Сто тисяч (1890) - Сторінка 17

Савка. Куме!.. Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав в руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди. (Виймо, ніж з-за халяви.) Бачите? Не розпалюйте ж мене, бо тут вам і амінь, коли почнете крутить.

Герасим (виймо, з-за халяви ніж). А ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тілько, знаєте, це все чортзна-що! (Хова ножа.) Це я для дороги мав… здіймайте лиш свиту, закривайте вікно, та будемо ділиться…

Закривають вікна свитами.

Я хотів як краще, бо у вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться… . а коли ви так боїтесь, то беріть собі, бог з вами.

Савка. Не журіться, я зумію заховать, аби було що. (Підходить до мішка.)

Герасим. То вам п’ять тисяч?

Савка. Десять… десять… кажу вам, десять… не розпалюйте мене!

Герасим. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять… (Набік.) Щоб тебе за печінку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розгляди.) Оце одна, а це друга, а це третя…

Савка. Стривайте… куме, гляньте…

Герасим.А що?

Савка. Та це не гроші, це чистісенька бумага.

Герасим. Як?!

Савка. Чиста бумага! От так машину підвела жидівська голова, тілько на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.

Герасим (хвата пачки одну за другою, перегляда). Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив! (Хвата знов бумажки, розрива і кида.) Сама бумага… чистісенька бумага!.. (Несамовито.) Ха-ха-ха!.. Сто тисяч!! Ха-ха-ха!

Савка. Отже збожеволіє! Куме, заспокойтесь; що з воза впало, те пропало.

Герасим озирається, хватає пояс на лаві і біжить з хати.

Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало.

Входе Параска.

ЯВА XI

Савка і Параска.

Параска. Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди він побіг, чого він так галаснув?

Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ми купили за п’ять тисяч.

Параска.Як?

Савка. Так. Обманив жид: дав чистих бумажок замість грошей. А може, то й не жид був, може, нечиста сила перекинулась в жида і отуманила нас так, що ми не роздивились і прийняли бумагу чисту за гроші.

Параска. А господи, господи! Бач, яке нещастя скоїлось; чула моя душа, що з ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?

Савка. Я й сам до пам’яті ніяк не прийду, всередині все колотиться.

Голос Копача: «Поможіть, рятуйте!»

Чуєте? Хтось кричить!..

Параска. Ох куме, голубчику, у мене й руки, і ноги тремтять, — ходім.

ЯВА XII

Ті ж. Копач і Герасим.

Копач (несе Герасима на плечах). Та поможіть-бо!

Помагають і кладуть Герасима на ліжко.

Параска. Що з ним, що з ним, скажіть на милость божу?

Копач. Це, я вам скажу, реприманд! Качайте його, отак, отак! (К.ачає Герасима.) Ну, реприманд!

Параска. Та що воно? Що? Ради бога, скажіть, що то за болість така?

Копач. Та яка там болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так… Ви мене слухайте… стоп! (Прислухається до серця.) Тріть, тріть, тріть… Опит — велікоє діло… Серце наче ворушиться… А-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер від страху, ну, й йому б не жить на світі, якби не мій опит.

Савка. Кажіть, що трапилось?

Копач. Все по порядку—коло одного центра. Ножа!

Дають ножа.

Івановна, лийте йому води ложкою в рот.

Наливають води.

Ковтнув, єй-богу, ковтнув. Не журіться! Щастя маєте, що я ліг в клуні спать… Ліг, знаєте, я в клуні спать, і так мене один предмет заняв, що я й задрімав з думкою про нього; коли це сниться мені, що Роман позабирав копили кам’яні, — пам’ятаєте? Я вам розказував? Що на Боковеньці? Позабирав ті копили та й повісив надо мною їх. Тілько що оце сниться, аж щось мене по носі чирк, чирк… я рукою лапнув вгору, піймав за ногу, нога гойднулась, задригала і вирвалась, та як захарчить. Я схопився мов несамовитий, але зараз опам’ятався, запалив сірничок, дивлюся — і в очах потемніло! На перекладині висить Никодимович.

Параска. .Боже мій, боже, яке тяжке нещастя!

Копач. Но! Опит — велікоє діло! Я зараз вийняв перочинний ніж і перерізав пояса… і Никодимович упав на землю. Гляньте — дише.

Герасим поворушився і спазматичне в себе потягнув воздух.

Підводьте, підводьте. Ніби позіхає, дрижить

Підводять Герасима, він ще потягнув у себе воздух і і витирає піт.

Параска (плаче). Старий, старий!

Герасим. Де я? (Спазми.)

Копач. Пийте воду. (Подає.)

Герасим п’є.

Що з вами? Що це ви вигадали?

Савка. Та годі, куме! Буде здоров’я — будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.

Копач. Які гроші?

Савка. Он гляньте, як нас обманили.

Копач. А-а! Зразу догадався! Опит — велікоє діло! На тім тижні в городі була така сама оказія! І багато видурили?

Савка. П’ять тисяч…

Герасим (закльовується воздухом). Ой… ой!..

Копач. Бризкайте водою.

Бризкають. Герасим піднімається.

Та годі вам, Никодимович, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От поїдемо на Боковеньку, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. Мені само провідєніє указує цей путь… Примети які: скала, копил так і копил так, а посередині кам’яна фигура… не я буду…

Герасим. Обікрали… ограбили… Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря! (Ридає.)

Завіса.

1890. Хутір Надеждовка