Похорон богів - Сторінка 226
- Білик Іван Іванович -А кияни чекали, що царівна врешті підведеться й першою вклониться київським князям.
Царівна нишком глянула на сивобородого патріарха, але той похмуро й розгублено мовчав.
Тоді вона подивилась на киян і дуже швидко збагнула, котрий з них її майбутній муж. У нього були довгі майже чорні вуса, а з голеного тім’я звисав поза вухо в’юнистий вуж коси.
Цю ознаку скіфських царів у Константинополі дуже добре знали.
В тих двох старших такої ознаки не було.
Царівна ще дужче розхвилювалася. Потім її охопив жах. Вона відчула, що переступила якусь незнану, не дозволену їй межу, хутенько підвелася з нош і вперше в житті глибоко вклонилася. Тоді з надією глянула на Володимира та на тих двох.
Цупкий Володимирів погляд змушував її схилятися. То був погляд наймогутнішого й найстрашнішого в світі царя, перед яким схилився навіть Константинополь.
Потім царівна глянула ще раз і не повірила сама собі. Жорстокість в очах її нового повелителя поволі танула, натомість зродився усміх на вустах. Тепер це був юний добрий велетень. Царівна відчула в собі приплив нових надій і нових сил. Це здавалося незбагненним.
Вона щиро подивилася в очі всім трьом. Ті стримано відповіли на глибокий уклін царівни, Ждан же знову ледь чутно прожебонів:
— Добра ознака. Пихата Візантія вклонилась Русі.
Царівну ввели у хором топарха, де вона мала витати до того дня, коли патріарх Николай обвінчає її з Володимиром і помаже Володимира імператором.
Ждан сказав:
— Думав побачити якесь опудало, а воно ще й нівроку дівка вдалась.
Сьогодні за всіх висловлювався Ждан Будимирович.
Пізнього вечора прибув Звенко Претич зі своїм полком.
Доброчин звелів йому після злюбу та коронації вертатися до Царягорода. Київ домігся свого — Київ міг бути великодушним і щедрим.
Та ледь після півночі Доброчин залишився сам, у нього знову з’явилось оте відчуття похорону, що посіло було його сьогодні на Чорній косі, коли погляди п’ятдесяти тисяч людей були спрямовані в море. Завтра чи позавтра мав нарешті відбутися так довго виборюваний шлюб. Уперше варварський архонт родичався з піднебесним імператорським домом: київський князь ставав рівним з грецьким царем.
А за це довелося сплатити дорогу ціну. Після шлюбу та вінчання Володимира на імператорство відбудеться найстрашніше: хрещення Русі. Похорон усього дотеперішнього, чим жили земля й люди протягом багатьох-багатьох віків, а може, й не одне тисячоліття, від батька до сина передаючи дідній уклад і закон. У раптовому пориванні Доброчин поклав руку на руків’я меча й моторошним шепотом, од якого по спині пробіг мороз, урочисто поклявся, що зробить усе-все, аби те переродження відбулось якнайлегше й найбезболісніше, щоб деревляни й поляни ніколи не забули й своїх давніх богів.
Боги живуть тисячами років, думав Доброчин, і все-таки ніщо в світі не буває вічним, усьому рано чи пізно має прийти кінець, навіть безсмертю небожителів. Колись постаріється й помре і цей грецький бог, який тепер лише входив у силу. А зараз відбувався похорон старих богів.
В літо 1500-е
від нашестя Дарія,
а від укнязкіння Кия в Києві 506-е,
а від нашестя варягів 106-е,
а від вигнання варягів 8-е,
а від вінчання Володимира царем-імператором усієї Русі 1-е,
а від народження грецького бога Христа 988-е.
Хрестилася Руська земля. Заплакав многий люд київський, говорячи: «Настав кінець світу й кінець нашим богам!» І ходили кияни городом і Подолом і ревно голосили.
Котрі ж хрещені з давніх літ — ці співали й веселилися, кажучи: «Попалимо й поскіпаємо богів поганських на Священному горбі!» Я ж убоявся гніву невіголосів, викопав Дажбога золотого вночі, й пропустили мене через Подільську браму вірні люди, котрі шанувалв дідній закон, і поніс я Дажбога до Хрещатого яру, й вирив яму глибоку під кручами, й схоронив там, нема-бо нічого вічного під небом і на небі. Я дійшов цієї думки за довгий свій вік, і я також стомився. Віддамсь увечері хвилям священного Дніпра, сина великої Словути.
Пьсав Стан Велесь.
1971-1985 рр.
Примітки:
[1] Хорив — семітськими мовами буквально — Свята, або Божа, гора. В біблії — друга назва гори Сінаю.
[2] Третяк — трирічний бугай.
[3] Берковець — міра ваги, 10 пудів.
[4] Ряси — серги.
[5] Сустуга — широка масивна оздоба, пектораль.
[6] Медуша — комора. Розташовувалася під клітями, тобто на першому поверсі будинку.
[7] Поруб — підвальне приміщення.
[8] Верв — хліборобська община.
[9] Скіт — скарб.
[10] Котори — сварка.
[11] Перевісище — сітка для ловіння птахів.
[12] Корокота — судоми.
[13] Цір — натерта горючою речовиною конопляна мичка.
[14] Пруги — сарана.
[15] Поприще — відстань, яку військо долало за один день.
[16] Тобто о 10-й, бо день, вважалося, починавсь о 6-й ранку.
[17] Вирник — збирач данини.
[18] Мостник — старший на будівництві мостів.
[19] Городник — старший будівничий оборонних споруд.
[20] Урок — податок.
[21] Таль — заложник.
[22] Кови — лукавства; звідси давньослов’янське «коварний».
[23] Багаїни — менші бояри.
[24] Боїли — значні бояри.
[25] Коміт — управитель області.
[26] Сторонь — мішень.
[27] Тагма — частина, в широкому розумінні — полк (гр.).
[28] Гетерія — особливе військове з’єднання (гр.).
[29] Топарх — городський посадник (гр.).