан тепер нагадував добре зладнану міцну твердиню, яку нелегко було взяти не тільки мечем, але й хитрістю та несподіванкою.

МІСЯЦЯ ЦВІТНЯ
У ЮРІВ ДЕНЬ

Трупи попалили ще вчора звечора, справивши бучні поминки над спільною могилою полеглих у січі киян, і тепер околиці Дрестра нічим не нагадували січового поля. Рать обрилася навколо східної й західної городських стін, а дружина стояла просто перед брамою, взятою на замок.

Доброчин, Претич і Ян Усмошвець ішли вздовж двох рядів булгарського полону.

— А ці геть-чисто як ми. Зовсім не нагадують печенігів, — сказав світлий князь. — Тільки чорнявих трохи більше. — Він згадав отих кількох булгар, що їх Претич був узяв у недалекім селі Острові: ті були вилицюваті й скидалися на печенігів та чорних круків. Старий воєвода, як давній знавець цієї землі, пояснив світлому князеві, що в цих східних волостях простий люд особливий: то справді колишні степовики, прийшли сюди з-над Волги, а ці полонені ратники, певно, з полудневих і західних земель.