Повернення - Сторінка 2

— Багато води спливло з того часу, як Артур помер, а ти був приспаний у Пагорбі. Про тебе забули, лишилися тільки легенди, але ти в них — не такий, як у житті. Тому й каміння. Їх лякає одна лише думка про те, що навіть великий Мерлін, чаклун і провидець, може постаріти. Вони ладні вбити тебе, аби тільки залишився твій образ. І якщо дати їм таку можливість, вони так і вчинять.

Старий звів на Генріха розгублений погляд:

— Але чому? Адже ти знаєш, що мою могутність іще можна повернути. Ти, королю, ти напевне знаєш: справа лише у моєму амулетові. Ним не може скористатися будь-хто інший, окрім мене, він має зберігатися де-небудь у Камелоті. Троянда, яскраво-червона троянда, що ніколи не в’яне і ніколи...

Несподівано його погляд упав на квітку, що стирчала з дірки в куртці Генріха.

— Камелота більше немає, — різко мовив король. — А амулет — ось він, зі мною. Але за ці роки він уже втратив усі свої магічні властивості. А ми дуже давно відмовилися від послуг магів. Це надто клопітно і ненадійно. Я намагаюсь пояснити тобі те, у що ти не хочеш повірити — ти нікому тут не потрібен. Світ живе інакше, не так, як це було за артурових часів. Так, ви обидва, і ти, і Артур, потрібні людям — але тільки як символи. І народ хоче вірити в те, що ви коли-небудь повернетеся — однак ніколи не допустить, щоб ви повернулися насправді. Ви добре слугуєте як герої казки. Як дійсність ви нікому не потрібні.

— Дай! — очі старого блищали, він простяг свої висохлі зморшкуваті руки живої мумії, вони тремтіли. — Дай! Дай мені її! Дай!

— Повторюю, вона вже втратила усю свою силу, — сказав король.

— Утім, — додав він, трохи поміркувавши, — я дам її тобі. Бери.

Він витяг троянду з дірки, вколовся шпичаком і роздратовано поклав скривавлений палець до рота. Іншою рукою Генріх передав троянду старому, і той обережно, наче немовля, прийняв її.

Король зачудовано спостерігав за тим, як старий намагається щось вдіяти. Генріх не знав, що саме, та й не бажав втручатися у справи чаклунів. Хоча сучасні чаклуни були незрівнянно слабкішими за цього.

Старий вовтузився з квіткою довго, близько години. Весь цей час король змушений був чекати. Він чекав. До обіду з послом було ще далеченько. А у нього залишалася тут незавершена справа.

Через годину старий визнав свою безпорадність. Він розпачливо похитав головою, але мусив змиритися. Силу втрачено. Схоже, втрачено назавжди.

— Не можу, — прошепотів він, повертаючи троянду Генріхові. Той причепив її на куртку і присів біля старого.

— Ну і що тепер? — запитав король. — Що робитимеш тепер? Адже померти ти можеш лише за власним бажанням. Отож попереду іще багато років. Де ти думаєш їх провести?

Старий деякий час мовчки блукав спустошеним поглядом по камері. Потім звів очі на Генріха:

— Ніде. Ти ж можеш принести мені мотузку і стілець, чи не так?

Король скривився:

— Навіщо? Життя прекрасне, навіть без чаклунства.

— Ти не розумієш, — похитав головою старий. — Той, хто колись був Мерліном, не зможе жити простим жебраком.

— Чому жебраком? Радником короля, наприклад.

— Той, хто колись був Мерліном, не зможе жити простим жебраком, — повторив старий. — І простим радником короля — теж.

— Гаразд, — зітхнув Генріх. — Але чому мотузка? Чи не простіше трунок?

— Не подіє, — криво посміхнувся старий. — Я знаю.

Генріх мовчки кивнув і піднявся.

— Може, іще чогось? — запитав він наостанок.

— Більше нічого, — відповів старий. — Більше нічого.

Король вийшов з камери і замкнув за собою двері на ключ, що залишив йому вартовий. У сторожці він віддав відповідні розпорядження й пішов до кімнатки, де лежав його одяг, щоб перевдягнутися.

"Все-таки, люди не брехали, — думав Генріх, крокуючи довгим тюремним коридором. — Це насправді був він. І, дякувати Богові, я врятував державу від цієї небезпеки. Усе вийшло навіть легше, аніж я планував. І дякувати Богові".

Він витяг із дірки в куртці троянду, знову вколовся, вилаявся і жбурнув квітку на підлогу. Потім наступив ногою, розтерши ніжні пелюстки в яскраво-червону пляму. І пішов далі, думаючи про іншу троянду — ту, що вже кілька століть зберігається під ковпаком в забороненій башті, свіжа, як і в давні часи, які перетворилися тепер лише на красиві легенди. Красиві легенди про короля Артура, про лицарів Круглого Столу і могутнього чаклуна Мерліна.

У далекій камері гепнувся на кам’яну підлогу кривоногий стілець і худорляве старече тіло захиталося у мотузяному зашморгу.