Цукроварня - Сторінка 3

---

(А четвертого набої
Розчавили геть до тла).
Впали в сніг, їх враз насіли, —
одного живцем взяли,
роздягли й кінчати діло
на аркані повели.
Другий в лід заціпив руки, —
більн не бачив і не чув,
прожував й останнім рухом
таємницю проковтнув.

Степами мчиться кінь, аж вітер в уха ріже, —
їздець безсило хилиться наниз.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
(Не зраддило чуття, кінь сизу млу прорізав
і до Укому мертвим вершинка привіз).

Тісним завулком, в одсвіті пожежі,
під брязкіт зброї з двору в двір ідуть;
шукають спільників й напівзамерзлу жертву
в петлі ведуть.

“Ну, признайся! Веди дворами…
де твої товариші?
А… Заціпив?!.
Шомполами!!
спину гаслами спишіть.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А значок під кожу вшить”.
У полупленій хатині
загорілись каганці, —
юнака втягли із КІМом
в закривавленій руці.
Били довго, били пильно, —
аж примружились вогні.
Вирізали “кім” на тілі,
серп і молот — на спині.
На чолі зробили зорю:
Шкіру зняли до очей…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І втопили спиртом сором,
тугу збештаних ночей.
Кров зійшла холодним потом.
Виє пес і скигле хтось.
В каганцевій похолоті
серце кригою взялось.
А в заводі шум і галас, —
п’янка… гуннів чи татар?
Чорт весілля править зараз…
Під коморами базар.

А на завод, останню міць напружив
“істреботряд”… “Ще трохи, ось-ось-ось”.
І сотні три очейрішучістю примружив:
ошкиривсь кольт, блиснули шаблі вкось.

“Гей, завод пускайте!!! Труби!..”
“Гей, бензини і вогню!..”
“В дим!..” —
Та зціпив міцно зуби,
як поглянувв далину.
Сурма ревно так завила:
“Гей, збирайсь і вирушай…”
Ніч тривогою забилась,
переповнилася вкрай.
За селом хвости зникають.
Хтось мерщій запону тче.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
“Як позаду не піймаєш,
попереду не втечеш, —
не втечеш…”
В хаті мрець.
Десь оплакують кінець —
піють півні, ридають.
Догорая каганець,
каганець догорає.

Не схотіло сонце сходить,
встав самотній сірий день, —
манівцями лячно бродить
і жахається пісень.
Розтягнулисятачанки
аж до красного Кута…
“Ех ти, жисть наша жестянка, —
тараканка золота…”
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Позбивались копита.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Та-та-та-та-та-та —
Так
Так
Та.

Е-ех, яблучко
та поза клунею.
Е-е-ю…
Фі-ій-ю…
…ій-ю
…ю… у-ік.

По заметах переметом
скаче, піниться юга…
Вітер-шибеник з кстетом
заливається в снігах.
А завод вцілів, — байдуже
мовчки дивиться в ставок, —
димарем знай хмари струже,
лиш не злічиться шибок.
По снігу і цукру чорні,
чорні плями і сліди…
І торчить в згорілім горні
пам’ять дикої орди, —
і кива —
сюди й
туди.

На чону раду збіглися собаки, —
по ожеледиці ворони лопотять.
І скаче на мітлі юга через байраки,
і віє вітер синій без пуття.
І замело сліди…

…Прийшли часи новітні;
ожив гудок, і ожило село.
І що було колись, сьогодні не помітно, —
Колись було.
Як шпачина бистра зґрая,
прошуміли дні, літа… —
Нова порость поростає,
і цвіте стара мета.
Там, де зорі в небосхилі,
єсть одна ясна зоря, —
як перейдеш чорні ріллі —
там —
горить і не згоря.
Уклонюся їй привітно, —
вам, мої товариші…
Вірю:
ваша кров розквітне
співом-лементом машин.
День у день, на зміну з зміни
зміна зміну кличе жить…
Спів невпинний, спів машинний
перелогами шумить.

Будуть дні:
співець незнаний,
у незнаний день і час
оспіває дні жадані —
не для вас,
але й про вас.