Рекреації - Сторінка 4

— У нього зараз останні репетиції, приготування. Тому всі питання вашого влаштування і подальшого перебування на святкуванні він доручив мені… Власне, поки що за нашим розпорядком вільний час. Бо саме свято почнеться тут, на площі, десь так за чотири години, між дванадцятою й першою ночі…

— Слухайте, це цікаво, — густим акторським голосом втрутився Мартофляк, який перед тим мовчки гортав святочний проспект, і почав читати його вголос:

"ШАНОВНА ГРОМАДО, СПІВВІТЧИЗНИКИ, ПАНОВЕ-ТОВАРИСТВО!

Дочекалися й ми тії днини, коли чорні сили зла і реакції, поборювані Світлим Козацьким Духом, затремтіли й жахнулися! Маємо вирішальну нагоду показати самим собі і всьому цивілізованому світові, яких славних Батьків ми діти й чия гаряча Кров струменіє нашими жилами. О цій порі нам дуже потрібне свято, яке об’єднає всіх нас в неподільному пориві творення і будування. Древній і вічний, як сама наша багатостраждальна історія, Чортопіль гостинно запрошує веселитися. Дух повинен воскреснути!

Істинна суть нашого дійства — перемога над Смертю. Це добре розуміли ще наші предки — славні козаки-запорожці, спудеї, духовенство й міщанство, коли щороку в кінці травня — цього казкового на нашій землі місяця Пробудженої Природи й зеленого райського буяння — проводили свої рекреації — народні карнавальні дійства зі співами, танцями, читанням віршів і театральними виставами. Розкріпачені душі торжествували своє оновлення, Вільний Сміх і Розкута Поезія злітали понад грішною землею, і відступала підла Костомаха під невблаганними ударами Людського Безсмертя.

27 — 28 травня в Чортополі відбудуться вперше за двісті років повернуті народові рекреації під загальною назвою "Свято Воскресаючого Духу". Це свято стане першим кроком у відродженні давніх і прекрасних традицій нашого народу. Запрошуємо всіх у Чортопіль!

У ПРОГРАМІ СВЯТА:

Науково-теоретична конференція "Свято, яке завжди з нами" (доповіді й виступи визначних філософів, економістів, екуменістів, пара — і психологів, історіософів, астрологів, політологів, народних депутатів, гіпнотизерів, деміургів та ін.) — 27 травня, зал засідань міськкому Компартії України, початок о 16 год. Урочиста літургія й новоосвячення церкви Воскресіння — пам’ятки дерев’яного зодчества XVIII ст. — 27 травня, церква Воскресіння в Чортополі, початок о 19 год. Виступ фольклорного колективу "Золоті дримбарі" Чортопільського районного будинку культури — 27 травня, приміщення кінотеатру "Росія", початок о 20 год. Конкурс бального танцю — 27 травня, приміщення кінотеатру "Росія", початок о 20 год. Демонстрація художнього кінофільму "Еманюель-4" (виробництво Франція) — 27 травня, приміщення кінотеатру "Росія", початок о 20 год. 0 год. 30 хв. 28 травня — початок карнавального дійства на площі Ринок: конкурс анекдотів, ораторія "Дух, що тіло пре до бою", вибори Королеви Свята "Суперпанна", перетягування канатів і ковдр, акробатичні етюди, апокрифічні розваги, театральна вистава-містерія "Любов к Отчизні де героїть", танці, жарти, любощі. Святковий ярмарок на площі Ринок і під церквою Воскресіння — 28 травня, з 10 год. Хресний хід до Писаної Скали з виходом на вершину — 28 травня, формування колон при початку вулиці Дзержинського о 13 год. Рок-фестиваль "Презентація трупа" (беруть участь групи "Доктор Тагабат", "Розбиті яйця", "Левіафан", "Оргазм", "Смерічка" та ін.) — 28 травня, околиця Писаної Скали, початок о 15 год. Вечір поезії "Ми є, тому що нас не може бути" — стадіон "Трудові резерви" м. Чортополя, початок 28 травня о 20 год. Заключні акорди свята: величавий мітинг протесту і сакральний бенкет на схилах Річки, омовіння тіл, Великі Вогнища. У програмі Свята можливі сюрпризи.

ДРУЗІ! Воскресіння нашого Духу, а з ним і остаточне визволення стають реальністю. Ми спроможні перемогти і ми переможемо! Веселітеся — розвеселитесь! Слава Україні!

ОРГКОМІТЕТ

Головний режисер-постановник Свята — Павло Мацапура.

