Тигролови (1943) - Сторінка 6

Повз нього пливе цей — конкретний, напружений і намагнетизовапий, осяяний блакитним, рожевим, зеленим сяйвом вибагливих абажурів, заслонений газовими фіранками, наснажений коханням і поривами, озвучений патефонними фокстротами і румбами… А над усім — Арсеньєв! Ах-х, Арсеньєв!..

О Арсеньєв!.. Він бог цілого цього експресу, цілого цього світу. Володар дум і сердець. Він панує тут, як ніколи не панував там — у тій неймовірно казковій, відкритій ним країні, що зробила його ім’я девізом і прапором всіх мандрівників і всіх — ось таких — конкістадорів. О Колумб заамурської і надамурської голубої галілеї!!. Відкриватель дивовижного, герой і переможець непереможного, співець і автор найекзотичнішої і найфантастичнішої країни у світі, — російського, чи то пак тепер совєтського, Клондайку. Ні, інтернаціонального золотого ельдорадо, куди навіть жиди погнали «добровільно-примусово», зрадивши Палестину, творити свій Біробіджан. Його аксесуари, екзотичні аксесуари тієї, відкритої ним, екзотики панують тут і живуть поруч із усіма мешканцями розкішних купе, салон-вагонів, тамбурів і коридорів. Переселились з тієї країни і живуть тут — проводжають цих мандрівників, як чичероне, туди, до себе в гості… Дерсу Узала і тигри… Женьшень, Уссурі і тигри… Манзи і тигри… Фанзи і знову тигри, тигри, тигри… Тигри над усе і над усім! З усіх дивогідних аксесуарів тієї дивогідної країни, що володіють серцями цих більших і менших Пржевальських, більших і менших Колумбів та Нансенів, — тигри найдивоглядніший і найфантастичніший аксесуар. Ними наповнений цілий цей експрес. Вони блукають по ньому з хмарами диму і румбами, викликають ентузіазм і викликають тремтіння в колінах та солодкий холодок не в одного з цих хоробрих шукачів щастя, сильних емоцій і справжньої екзотики.

Вони панують в уяві кожного, як символ, як страш-нпй і привабливий образ тієї невідомої землі, куди він так легковажно вирушив і оце мчить, мов на весілля. Тигри… З них починаються всі розмови і на них всі розмови кінчаються. Вони беруть участь у преферансі і в пиятиках, у плітках і навіть у коханні.

— А чи ви чули… Раз бубни! То… чи ви читали, як на Н-ській заставі недавно тигр украв стійкового?

— Та що ви!.. Раз черви… Ну, і як!!?

— Два піки!.. Го-го — заніс, мов кошеня…

— Боже мій… Пас!.. Боже мій…

Або:

— Ух, ти моя смугаста кішечко!.. — це коханець до любки, ластячись. Сусідка навпроти робить великі очі і пошепки до другої:

— Добра мені «кішечка»! Від Уралу змінила четвертого коханця… Це ж тільки від Уралу! А до Владивостока?! Апетит, прости Господи. Смугаста тигрище, а не «кішечка»!!!

У коридорі пара похідних коханців туляться одне до одного, дивляться у вікно і мріють-мріють:

— Ах, який я щасливий!.. Ми заїдемо десь далеко-да-а-леко в тайгу… І там, в нетрях, серед квітів і пралісу я збудую затишну хатинку… Я її зроблю такою… такою…

— Обережно, порвеш запонки… Ах-х! Як чудесно… А ти не боїшся тигрів?..

— Ну-у! Я маю… Я везу дві рушниці «Зарева» і повну валізу набоїв, ще й бінокль, ще й компас… Ми будемо дивитися, дивитися…

— Ох-х!.. Який ти… Який ти герой!!.

Або:

— Чого ви на мене витріщились, мов тигр!?.

Або:

— А скажіть, будь ласка» в Хабаровську можна ходити по вулицях? Безпечно? Чи є міліція?!!

— Є… А що?

— Та я читала, що ще недавно тигри там гуляли по вулицях і крали людей, ба навіть коней. Чи правда?

— Правда.

— Боже мій! — і до чоловіка з істеричною розпукою: — Казала тобі!.. Казала ж!.. Пропадай він пропадом той Де-Ве-Ка! Так ні. «Поїдем, поїдем». Підйомні йому!.. За віддаленість йому!.. Мало йому!.. Мало йому!.. Висідаю! На першій же станції висідаю! Досить з мене твоїх фантазій! Досить з мене кров пити!..

— Ну, заспокойся… Ну, душечко!.. — потішав розгублений супруг — якийсь, може, бухгалтер, якоїсь, може, «Союзриби» або «Союззолота». — Ну, ми не поїдемо до Хабаровська, ми поїдемо на… на Сахалін. Еге ж! Там довкола вода, і та сатана туди не перепливе.

Або: сп’янілий шукач сильних емоцій, наслухавшись страшних історій про ведмедів, що завертають людині волосся з шкірою на очі, про тигрів, що хапають людей по квартирах і навіть «біля самісінького кінотеатру, їй-бо!», після надцятої чарки впавши в філософський жаль до себе:

— Оттак… Жиє-жиє чоловік… І п’є… І було йому добре… Ні, їде, пх-х-хається… Гік… І раптом — нема! О! І нема!.. Якась дурна кішка буде носити його, як мишу… Кондуктор!!!

Тигри. Страшне божество, смугасте шкірою, а ще смугастіше репутацією. Всемогутній «Амба», славніший за самого Арсеньева і екзотичніший за все на світі. Володар дум і об’єкт молитовного екстазу та жаху не тільки в того наївного Дерсу Узали, а й в цілого цього екстериторіального світу.

З тиграми міг змагатися хіба лише тільки женьшень. З-поміж усіх тих надзвичайних аксесуарів потрясаючої екзотики з тиграми міг змагатися тільки женьшень — чудесний корінець, могутній талісман, міфічний і одначе реальний плід уссурійського ельдорадо, оточений ореолом всеазійської, ні, всесоюзної, якщо не всесвітньої слави. Навіть папороть, що цвіте в ніч проти Івана Купала по цілій європейській літературі, з усіма скарбами, що вона їх береже, з усім комплексом легенд і казок, блідне перед тим магічним женьшенем.