Про гетьмана Сагайдачного - Сторінка 4

Сагайдачний i пiсля цього не всидiв довго на Січi, а як тiльки минулися яснi та зорянi лiтнi ночi, знову опинився з запорожцями на Чорному морi i почав руйнувати малоазiатськi турецькi городи. Набiгли було пiд той час на козакiв шiсть великих турецьких галер та ще мало менших, та Сагайдачний їх погромив i при тому три великих галери втопив. Довiдавшись пiсля того од бранцiв турок, що султан весь свiй флот послав до Очакова, щоб там перейняти козакiв, Сагайдачний повернув з Трапезонда на необоронений Царгород i, наробивши там шкоди, спаливши Скутару та нагнавши на туркiв страху, повiв козакiв додому не поуз Очакiв, а повернув на Тамань, а од Таманi переплив Азовське море упоперек i, пiднявшись у степ чи рiчкою Бердою, чи Молочною, перетягся з чайками на Кiнськi Води.

Тут козакам трапилася несподiванка. Турецький паша Ібрагiм, що його султан послав пiд Очакiв стерегти козакiв, опасуючись собi од султана кари за те, що не вловив їх, пiднявся на сандалах та на човнах угору Днiпром аж до Запорозької Сiчi, що була пiд той час на Базавлуцькому островi при устi Чортомлика. На Сiчi пiд той час козакiв було всього сот три, бо всi, хто не буз у походi з гетьманом, зважаючи на пiзню осiнь, вже повиходили зимувати на Україну. Гармат годящих теж на Сiчi не було, бо всi були на чайках, так що, не маючи чим одборонятись, запорожцi покинули Сiч i засiли у плавнi.

Таким чином паша Ібрагiм, без опору увiйшовши в Сiч, спалив куренi й церкву i, знайшовши всi негодящi, покинутi запорожцями гармати, узяв їх, щоб похвалитись султановi.

Пiсля того, опасуючись здибатись з Сагайдачним на Днiпрi, Ібрагiм-паша не поплив до Очакова Днiпром, а надумав проплити Кiнськими Водами; на тiй рiчцi бiля Великого Лугу якраз i натрапив на запорожцiв, що верталися з Сагайдачним на Сiч. Зчинився великий бiй, щасливий для запорожцiв, — вони оточили туркiв з усiх бокiв i вигубили всiх до одного.

Наблизившись до Сiчi й побачивши, що вона зруйнована, Сагайдачний не схотiв наново будуватись на Базавлуцькому островi. Той острiв був невеликий i щодалi дужче змивався Чортомликом. Сiч була така тiсна, що коли козацтво збиралося на велику раду, то доводилося всiм переїздити човнами на берег i там закладати коло. Сагайдачного манило на бiльшi простори, де можливо було б закласти велику й мiцну Сiч, i за згодою товариства вiн пiднявся чайками Днiпром угору до острова Хортицi i став кошем на руїнах городкiв одного з перших козацьких гетьманiв — князя Вишневецького-Байди.

Скелювата голова острова Хортицi, що високою горою пiднiмається мiж двома широкими половинами Днiпра, давно була мила Сагайдачному, бо взагалi на всьому великому Днiпрi немає чарiвнiшого мiсця. Треба гадати, що пiд час перебування Сiчi на островi Хортицi, проти голови її, на лiвому березi Днiпра, у дубовому гаї, Сагайдачний мав власну хату, бо й досi та мiсцевiсть, де був гай, зветься Сагайдачним. У тому гаї, що вирубаний тiльки бiля 1908 року, була бiля Днiпра велика скеля, що й зараз зветься Середньою скелею, а на версi тiєї скелi лежав чималий довгий камiнь, оброблений на турецьку софу, i той камiнь ще року 1877-го звався лiжком Сагайдачного. Певно, великий запорозький гетьман любив сидiти на Середнiй скелi i любовати звiдтiля на Сiч, на блискучий Днiпро та на пречудовi скелi, розкиданi понавколо голови Хортицi.

Проти Сiчi, в устi рiчки Середня Хортиця, що впала в затоку з пiскуватими берегами, стояли за часiв Сагайдачного всi запорозькi вiйськовi чайки. Тут же вони лагодилися i навiть будувалися новi. Це стверджується тим, що на цьому мiсцi i зараз, коли веснянi води змивають пiски берега, з-пiд пiску виглядають на свiт Божий декiльки чорних, як вугiль, але мiцних, як залiзо, запорозьких чайок. Виглядають iнодi ребра чайок iз пiскiв устя рiчки Верхньої Хортицi, де тепер так звана Царська пристань.

Пробула Запорозька Сiч на Хортицi недовго, бо коли пiсля смертi Сагайдачного почалися вiйни козакiв з Польщею, запорожцi, опасуючись нападу полякiв на Хортицю, перейшли з Сiччю на краще захований серед Великого Лугу острiв Буцький, або Томакiвський.

Славнi походи Сагайдачного на туркiв та татарiв високо пiднесли славу козацтва. Чутка про запорозьких козакiв, що в’їдалися в саме серце бусурманського свiту — Стамбул, пiд той час як iншi народи Європи з їхнiми великими армiями й флотами не насмiлювалися вже про те й мрiяти, розiйшлися по всьому свiту, i спiлки з Вiйськом Запорозьким почали шукати не тiльки близькi сусiди України — Москва й Молдава, а й далекi — як iталiйцi, нiмцi й шведи. Та тiльки польський уряд дивився на ту козацьку славу лихим оком, бо, з одного боку, походи Сагайдачного на Чорне море дратували турецького султана i вiн, маючи Польщу за зверхника козакiв, погрожував королю Жигмонту вiйною, з другого ж, польськi пани й магнати, власники українських земель, вимагали од короля, щоб той вгамував козаччину, бо селяне, їхнi пiдданцi, пiд впливом козаччини не хотiли їм коритися i або бунтувалися, або тiкали на Запорожжя.

Король Жигмонт був запеклим ворогом українського народу взагалi, а козакiв, як оборонцiв українства i православної вiри, ненавидiв зокрема. Пiд впливом панських домагань вiн вислав на Україну комiсарiв разом з польським вiйськом, щоб зменшувати кiлькiсть козакiв i доводити українську люднiсть до покори панам. Тi комiсари вимагали од козацької старшини й Сагайдачного, щоб вони вирядили з вiйська всiх новоприбулих людей, щоб зменшити кiлькiсть козакiв до одної тисячi i щоб не смiли зачiпати туркiв. Щоб не доводити вiйни з Польщею, Сагайдачний дав обiцянку комiсарам, що пiдпише згоду на їхнi вимоги, та тiльки не на всi, а поїде просити короля про змiну деяких пунктiв умови, i таким способом одтягав справу, сподiваючись, що тим часом пiдскоче якась вiйна i козаки знову будуть потрiбнi Польщi, поки ж вiйна минеться, то забудуться й тi комiсарськi вимоги.