Що таке істина? - Сторінка 3

Якщо він не дав ніяких вказівок на колоні, то, напевне, зайшовши в штабі до кабінету Абрамова, дав волю своєму гніву.

— Розумієте, — розвів руками мій шеф, — не знаю, що сталося цього разу з Большаковим: ніякого розпорядження! Ні під суд, ні в ізолятор, ні навіть на роботу — нічого не сказав!.. Скільки знаю його, такого ще не траплялося з Большаковим!..

Через дванадцять років, коли мене привезено до Сов-гавані на звільнення з табору, я, одержавши належні документи й ще не звикши ходити без конвою, йшов, розглядаючись, вулицею незнайомого міста до міліції дістати паспорт. Зненацька я бачу перед собою Абрамова, про якого давно забув уже. Мій колишній начальник, чимось заклопотаний, ішов назустріч, не помічаючи мене. Він постарів і мав досить підтоптаний вигляд, проте, коли я привітався до нього, він одразу впізнав мене, зрадів і після звичайних у таких випадках розпитувань — коли, куди й чого, поздоровив мене із звільненням і, усміхнувшись, спитав:

— А ви пам'ятаєте в першому відділі БАМЛАГу начальника Большакова?

— Ще б пак не пам'ятати, а надто тої сутички його з сектантом... — Я спинився, пригадуючи прізвище.

— З Свєтловим, — підказав мені Абрамов і похитав головою. — То був номер, скажу я вам!.. Так Большаков і не покарав чогось того Светлова — ні тоді, ні пізніше. Але чи зацілів той сектант у страшний для таких, як він, 1937 рік — не знаю: мене переводили після закінчення основних об'єктів з відділу до відділу, поки я не опинився аж туг, на самому краю світу — в АМУРЛАЗі... А от Большаков не перетягнув через той рік.

— Як? — здивувався я.

— А так: у червні того року Большакова несподівано для всіх арештовано, а в грудні засуджено на десять років...

— Якісь зловживання виявили, чи що? — висловив я здогад, але Абрамов заперечливо похитав головою:

— У тому-то й річ, що ні. Засуджено Большакова за тою клятою п'ятдесят восьмою статтею, яку він так ненавидів...

— За п'ятдесят восьмою? — перепитав я, не ймучи віри почутому.

— Так, так, за десятим пунктом тієї статті — за контрреволюційну агітацію!

Я стояв ошелешений, ніяк не можучи зіставити розжирілого Большакова з орденом Червоної Зірки на грудях і контрреволюційну агітацію з його охриплого голосу...

Абрамов зітхнув:

— Тоді, знаєте, така круговерть скрізь пішла, що я й досі нічого не розумію...

Я глянув на годинника біля пошти, боячись спізнитись до паспортного столу міліції, і ми попрощались. Абрамов, міцно тиснучи мою руку й висловлюючи всякі побажання, наостанку сказав:

— Старайтесь тільки більше не попадатись сюди, голубчику!

Ми розійшлись у різні сторони, і я, думаючи про разючу мінливість Большакової долі, знову згадав картину Ге. Та хоч як намагався я, але ніяк не міг уявити собі намісника римського імператора в далекій Юдеї, прип'ятого до такого ж хреста, як і той, на якому розіп'яли колись з його наказу невідомого Ісуса з Назарета.