Художники-постановники — Кауфман і Кох

ОРГКОМІТЕТ висловлює щиру вдячність і глибоку відданість спонсорам свята: кооперативу "Металіка" (м. Чортопіль), спільному підприємству "Інтерсекс" та особисто панові Франкові Попелю (Швейцарія).

— І що ви тепер на це все скажете, друзі? — Мартофляк обвів усіх запитальним поглядом.

Друзі, які вже мочили вуса переважно у другому кухлі, сказали на це приблизно таке:

— Неслабо!

— Маразм!

— Дурхата!

— Ваш Мацапура, здається, остаточно зшизів, — підсумувала Мартофлякова Марта.

Але всі ці відгуки означали не що інше, як радісне схвалення, і Мартофляк лишився задоволений тим ефектом, який справило на присутніх його майстерне соковите читання.

— Ми з Грицем скажемо навіть більше. Той пан Попель зі Швейцарії, про якого там згадано як про спонсора, — наш добрий товариш. Дорогою сюди він подарував нам по гандону і взагалі обіцяв запросити до Америки, — подав довідку Немирич.

— Справді? — зацікавилася Марта.

— Не хвилюйся, Мартусю, ми обов’язково візьмемо з собою твого чоловіка. До речі, ти сьогодні чарівно виглядаєш, — і Немирич лизнув її в руку.

Марті це було приємно, але вона навіть не подала вигляду:

— Мій чоловік вже має запрошення до Америки.

— Старий, привези мені звідти іграшкового члена, — заканючив Хомський, — пам’ятаєш, у мене був один такий. Його можна наповнювати теплою водою. Але якась погань вкрала його, певно, в гуртожитку…

— Певно, якась дівчина, — здогадався Мартофляк.

— А твій власний ще при тобі? — майже одночасно спитали Немирич і Гриць.

— У цьому можна легко переконатися, хлопці, — зверхньо відповів Хома, — ляжемо сьогодні разом — і переконаєтесь.

— Боюся, що лягати нам просто не доведеться, зважаючи на насиченість програми, — відвів убік від неприємної для Мартусі теми Мартофляк.

— Якщо так, то на біса ми їхали, ще й презервативи з такими труднощами діставали? — скипів Гриць.

— А чи тебе хто просить увесь час валандати по тому святі? — слушно зауважив Хомський. — Знайдеш собі першу-ліпшу суперпанну — і вперед. Кожен з нас вільний у своєму виборі. Невільні люди не створять вільного карнавалу. Хочеш бути вільним — будь ним.

— Я цілком згоден з Хомою, — поважно розсудив Мартофляк, але тут-таки наткнувся на колючий Мартин погляд.

— В якому сенсі? — поцікавилася вона.

— В тому, що коли схочу напитися, то нап’юся — і гаплик!

— Не ображай жінку, старий, вона сьогодні просто казкова, — милосердо втрутився Хомський і поцілував Марту у щічку.

Тим часом Білинкевич, який знав, що йому доручено супроводжувати видатних поетів сучасності, і який знав, що супроводжує їх, цілком не знав, як реагувати на всю цю досить відверту паплянину і тому почувався трохи ні в сих ні в тих. Він, щоправда, пробував усміхатися і розуміюче кивав головою, яка, щоправда, вже починала потроху боліти — чи то від розкішного чортопільського пива, до якого не звик юний комсомольський ватаг, чи то від надміру тютюнового диму, котрий аж виїдав очі. Скориставшися паузою, що на хвилину запала в дружній гутірці, Білинкевич вирішив з’ясувати одне питання, яке, вочевидь, уже давно його мучило:

— А ви не скажете, над чим зараз працює поет Микола Нагнибіда?

— Знаєш, старий, він, здається, помер років тому тридцять, — люб’язно пояснив Немирич. — Проте цілком можливо, що він і зараз над чимось працює, хоча ніяких вістей від нього поки що нема.

— Як помер?! — щиро злякався Білинкевич. — Та він же ще минулого року приїздив сюди з виступами! Я слухав його лекцію в будинку культури…

— Те, що ти зараз кажеш, Іванку, цілком могло мати місце — в певному розумінні поет Микола Нагнибіда вічно живий і всюдисущий, як Крішна, — толерантно відказав Юрко.

Однак, не будучи все ж задоволеним такою відповіддю, Білинкевич продовжив літературну дискусію:

— Він ще потім вечеряв у ресторані "На Ринку", тут, поруч із пивбаром… Замовив собі шніцель по-гуцульськи… І з’їв його…

— Тобто, якщо я тебе правильно зрозумів, ти вважаєш, що то був не дух, а цілком земний чоловік із м’яса й лімфи? — уточнив Немирич.

— Ну так.

— А може, ти сплутав його з якимось іншим великим поетом?

