Славні побратими - Сторінка 4

У замку тим часом iшов бенкет. До вельможного власника замку позбиралося чимало панiв з поруйнованих околиць, бо там уже почалося повстання; господар замку привiтав усiх як гостей. У замку було двi хоругви жовнiрiв, i пани були певнi, що хлопи не насмiють змагатися з такою силою; про Хмельницького ж тут знали, що вiн далеко.

У великiй горницi замковiй стояли чотири довгi столи, а за ними сидiли пани й панi i, весело розмовляючи, вечеряли.

Вельможний господар щедро частував своїх гостей дорогими винами; пiсля вечерi ж мали бути ще танцi, музики й iншi забавки.

Аж ось серед веселого смiху й розмови у горницю увiйшов один хорунжий i пошепки мовив до вельможного господаря:

— У мiстi неспокiйно, ясновельможний пане! Прибуло увечерi бiля сотнi козацької наволочi, пiдбурюють i наших хлопiв до повстання!

Саме в ту мить з майдану стало чутно, як вигукували селяне.

— Яке нахабство! — скрикнув господар. — На палi їм схотiлося! Вдарте на ту наволоч обома хоругвами одразу, щоб враз загасить повстання. Рубайте всiх, що зiбралися на майданi, без жалю та подбайте, щоб козакiв якнайбiльше живцем перед мої очi поставити, — я їх завтра порозсадовлю по палях по всiх околицях!

Вирядивши хорунжого, хазяїн заспокоїв гостей, i вони почали знову гукати йому «вiват» та наливати келихи, а жовнiри почали виходити з замку й лаштуватись до бою.

Скоро у повiтрi пролунав пострiл. То Богун стрельнув з пiстоля, щоб подати гасло Нечаєвi. Сам вiн почав з козаками вiдходити з майдану у вулицю, а щоб поляки подумали, нiби вiн їх злякався, звелiв селянам ховатись поза тини.

Жовнiри зрадiли, що вся юрба тiкає, i кинулися за козаками у вулицю, та не вспiли вони втягтися натовпом помiж тини, як Богун гукнув:

— Стiйте, пани-брати!.. Всипте тепер ворогам з рушниць квасолi та зустрiвайте списами!

Козаки спинилися, випалили з мушкетiв i кинулися на жовнiрiв хто з чим. Жовнiри з несподiванки спинилися, далi ж, розглядiвши, що козакiв небагато, почали на них нападати. Саме тут позад жовнiрiв стало чутно брязкiт зброї й тупотiння коней, — то вихором летiв Нечай з товариством. Ще мить — i важка його шабля почала ходити по головах ворогiв.

— За волю, панове-товаришi! — гукав Нечай. — За козацьку волю! Не пускайте ляхiв до замку! Нi одного не пускайте!

Здавили козаки жовнiрiв з двох бокiв, толочили їх кiньми, кололи списами, рубали шаблями, i незабаром вiд тину до тину, через усю вулицю, лягла купа трупу.

Дехто з жовнiрiв, перескочивши через тини, хотiв утiкти до замку городами та садками, так селяне перепиняли й тих.

— Ану, тепер до замку! — гукнув Нечай, i подався з козаками до замкової брами.

Жахнулися пани, почувши, що Нечай, мов Божа кара, бiжить на їх. Не насмiли вони оборонятись i вiддалися на ласку козакiв. Та не було вiд козакiв їм помилування за їхню кривду, всiх козаки порубали шаблями. Тiльки власника замку Нечай лишив живим i звелiв йому показати в замку всi скарби.

— А де ж ти переховуєш живий скарб? — спитав його Нечай пiсля огляду всiх горниць та льохiв. — Де красуня Мельничка та молодi нашi дiвчата?

Пан привiв Нечая до одного замкненого покою. Не вiдаючи нiчого про те, що коїлось у мiстi, у тiм покої сидiли, вмиваючись сльозами, замкненi дiвчата й молодицi, що на своє лихо породилися на свiт вродливими, i з тяжкою журбою дожидали своєї гiркої долi…

Аж ось упали дверi вiд могучого плеча Нечаєвого, сполоханi красунi, розглядiвши козакiв, радiсно сплеснули руками.

Прiся враз пiзнала Нечая.

— Данило! — скрикнула вона. — Це ти прийшов мене рятувати?! Чи пiзнав же ти мене, орле мiй! Чи пiзнав ту Прiсю, що малою бавив?

Не стямившись вiд щастя, молода удова припала до Нечая. Вiн приголубив її й заспокоїв, а потiм сказав усiм дiвчатам i молодицям, що вони вiльнi. Радiсний крик i гомiн знявся в покої, всi поспiшилися вийти з неволi.

Через пiвгодини Нечай послав вельможного власника замку яко бранця до гетьмана, а сам сiв з козаками бенкетувати за тi самi столи, за якими ще так недавно сидiло пишне панство.

Богун незабаром покинув той бенкет i, поставивши разом з Морозенком варту навкруги мiста, лiг спати бiля замку, в садку; Нечай же звелiв повикочувати з панських льохiв усi кухви з горiлкою й вином та почав частувати всiх — i козакiв, i селян.

— Пийте, пани-брати! — гукав вiн. — Пийте, гуляйте! Пийте за вашу волю, за щастя неньки України й за славу нашого гетьмана Богдана!

— Нехай живе Україна! — гукали на те козаки. — Забудемо свое лихо! За здоров’я славного Нечая!

Пив Нечай, i гуляв, та товариство частував, а на очах у нього все стояла красуня Прiся… I що бiльше вiн пив, то все дужче його до неї вабило.

Незабаром на майданi з’явиаися музики, козаки почали танцювати, а Нечай вийшов непомiтно з замку i сказав показати йому хату Мельнички Прiсi.

Вернувшись додому пiсля визволення з замку, Прiся не спала та все думала, як то теє все сталось, що вона вже удовою побачила милого їй з дитячих лiт Данила.