Українство на літературних позвах з Московщиною - Сторінка 41

В Китаї, як і в інших краях далекої Азії, не виникла й не розвилась філософія, як вона розвилась в стародавній Греції. І тут ми бачимо пропуст може через саму натуру китайської раси, нездатної до умогляду, до умопозирання, до абстрактного мислення, слабкої на умопостерегання вищих абстрактних ідей, чим був так багато обдарований дух давніх греків. Китайські вчені та моралісти усі говорять про розум, розумність. Конфуцій зве Небо Вічним Розумом, котрий дав і людям світоносний елемент розуму; каже, що перша повинність людей – розвивати сей елемент розуму, поліпшувати і завершати його розвиток. Але сей розвиток розуму Конфуцій зараз повернув на моральну стежку, на моральний розвиток, і говорить, що кожний чоловік повинен поліпшувати свій розвиток моральности сам в собі, в сім’ї, а потім у державі.5 Сам Конфуцій показав неохоту до висліду розрішення вищих питань філософії. В своїй книзі "Лунь-юй" він каже: "Ти ще не навчився жити, а вже хочеш знати про смерть!" Він найменше від усього говорить про геніїв та духів, як взагалі й саме конфуціянство найменше говорить і про саму релігію, про бога, про будуще життя по смерти.6 Китайські вчені та моралісти поминули висліди психічної натури чоловіка, суття, душі, поминули закони мислення людського розуму. При багатстві їх літератури в них зовсім нема логіки, психології та правдивої філософії, заснованої на чистих законах розуму, а не релігії. Вони не додумались до самого сутнього в культурі, до законів чистого людського розуму, котре могло б допровадити їх до критичного погляду і на релігію Дао, і на тих химерних духів, і на ту "Книгу церемоній", що закувала в форми усе їх життя й не допускає їх до проґресу, до поступового руху, котра показала б їм нові стежки, дала б новий, свіжіший напрямок розвитку і довела б їх до науки, і найбільше до наук природних, до математики, як довела до сього в Греції експериментальна філософія Арістотеля, що проклала стежку до широких вислідів в науках натуральних і математичних.

Зате ж не можна зрікати того, що в Китаї розвилась філософія моралі; що й там були філософи-моралісти, і було їх багато, так багато, скільки ми бачимо їх хіба в одній Англії, сій стороні життьового практицизму, схожої в сьому напрямку з Китаєм. І справді одна Англія, сей край раси найбільше практичної, дала в XVIII віці так багато моралістів. Локк з погляду своєї експериментальної філософії доходив до виводів моральних, а Шафтсбері, Мендевіль, Гютчісен, Фергюсен, Гартлі, Болінгброк, Честерфільд були моралісти-філософи. В тому ж XVIII віці англійська драма в творах Соутерна, Конгріва, Роу, Аддісона й інших була морально-навчаюча. Такий самий був і морально-навчаючий роман того часу в творах Даніеля Дефо, Свіфта, Голдеміта ("Векфільдський священик"), Фільдінга, Річардсона і інших. В Китаї майже усі філософи були моралісти, починаючи з Конфуція, а сих моралістів там було дуже багато.

Як ми вже сказали попереду, після книги поезії чи пісень "Ші-цзін" та літописі "Чунь-цю" третя книга, найдавніша в Китаї, є Конфуцієва книга моралі "Лунь-юй". Китайські вчені розказують, що "Лунь-юй" повстала з тих заміток чи записів на бамбукових дощечках (на 8 дюймів довжини), на котрих записували ученики Конфуція як його учительські вислови, так і виклади в школі. Ученики Конфуція нібито завсіди носили сі дощечки при собі за пазухою. Сі записи є або загальні моральні правила, або відповіді Конфуція на запитання учеників і розбирання їх гадок та думок, а часто в книзі провадяться і цілі розмови про мораль між самими учениками Конфуція.

Ми вже коротенько згадували про моральне вчення Конфуція, про його філософський погляд на мораль. Моральна завершеність в Конфуція – то є середина між розумом та страстями. З одного боку в чоловіка стоїть розум, як вищий дар неба, Дао, а з другого – натуральні страсті, котрі тягнуть чоловіка до землі, до переступання нормальної межі доброго діяння та добрих вчинків. Вдержування через силу розуму тих збурених страстей – є моральне завершення чоловіка, котре він повинен розвивати і сам в собі, в своїй особости, і в сім’ї, і в державі, держачи скрізь усе насередині, себто в гармонії та в доброму порядку. Се моральне пробування чоловіка в середині є його призначення і його найвище благо. Які ж блага сполучені з сим моральним завершенням? Яка нагорода за доброчинне життя по вченню Конфуція? П’ять благ сполучено з доброчинком: довге життя, багатство, спокій, любов до самого доброчинку і щаслива смерть… І тоді тіло чоловіка піде в землю, а душа його зійде на небо і вона буде сутніти навіки в образі небесного якогось генія.

Ми бачимо в сій філософії Конфуція відсутність моральних вищих ідеалів і евдемонізм. Нагорода за добро є просто таки користь, як, наприклад, багатство та спокійне життя, мабуть, наприклад, таке, що доброчинного чоловіка не тягтиме ніхто по судах та на позвах.

Схоже з сим моральне вчення ми знаходимо і в англійських моралістів XVIII віку, наприклад в Фергюсона, Крістлі і найбільше в Гютчісона та й у матеріялістів усякого сутінку, котрі зводили мораль на евдемонізм, чи догідне життя в світі, а то таки просто на користь від доброчинку як для себе, так і для других.