— Та як я міг сплутати, коли особисто замовляв для нього місце в готелі!..

— Тоді це якийсь інший Нагнибіда, теж поет, — висловив припущення Гриць.

— Точно! — зрадів Білинкевич. — Так воно, мабуть, і є!

І тут же він поставив нове важливе для себе запитання:

— А чи правда, що письменника Костюченка в Києві збила легкова машина, чорна "Волга", і він тепер у реанімації?

Марта щось шепнула на вухо чоловікові.

— Йди сама, — відповів той уголос.

— Ну ще чого! — обурилася Марта. — Там ті п’яні морди…

— Не з’їдять тебе, — похмуро вичавив із себе Мартофляк.

— Марто, може, хоч тут я заміню тобі чоловіка, — зметикував Хомський і подав їй руку.

— Порося, — сказала Марта над головою в незрушного Мартофляка і підвелася слідом за Хомським.

За два кроки вони розтанули в сигаретному димі й густому гаморі пиварні.

— Це неправда, що Костюченка збила машина, — продовжив сеанс відповідей Немирич. — Не далі як учора вдень ми з ним пили каву в "Енеї".

— Ви особисто знайомі з письменником Костюченком? — аж просяяв Білинкевич.

— Я кілька разів відтарабанював його п’яного додому на таксі, тільки й знайомства, — позіхнув Немирич.

— А може, ви знайомі і з письменником Розумовським? Над чим він зараз працює?

— Він працює над новим твором, — відповів Немирич.

— Як цікаво! А Петренко вже повернувся з Канади, куди їздив з делегацією від товариства "Україна"?

— Слухай, малий, ти стільки всього знаєш, що мимоволі виникає думка… — мружачи очі, почав Гриць.

— Що вбивати пора, так? — засміявся щасливо Білинкевич і поставив нове запитання: — А вам доводилося бачити публіциста Віталія Коротича? Як він там?

— Непогано, — відповів Немирич.

— А чи скоро вийде у світ остання книжка трилогії Семена Ковтуна?

— Не скоро, — відповів Немирич.

— А чому?

— Брак паперу, — відповів Немирич.

— А я так чекаю третю книжку його трилогії…

— Всі ми чекаємо.

— А ви були на похороні в поета Петра Гаркавого?

— Не був.

— І як пройшов похорон?

— Пристойно.

— А правда, що там виступав сам Задорожний?

Господи, які пики, добре, що хоч Хома йде поруч, бо так би й накинулися, рукасті, неголені, задимлені, усі немов ілюстрації з Ломброзо, так і лізуть, матюкаються, кричать, не пиварня, а пекло якесь, кінець світу, і де в біса той сортир, куди вони його заперли, а я теж дурна, мені ж не можна стільки пива, Хома щось розповідає, він сьогодні такий цікавий, галантний, от, приїхали на свято називається, сидимо в цьому смердючому гадючнику, і так усе на світі просидимо, таки не варто було їхати, ну нарешті, овва, так я і знала, чого ще можна було сподіватися, жах та й годі, давно такого не бачила, Боже, що на стінах понавидряпувано, хоч би Хома зачекав там перед дверима, але ж, певно, не піде нікуди, ще й двері не зачиняються зсередини, тільки б не вимазатись об що-небудь, слава Богу, хоч "блискавка" на цей раз не заїла, а Мартофляк, здається, вже поплив, йому навіть пива не можна, стільки алкоголю у крові, хоче себе таким незалежним козаком показати: "йди сама", це тільки перед товаришами так, наодинці каже: "я б не жив без тебе, сонечко", а таки легше, мало не луснула, ти диви, навіть тризуб якась біда на стіні видряпала, відроджуємо символіку, воскрешаємо Дух, ага, фігу з маком, не може не заїсти, тепер ще мучся в цій дірі з "блискавкою", ну, нарешті, теплої води, ясна річ, нема, зате з якогось дива шмат мила пристарали — вища кляса! тільки в Чортополі, чорти б його розірвали, розчервонілася, просто жах, більше не питиму, де там мій кавалер, ось і я, Хомочко, "порядок", як благородно з твого боку — "на моєму місці так повівся б кожен", знову ці горили, тримайся, Хомо, зараз я всіх покличу, обійшлося, йдемо далі, де в біса той столик, нічого не видно, он уже Мартофлякова потилиця, з головою занурився в кухоль, пияк, нещастя, батько моїх дітей…

— А правда, що там виступав сам Задорожний? — спитав Білинкевич.

— Ти все ще докучаєш своїми запитаннями, ангеле мій? — скуйовдив йому білого чуба новопідсілий Хома.